Ужгородський музей архітектури та побуту «скансен»

Ужгородський скансен представляє собою Закарпаття в мініатюрі.

Тут представлені зразки будівель та садиб закарпатців низинних районів – це русини-долиняни, румини та угорці, а також горян – бойки та гуцули.

В музеї зібрано більше 20 споруд різного призначення церква, школа, корчма, кузня, млин.
Почали будувати музей в 1965р. для відвідувачів відкрився в 1970р. Займає 4га. (Для порівняння Національний музей архітект.та побуту України („Пирогово”) займає 150 га і експонує більше 300експонатів. Відкритий в 1976р.)
Місцевість, на якій розміщено скансен, в ХІХ ст. використовувалась як кладовище і носила назву "Могильний сад".

*Скансен (швед skans — зАмок) спочатку це було помістя шведського графа де вивчали бойове мистецтво. Потім помістя викупили і на його місці створили перший в світі музей під відкритим небом збудований в Швеціі в Стокгольмі 1891р. Відтоді скансеном називають музей під відкритим небом. Тепер там налічується до 150 будинків 18-20ст, звіринець, акваріум.

Шелестівська церква збудована у 1777р. у с.Шелестів мукач.р-н). В 1927 перевезена в Мукачево, пізніше у 1976р. перенесена в Ужгород.
Пам'ятка являє собою класичний зразок лемківської школи зодчества.
Церква унікальна своїм архітектурним стилем. Майстру вдалось поєднати два народні архітектурні стилі: шатровий і барочний.
Михайлівська церква рублена з дубових брусів, покрита гонтом (деревяні дощечки), тризрубна, триверха. Вежі над навою та вівтарем споруджені у вигляді 5-ступінчатих шатрів, які завершуються барочними банями і голівками. Зруби бабинця і нави однакової ширини, вівтаря - вужчий. Зруби бабинця і нави оперізує опасання на різних стовбах. Кутові з'єднання виконані врубками в простий замок без залишку. Над бабинцем збудована струнких пропорцій дзвіниця.

В інтер'єрі виділяється 4-хярусний іконостас, оздобленний різьбленим орнаментом рослинного характеру. Він змонтований з ікон XVII-XIX ст.
Церква збудована без залізних цвяхів, дерев’яні є. Залізні цвяхи не використовували тому що ржавіють і цим руйнують деревину.

Каплиця з с. Новоселиця Міжгірського району. XIXст.
Каплиця складена з тесаних дерев'яних брусів, скріплених на кутах замком "на зуб". Дах чотирисхилий, пірамідальної форми, покритий дранкою. В інтер'єрі каплиці розміщена дерев'яна скульптурна група "Розп'яття з пристоячими". Скульптури вирізьблені з липи, покриті грунтом, розфарбовані.
В музеї встановлена в 1982р.

Дзвони відлиті на людські пожертви у 1925р. в с.Малі Геївці Ужгородського р-ну майстром Егрі Ференцем.

Гончарна піч (реконструйована) з Виноградівського р-ну. Печі такого типу використовувалися для випалу виробів з глини. Основа печі вимощена з каменю, стіни виліплені з вальків способом наліпу. Ззовні і зсередини піч обмазана глиною. У нижній частині з двох протилежних боків розміщені отвори - "петьки", укріплені цеглою, в яких розкладався вогонь.

Народна школа з с.Синевірська поляна Міжгірського р-ну.
Експонована школа – своєрідна пам’ятка народного будівництва другої половини XIXст. (1883р) Це типове сільське житло, однак, більше за розміром та дещо з порушеним принципом тридільності у внутрішньому плануванні української хати:хижа+сіни+комора+хижка.
Школа побудована із смерекового дерева традиційною зрубною технікою. На масивних підвалинах (підліжницях, підлогах), зведені вінці, які зв’язані на кутах у прості замки з випусками. На випусках підвалин, вздовж головного фасаду, відкрита галерея. Дах чотирисхилий, крокви кріпляться мміж собою горизонтально прибитими латами, на які прибито драницю. Підлога в хижі і хижці глинобитна, у коморі і сінях з товстих колотих дощок. У велеиій „хижі” (клас) розміщені лавки і столи, за якими учні навчалися. Письмові вправи виконувались на спеціальних грифельних дощечках грифельними стержнями. Біля стіни стіл вчителя, рахівния, дошка (табла).

