Центр Мукачево

На даху «Банка» впевнено на обох ногах стоїть Ференц ІІ Ракоці, до того ж опирається на плащ і на всякий випадок прив’язаний арматурою. Так стоїть вже аж… три роки.
А поруч, на другій будівлі, «без підстраховки» на одній нозі з 1896р. стоїть бог торгівлі та прибутку Меркурій (він же Гермес). Він тримає в руках кадуцей – магічний жезл, що володів здатністю примиряти ворогів. Жезл обвитий двома зміями на яких Меркурій вирішив перевірити дію кадуцея. В окультизмі жезл Меркурія вважається символом ключа, що відкриває межу між тьмою й світлом, добром і злом, життям і смертю (саме із цим значенням, ймовірно, зв'язане використання кадуцея як символу медицини в США).
Торговий дім збудував в кінці ХІХст. Грюнштейн. Кажуть він виграв велику суму в Парижі, і побудував цей палац. На той час в Мукачеві налічувалось близько двохсот торгівців.

Кращі архітектори працювали над проектом. Спеціальну облицювальну цеглу привезли з Будапешта. Ліпні орнаменти, якими обрамлена вся будова, відтворюють роботу поліграфістів, дрібних торгівців. Всередині двору працювала друкарня. На першому поверсі (вікнами до вулиць) як і зараз були крамниці. А на другому поверсі Грюнштейн жив з сім’єю.  

Вперше документально про Греко-католицький собор в Мукачеві згадують ще в  1797р. В такому виді як зараз, він збудований в 1829-1859рр. за ініціативи закарпатського вченого, філософа, священика УГКЦ Василя Довговича.
З приходом радянських військ церква передана православним.

Після реабілітації уніатів у 1991р. церкву знову віддали греко-католикам, а для православних навпроти цього собору побудували православний кафедральний собор мукачівсько-ужгородської єпархії. Іконостас частково перенесений зі старого греко-католицького храму (в тому числі ікони знаменитого Й.Бокшая), частково – пензля російського емігранта Михайла Поповича.

Перед входом праворуч встановлена скульптура Богородиці з малюком (автор І.Бровді).

Центральний вхід в греко-католицький собор прикрашають 4 колони. Балкон  центральної вежі-дзвіниці пожежники використовували як наглядовий майданчик. Це була найвища будівля в місті на той час.

Проста, відмінна від інших будівель строгістю форм і ліній, їх прямотою і чіткістю церква Успіння Пресвятої Богородиці з спрямованою нагору високою вежею-дзвіницею, увінчаною куполом-парасолькою, ніби підкреслює могутність та власність церкви.

(письменник, історик, педагог, видавець, журналіст і громадський діяч)
Родився в с.Тополя (тепер територія Словаччини) в сім’ї священика. Навчався в Ужгороді в духовній семінарії. Переїжджав декілька разів з Пряшева (працював священиком) в Ужгород (працював нотаріусом). В 1844р. остаточно залишився в Пряшеві.

В 1858р. перебуваючи в Мукачеві хотів заснувати в Свято-Миколаївському монастирі друкарню для видавництва книжок русинською мовою, але отримав відмову від австро-угорської влади.
Отже для Закарпаття він був:

- просвітитель  – добився щоб предмети для русинів в початкових класах викладались не тільки на угорській а й на русинській мові. Склав першу русинську «читанку».

- письменник та поет – написав гімн русинів один куплет викарбуваний на пам’ятнику:

«Я Русин бил, єсмь, и буду,
Я родився Русином,
Честний мій рід не забуду,
Останусь єго сино́м;»

- політик – боровся за незалежність Підкарпатської Русі (Закарпаття) в складі Австро-Угорщини.

В центрі Мукачева між майбутньою Ратушею та готелем «Зірка» у 1895 році з’явилась вкрита бруківкою площа імені Ракоці. Наступного року на цій площі виділили місце для пам’ятника Арпаду (вожак угорських племен), але не встигли встановити через початок Першої світової. А вже після Другої світової війни на цьому місці закладено братську могилу радянських воїнів, що загинули у бою за Мукачево 26 жовтня 1944р. Могила і обеліск над нею споруджені в 1945р.

