Озеро Синевир

Синевирське озеро виникло у післяльодовиковий період, йому вже близько 10 тисяч років. Озеро розташоване на узгір'ї під горою Озерною (1495м), на висоті 989 м над рівнем моря. Воно оточене смереками, ялицями і буками. Площа озера 7га, середня глибина - 16-17м, максимальна - 24м. Котловина подовжено-округлої форми; утворилася в результаті обвалу скель і перекриття долини гірського потоку. Живиться поверхневими і атмосферними водами, з озера витікає невеликий струмок (басейн Тереблі). Вода слабомінералізована, чиста, прозора, має сталу температуру (+11°с). В озері водиться струмкова, озерна і райдужна форель, риба гольян, харіус.

Люди своєю творчою фантазією намагаються доповнити красу природи. Архітектор Юрій Соломін вдало вписав оглядові майданчики в навколишній ландшафт. А на півострівці височить вирізана із червоного дерева скульптурна композиція «Синь і Вир» (скульптори Іван Бровді і Михайло Санич), яка знизу опирається на металеву основу. Висота монумента становить 13 метрів.

Все дно озера, особливо там, де найглибше, вкрите смереками. Відомо ж, що смерека у воді не гниє. Тому дерева на дні гарно виглядають, бо самозаконсервувалися. Опинилися там, швидше за все, від якогось потужного природного катаклізму, зсуву.

Таке відчуття, що озеро дрімає, але спостерігає за вами. Недарма його прозвали морським оком Карпат. Озеро з крихітним острівцем посередині, з висоти пташиного польоту, майже натуралістично нагадує око з зіницею, а ялицы та смереки на березі нагадують пухнасті вії. Око дивиться на кожного, хто прийшов у гості.

Існує легенда про походження озера. У далекі часи гори належали багатому графові, і люди працювали на нього: пасли овець і корів, рубали ліс. У графа була красуня дочка Синь. Дівчину звали так тому, що очі її були блакитні як саме небо. Одного разу граф взяв дочку з собою в гори. Поки граф перевіряв роботу лісорубів, дочка збирала на поляні квіти. Раптом вона почула звуки сопілки, і побачила, що на лузі сидить хлопець і грає. Це був Вир - пастух. Помітивши дівчину, він перестав грати. Так вони познайомилися. Після цього дівчина стала часто приходити в гори до Вира. Вони покохали один одного. Дізнавшись про це, батько заборонив їм зустрічатися. Але не могли вони більше жити одне без одного. І тоді граф наказав убити Вира. Люди графа почекали момент і скинули на нього камінь зі скелі. Дізнавшись про це, Синь побігла до того місця, обняла камінь і заплакала. Довго вона плакала, поки на тому місці не утворилося озеро. Вода в озері синя і чиста, як очі Синь, а посередині видніється верхівка того каменю. З тих пір озеро називається Синевир.
Зараз на березі озера встановлені, вирізані з дерева, фігури Сині і Вира. Сюди приїжджають святкувати весілля з багатьох куточків Карпат. Кажуть, що якщо люди познайомилися і полюбили один одного на озері, то їх чекає міцна любов.

Навколо озера ростуть смереки (ялина європейська). Смерека - одне з найпоширеніших у Карпатах дерев, біля 40% усіх гірських лісів - смерекові. Смерека належить до могутніх і довговічних дерев. За сприятливих умов вона досягає висоти 40-50 м. Старі велетенські екземпляри можуть мати 1.5 м в діаметрі і вік 300 - 400 років. Для того, щоб виросло дерево висотою 35 м, потрібно 100 років. Смерека широко використовується і для озеленення міст, особливо її декоративні форми.
Кора смереки тонка, червонувато-бурого кольору, зі смолистими виділеннями. Хвоя - чотирикутна в перерізі, гостра. Довжина хвоїнок - до 2.5 см, вони блискучі, темно-зеленого кольору. Хвоя росте практично по спіралі, з усіх боків гілки, що відрізняє смереку від ялиці. Смерека - вічнозелене дерево, середній вік хвоїнок - 7 років, після чого вони відмирають і опадають. Смерекові ліси дуже темні від великої кількості хвої.

Колись турки проходили Карпатами і дізнались про гуцульський замок. Схопили місцеву дівчину Марічку і наказали привести їх до цього замку. Марічка завела їх в смерековий ліс і коли стемніло втекла від них, бо знала дорогу . Вночі здійнялась буря і повалило багато дерев на бусурманів. Так Марічка врятувала село та людей від гибелі, а смерековий ліс почали називати  дівочим лісом.

Міжгірщина здавна славиться дзеркально-чистими швидкими річками, в яких завжди було повно риби. Водиться в гірських водоймах і форель, яку за неповторні смакові якості прозвали «царською» рибою.

«Царська» риба вважається недешевою, перш за все їй необхідна чиста вода. У брудній - форель гине. Ці рибки живуть близько 12 років. Краще потомство форель дає на 2-7 році життя. Форель - риба вибаглива. Її не можна брати в руки, інакше риба отримає тепловий опік - через різницю температур.

В карпатах утворено багато штучних ставків де розводять форель. Форель любить чисту воду насичену киснем, тому в кожному ставку є штучний водоспад. Вода з труб, падаючи в ставки, збагачує водойму киснем. Щоб взимку вода не замерзала, труби утеплюють. Годують мальків курячими яйцями, дорослих - коров'ячим сиром, токаном з кукурудзи та комбікормом. Але найкраще для них - живий корм. Тому в форельниках встановлюється освітлення, вночі сюди злітаються комахи, риба вистрибує і ловить їх. Форель має ніжно рожеве м'ясо цінується як делікатесний продукт.