Мінеральні води Закарпаття

Перші дослідження мінеральних вод в місцевості Луги на берегах р. Великої Пині від с.Солочина до с.Голубине (мінеральні води Лужанського родовища під теперішньою назвою "Лужанська") були проведені лікарем Березької жупи (район) Sebeok A. у 1775 році.
Спочатку мінеральні води експортувались як прекрасні "борвіз" (винні води) для розведення вина. З 1872 року фармацевт Pall В. почав призначати з лікувальною метою мінеральну воду із "Лікувального джерела "Margit", яке знаходилось у власності лікаря Л.Карловського і було названо так на честь його жінки Маргіти Карловської. На відстані 100-120 м у володінні графа Шенборна знаходилося друге джерело під назвою "Erzsebet" такого ж хімічного складу (вивчено у 1879 році викладачем хімії із Відня Kletsinsky V.). В 400 кроках від цих джерел є джерело вуглекислої лужної води "Жофія" (раніше воно називалось Ірма, потім Панонія)

На гірському схилі одного з мальовничих куточків Закарпаття у підніжжя вершини полонинських гір Менчул знаходиться Драгівське родовище, з підземних резервуарів якого витікає цілюща мінеральна вода "Драгівська".

Лікувальна-столова мінеральна вода "Драгівська" - це унікальний природний дар, цілющі властивості якого перевірені часом.

Ще за часів язицтва Драгівське родовище згадується серед джерел мінеральних вод – «буркутів», карпатські русини називали його “Цілющою криницею”.

Залізисті джерела Келечина наводяться Szabo S. у переліку 234 відомих мінеральних вод Закарпаття ще в 1876 році. В 1935 Wiesner F. відзначав, що на лівому березі р.Репинки на відстані в 500 кроків від дороги в с. Келелечин є З джерела вуглекислої залізистої води, яка придатна для розливу.
В 50-ті роки були пробурені свердловини на правому березі ріки у 2 км від села. Розлив мінеральної води Келечинська з використанням різних методів стабілізації заліза періодично проводився з 1987 року зі св. № 359 з глибини 110 м (Воловецький завод продтоварів, Міжгірський завод "Електрон") зараз відновлюється фірмою "Царська криниця".
На даний час вона використовується для питного лікування в гематологічному реабілітаційному відділенні санаторію "Верховина" курорту Сойми.

Мінеральна вода «Колочава», яку місцеві жителі називають «Боркут», витікає в Полонинських горах, в одному із екологічно найчистіших куточків Українських Карпат - Національному природному парку "Синевир".
Хімічний склад мінеральної води «Колочава» Колочавське родовище є одним із найбільших на Закарпатті покладом мінеральних вод. Особливістю хімічного складу вуглекисло-маломінералізованої хлоридно-гідрокарбонатної кальцієво-натрієвої води Колочава є високий вміст важливих для організму мікроелементів, зокрема кальцію, магнію і брому. Один літр води містить від 250 до 400 мг кальцію, що становить майже половину добової потреби організму дорослої людини. «Колочава» не тільки насичує організм цінними життєво необхідними мікроелементами - кальцієм, магнієм, залізом, бромом, - але й допомагає звільненню його від шлаків, токсинів та сечового піску. Може стимулювати кислотоутворюючу функцію шлунка,

Вивчення хімічного складу і визнання лікувальних властивостей Плосківської мінеральної води йшло поряд із усіма іншими джерелами лужних вод місцевості навколо Сваляви (Пасіка, Поляна, Павлово, Плоске, Оленьово), які знаходились у володінні графів Шенборнів.
Перше хімічне дослідження Плосківської мінеральної води у 1823 році провів мукачівський лікар Cserszky А. Вивчення її хімічного складу протягом багатьох років проводили відомий угорський фармацевт Моlnar J. (1860) та голова державної хіміко-аналітичної станції угорської спілки фармацевтів Моlnar N. (1911). Колишній власник джерел і купелів свалявській лікар Karlovszky L. у 1871 році написав доповідь про всі свалявські води, де описана і Плосківська вода. В 1895 році в роботі угорського фармацевта Тrахlеr L. порівнюються дані хімічного складу Свалявської і Плосківської води і визначається, що протягом декількох років в їх складі відбулися певні зміни.