Ратуша (1904)

В  1445р. король Угорщини Янош Гуняді надав Мукачеву Магдебурзьке право, тобто економічна діяльність міста регулювалась вже не феодалом, а магістратом (мерією). Мукачево почало стрімко розвиватись. А з розвитком з часом виникла необхідність в більшій будівлі для адміністрації міста. Так в честь тисячоліття приходу угорців на свою батьківщину в Мукачеві вирішують побудувати Ратушу. Оголошують конкурс проектів. Перемагає молодий будапештський архітектор Янош Бабула і в 1903 починається спорудження. Тоді ж під камінь закладені дані що на той час в місті проживало 14 416.чол і було 1553 будинків.
Його проект значно відрізнявся від решти учасників. Ратуша збудована в стилі еклектики – це змішані стилі. Тут можна побачити і готику дивлячись на гостроверхі вежі, і бароко – хвилясті лінії над вікнами та на даху.
Збудована буквою П. Всередині є гарний дворик.  Особливістю ратуші є виступ центральної вежі на площу, тоді як в ті часи головну вежу будували впритул до будівлі, або всередині будинку наприклад як у Львівській мерії. Також на головній вежі є годинник. Це перший годинник на той час в центральній Європі, що кожні 15хв відбивав час.

На малих бокових вежах ратуші герб Мукачева, який в 1376р. Єлизавета – королева Польщі та Венгрії дозволила використовувати на печатках для скріплення різних документі. На гербі зображений св.Мартин на коні який віддає  шмат свого плащу бідняку, щоб той вкрився.
На ратуші майорять прапори України та Мукачева. На жовтому прапорі Мукачева по периметру розміщені сині трикутники – це гори Карпати, що належать Україні. Червона смуга по діагоналі означає колір плаща св.Мартина, біла – «лик його святості».
В Ратуші й надалі засідає міськрада та її виконком.

Ще в XVIIст. на місці готелю було споруджено графську корчму. Наприкінці XVIIІст  тут збудували великий двоповерховий постоялий двір, що звався «Чіллог» (з угорської – «зірка»). 1832р на другому поверсі відкрито кафе і більярдний зал. Наприкінці XIXст. готель перебудовано.
На початку XXIст. – суттєво реконструйовано вихідцем з Мукачева, американським мультимільйонером, почесним громадянином м.Мукачева А.Ровтом.

В 1884р утворено організацію по будівництву театру - 50 її членів почали збирати гроші. Через 12 років був збудований і в 1899 – урочисто відкрили. Постійної трупи не було. Театральний колектив, який поклав початок нинішньому Закарпатському театру російської драми, був утворений в 1902 році в м. Аккерман (нині Білгород-Дністровський) в Південній Бессарабії і носив тоді назву «Новий Аккерман». У 1947 році театр був переведений до Мукачева де відкрив свій перший сезон. У 1963 році театр був фактично закритий, його приєднали до українського музично-драматичного театру з Ужгорода. У 1965 трупа добилася переведення в Мукачево на правах російської філії театру, а з 1972 року - самостійності.

Винайшли глаголицю і кирилицю (хоча до сих пір сперечаються на рахунок кирилиці дехто рахує що це вже заслуга їхніх послідовників). Створили церковнослов’янську мову на яку переклали Біблію і богослужебні книги, за що їх переслідували католики на чолі з  Папою. Всі церковні книги на той час були на латинській мові. За переказами, Кирило й Мефодій, ідучи в Моравію, декілька місяців жили на Закарпатті, від них закарпатці й отримали християнську віру й церковнослов'янське богослужіння.
Раніше стояв Митрак,Сталін, Ленін. Тепер за проектом народного художника І.Бровді та архітектора О.Андялоші у 2000році встановлений пам’ятник Кирилу та Мефодію. Влітку 2008 Київ брав копію (все було в гіпсі думали що ремонт)  зараз в Києві на території Києво-Печерської Лаври знаходиться копія цього пам’ятника.

Кінотеатр збудований у 1929 і називався «Скала». 26 листопада 1944р в цьому будинку відбувся з’їзд народних комітатів Закарпаття та Чехословаччини на якому був підписаний Маніфест про передачу Підкарпатської Русі (так називали Закарпаття) Радянському Союзу. Цей Маніфест пізніше підписали в Москві 22 січня 1946р.
Перед кінотеатром стоїть будівля де колись була соляна митниця, яку пізніше перенесли за місто і залишили тільки СОЛЯНУ УПРАВУ. Тут народився Міхай Мункачі (Ліб) – відомий художник. Про цю подію нагадує мармурова таблиця.

По лівій стороні площі колись розміщався старий дерев’яний ринок. Жителі називали його „паскудний”  – тут торгували бідні торгівці, все було в болоті. Пізніше в 1906р його знесли і побудували жилі будинки та магазини. А напроти діяв «багатий» ринок з торговими рядами. До XVIIст теж були дерев’яні будівлі і торговці були греки, з XVIIст - кам’яні, торгували євреї (була монополія).
Забудова цих двох торгових рядів була „хаотичною” аж до кінця XIXст. Потім за проектом головного архітектора, центр міста впорядкувався і набув сучасного вигляду.
В різні періоди площа по різному називалась: торговою,  базарною, ім..Арпада, Масарика, Леніна і на кінець пл..Миру. У всі часи проводились різноманітні ярмарки. На даний час популярні: шкільна, новорічна, медова, але найпопулярніша ярмарка Вина – де проводять дегустації і нагороджують найкращих виноробів не тільки нашої області. До речі в 2009р. головний приз вручав не хто не будь а сам президент України. Відбувається ярмарка на старий новий рік 13січня.

На фото: Берталон Товт (сажотрус), В.Балога (Міністр МНС), З.Лендєл (мер міста) - відкриття памятника.

В Закарпатті є повір’я, що зустрівши сажотруса необхідно потриматись за свій ґудзик і загадати бажання, яке обов’язково збудеться. Так от, щоб жителі та гості міста довго не шукали сажотруса – встановили йому пам’ятник в центрі міста. А щоб бажання надійно збувалось – потрібно потриматись за ґудзик самого сажотруса.
Прототипом для пам’ятника став справжній сажотрус, який і зараз проживає та працює в Мукачеві. Звати його Берталон Товт. Пам’ятник встановлений 12.06.2010р. за проектом І.Бровді.

(1844-1900рр.) всесвітньо знаменитий художник.
Справжня фамілія Ліб. Народився в Мукачеві. Батько службовець в соляних управах. За симпатії до Угорської революції його батько потрапив до в’язниці. Міхая в 6 років відправляють до родичів в Угорщину. Малювати починає в 18 років (змальовує пам’ятники на цвинтарі). Його помічає художник Елек Сомоші, який забирає Міхая в Будапешт. Там скеровують у Відень – вчитися. Хоч талановитий, але платити не має чим. Переходить у Мюнхенську Академію мистецтв. В свої 23р його офіційно помічає Угорщина і надає стипендію. Картина „Позіхаючий майстер” – це прихід у світ угорського романтичного реалізму. У 1870 (26р.) картина „Камера смертника” -  отримала золоту медаль Академії. Барон Марше запрошує Міхая до себе працювати в паризькому маєтку. Там Мункачі закохується в жінку барона Сецілію (після смерті барона одружується з нею). В Парижі його всі називали Мункачі, але офіційно право користуватись таким псевдонімом йому надають в 1880, а також обирають почесним громадянином м.Мукачева. У 1882 дуже гучно відзначали цю подію (багато людей на площі вітало художника, відбулось засідання в білому палаці, Ратуші, встановили меморіальні дошки на будинку соляної управи (будівля з пассажем навпроти пам’ятника Кирилу та Мефодію). Бюст встановлений в 1994р.- цей рік ЮНЕСКО оголосив роком Міхая Мункачі.
Найвидатніші його роботи це:
Картини: „Мільтон”, „Христос перед пілатом” , «Голгофа», портрети Ференца Ліста, Гайнольда. Пейзажі: „Жінка з хмизом”, „Каштанова алея”, „Річковий пейзаж”, масштабне полотно „Прихід угорців на свою батьківщину ”.