Полянські мінеральні води численних джерел в долині Малої і Великої Пині були здавна одними із найвідоміших за межами Закарпаття. Селище Поляна розташоване на великому шляху від Верецького перевалу - "Великих Руських воріт" - до Сваляви. В історичних документах воно, як і Свалява, вперше згадується у XII ст.
Прославлена своїми лікувальними властивостями Полянська квасна вода почала використовуватися не тільки для питного вживання, а й для ванн, коли на базі джерела Полянської мінеральної води у 1868 році в с.Поляна у місцевості, оточеній прекрасними буковими лісами, на лівому березі р.М.Пиня чотирма підприємцями була заснована "Полянська купіль" з 40 помешканнями та 20 ванними кабінами. Дерев'яні споруди постійно руйнувалися. В 1887 році Boleman І. так описує Поляну: "Джерело оточене дерев'яними будовами, купальних будов немає". В 1907 році споруди курорту були повністю знищені пожежею, а з 1913 року він знову почав відбудовуватися. В 1935 році це вже був один із найсучасніших і відомих курортів, де лікувалися літом та взимку. Окремі його споруди збереглися до 1945 року. Найкраща панорама курорту Поляна, розташованого на схід від підніжжя г.Зубок, відкривається з її вершини.

Історія неліпинських мінеральних вод тісно пов'язана з історією свалявських мінеральних вод, бо село Неліпино фактично розташоване на південних околицях Сваляви і навіть створені на цих джерелах купелі називались і Свалявськими.
Перші згадки про Неліпинські води відносяться до 1755 року, коли граф Шенборн, у володінні якого знаходились ці джерела, відправив до Відня на дослідження Сусківську і Неліпинську воду хоча результати цих досліджень залишились невідомими. В 1795 році Неліпинську, Пасіцьку, Свалявську, Голубинську воду вивчав Sebeok А.

Одне з джерел Полянського родовища мінеральних вод в 2 км від центра с.Поляна на лівому березі р. В.Пиня в урочищі Кваси на берегах потока Гірський, закритому з усіх боків лісом, у західного підніжжя г.Зубок ще в XVIII ст. принесло велику славу полянським квасним водам. Як відомо, на Закарпатті джерела називались буркутами, а мінеральна вода - квасною водою, квасом. Спочатку вода цього джерела вивозилась бочками, а 1840 році вже розливалась у пляшки й експортувалась у різні країни Європи під назвою "Полянська".
У 1914 році в ілюстрованому путівнику по курортам та мінеральним джерелам Бальнеологічного товариства Святої Угорської Корони (укладачі Dr. Vamosi Z., професор університету, Dr. Lenkei V., Dr. Sulgof V.) так описується Полянське джерело: "Це першокласна вода, прекрасна столова вода, в суміші з молоком є прекрасним слизорозчинюючим засобом. Поки на цьому місці є тільки споруди для розливу та упаковки мінеральної води, хоча чудове розташування джерела, прекрасне повітря, клімат, та закрита з усіх боків горами місцевість може бути використана як курорт. Джерело каптоване цементною спорудою та зразково експлуатується".

Лікувальні властивості води як при зовнішньому використанні в купальнях, так і питному застосуванні були відомі населенню ще з XVIII століття. Наприкінці XIX ст. поблизу поселення Міжгір'я (Волове) в с.Сойми приватні підприємці на джерелах мінеральних вод на лівому березі р.Репинки відкрили водолікарню, де приймали вуглекислі ванни, а на початку XX століття тут були споруджені невеликі помешкання для житла. В 1876 році сойминські джерела "межи бродами і під клівами" (г.Кліва) на берегах Репинки наводяться у списку 234 відомих мінеральних вод Закарпаття в монографії Sziladyi І. В 1900 році після визначення хімічного складу сойминських мінеральних джерел цей район був визнаний курортною місцевістю. Свого розквіту курорт Сойми набув у 1910-1914 рр., проте в період Першої світової війни він був повністю знищений. Приватні підприємці на місці попередньої споруди відкрили невеличку водолікарню, яка ще існувала у 1935 році. Припускається, що назва Сойми походить від "соімення" - злиття двох рік Репинки і Ріки у вузькій долині між горами.

Місто Свалява розташоване на найстародавнішому шляху Закарпаття, який веде від Верецького перевалу, "Великих Руських воріт", в Дунайську низину. Назва Свалява пов'язана зі словом "сіль", у тому смислі, що тут знаходяться соляні мінеральні джерела (Я. Штернберг, 1991). Про Свалявське джерело мінеральної води вперше згадується у звіті Dolhai А. для короля Матяша у 1463 році. У 1709 році це джерело відвідав Ракоці Ференц II, тодішній глава Мукачівського герцогства.

“Шаянська” розливається безпосередньо із свердловини №242 в c. Шаян, з глибини 180 м.

Про цілющі властивості та чудові смакові якості шаянських мінеральних вод було відомо здавна.
Перші письмові згадки про шаянські води з’являються у 1753 році. З 1818 року на базі цих мінеральних джерел функціонувала водолікарня “Замкова Купіль”. Тут було рекомендоване лікування при малокров'ї, жіночих хворобах та при катарах шлунка. Цей заклад описується в книзі І. Болемана (1887 р.), де даються рекомендації щодо лікувального застосування “Шаянської” мінеральної води.