Костел споруджено 1904-1905р. підприємцем Мартоном Вагнером за проектом Деже Ціглера. Його поставлено на місці попередньої церкви, відомої ще з ХІV ст. Всередині встановлено орган, у крипті (підземеллі) церкви поховано відомого закарпатського археолога Тиводора Легоцького (1830-1915) і мукачівського мера Яноша Недецеї (1852-1915), видатного юриста і мецената. У будинку по вул. Миру, 52 мешкав зачинатель археології і музейної справи на Закарпатті Тиводор Легоцький. Він зібрав величезну колекцію з 7 тисяч предметів, що була найбільшою подібною приватною збіркою в Австро-Угорщині. 1929-1945 р. у будинку офіційно діяв музей Т.Легоцького. Нині же більша частина його колекції зберігається в Ужгороді, менша – у Мукачівському замку.
Поруч з новим храмом збереглася стара алтарна частина храму з якої зробили окрему каплицю. Католицька каплиця Св.Мартина ХІVст. кам'яна однонефна, загального типу з ограненою апсидою та певною круглою баштою з гостроконечним завершенням. Стіни каплиці посилені міцними контрфорсом. Портал оформлений лучною аркою та прикрашений трояндою. В стінах вузькі стрільчаті вікна. У бокових фасадах вмуровані плити з епітафіями, багато з яких датовані, збереглися фрескові розписи XIVст.. Зводи перекриті зіркоподібною системою ребер, періоду пізньої готики. Каплиці була реставрована в 1967р. під керівництвом В.Б.Захаровим, розписи були реставровані пізнійше - в 1978р художниками-реставраторами С. Мовчаном та Н.М Присяжною.

Поруч з римо-католицьким храмом розмістилась реформатська церква, споруджена в 1790-1814р. Остаточного вигляду набула у чехословацьку добу (початок ХХст.).

Палац почали будувати ще в XVIIст. при правлінні династії Ракоці. Будівля була одноповерхова дерев’яна. Пізніше з 1728р. при Шенборнах вже було модно мати гарний палац в місті, а не тільки фортифікаційний замок на горі. Тоді запросили архітектора Й. Балтазара Нойманна, який  довів будівлю до сучасного виду, стиль бароко. Цей же архітектор був гол.архітектором м.Мукачево.
Раніше ця  місцевість була болотиста будова за 360 років просіла, тому зараз щоб ввійти до палацу треба спочатку спуститись а потім піднятись сходами.
В більш пізній період у палаці розміщалася експозиція Мукачівського краєзнавчого музею, заснованого відомим закарпатським археологом Тивадором Легоцьким. Деякий час після Великої вітчизняної війни у стінах палацу розміщувався штаб військового з’єднання Радянської Армії, потім тут містилася одна з середніх шкіл міста.
Тепер господарями цього затишного палацу є обдаровані діти – з 1979 року тут відкрито першу на Закарпатті дитячу художню школу та Мукачівський факультет Закарпатського художнього інституту. “Білий палац” є цінним пам’ятником палацової архітектури ХVІІ-ХVІІІ століть і взятий під охорону держави.

Щоб більше дізнатись про місто Мукачево варто також відвідати:

Мукачівський Замок «Паланок»

Жіночий монастир XVIII-XIX ст. Мукачево

Фестиваль «ЧЕРВЕНЕ ВИНО» м.Мукачево