Опалювався клас метелевою піччю. Направо з сіней входи у комору та „хижку”. В останній відтворено інтер’єр житла вчителя: ліжко, стіл-скриня, стільці та хатнє начиння. У коморі експонуються матеріали з історії розвитку освіти і боротьби за збереження рідної мови на Закарпатті в минулому.

Корчма збудована у 1860их в с. Верхній Бистрий (Міжгірський р-н). Внутрішнє планування, на відміну від сільських хат, ускладнене; внаслідок влаштування повздовжніх і поперечних перегородок утворено шість приміщень: корчма з шинком, кухня, спальня, комора, сіни, янкір (нічліжка).   

Основою інтер’єру був шинок. Зліва від входу, під стінкою, був довгий стіл з двома лавицями. Шинок корчми реконструйований згідно зі свідченнями старожилів. У великій кімнаті корчми експонується виставка с/г знарядь праці трудівника Закарпаття в минулому. У музей корчма перевезена в 1975р.

Гражда (огорожа) - це найпоширеніший тип гуцульської садиби у вигляді замкнутого двору, що об'єднує житлові і господарські приміщення.
Перевезена в музей із присілка Стебний Рахівського району у 1967р.
Гражда збудована зрубною технікою, утворює складну конфігурацію, споруди якої розташовані у два ряди. Перший ряд складає трикамерне житло з прибудованими коморами та хлівами для вівців. Другий ряд - хлів, надвірна комора і дроварня. Всі будови обнесені високим глухим парканом з вхідними воротами і хвіртками.
В мінулому „гранда” була житлом заможного селянина.

ГУЦУЛЬСЬКА хата, (Рахівський р-н) с. Кевелів.
Репрезентує в музеї житло гуцула-бідняка, про що свідчить планування житла, його інтер’єр. Ця хата є зразком гуцульського народного будівництва XVIII-XIXст. Спочатку стояла на горі Подерей, була курною. Двічі переносилася, про що свідчать дати 1811 і 1865, вирізані на „протесі” між вікнами.
Трикамерна (кімната - сіни - комора), Зруб хати зведено з колотих надвоє ясинових колод - протес, що мають в діаметрі 50-60 см і з'єднуються на кутах у "сліпий замок". Долівка глинобитна. Дах високий, чотирисхилий, із зрізаними фронтонами, покритий дошками-дранками. В інтер'єрі виділяється глинобитна піч, також цікавий стіл з видовбаними у стільниці мисками - "довбанками".

Кузня Тячівський р-н. с.Дубове. 19-20ст.
Побудована з смерекових брусів, які з’єднані на кутах замком „у лапу”. Дах кузні двосхилий, з усіченим фронтонами, покритий драницею.
З боку входу, на виступах поздовжніх брусів влаштовано навіс, під яким підковували коней. Кузня має два вікна. Стіни всередині і стеля обмазані глиною, яка є добрим вогнетривким матеріалом і запобігає пожежі.
У кузні – відповідне обладнання, знаряддя та інструменти для викоговлення необхідних у господарств селян речей з металу: ковальський міх, яким через спеціальну трубу-фурму подається струмінь повітря в горно, масивне ковадло з ковальським молотком і кліщами. На довгому столі біля стіни знаходяться кліщі, зубила, пробійники, долота, лещата. Справа від входу встановлений спеціальний пристрій для свердління металу.

Типова садиба закарпатських БОЙКІВ с. ХІХ ст. з с. Гусний
Перевезена в музей в 1967р. і є типовив житлом закарпатських бойків середини ХІХ ст.. Споруджена на кам’яному фундаменті, стіни зведені з деревяних брусів.

(Великоберезнянський р-н). . Садиба відноситься до типу "довга хижа": житлове приміщення (сіни - кімната - комора) та господарська частина (хлів - стодола) знаходяться під одним дахом. Дах чотирисхилий, покритий соломою. Хата курна, піч без димаря. З фасадного боку хати - галерея. Наскрізний вхід веде до присадибної ділянки. Належала селяну-бідняку.

Садиба з села Ракошиио Мукачівського району.
Народне будівництво, архітектура та побут селян Мукачівського району в музеї представлено хатою з села Ракошино, побудованої в 1869 р. І перевезеної в музей у 1969 р. Хата має кам’яний фундамент, дерев’яні стіни, обмазані зі зовнішньої та внутрішньої сторін глиною. Дах хати двосхилий з усіченим фронтоном, покритий гонтом. Напіввідкрита галерея побудована з тесаних дощок га стовпів, оздоблена різьбою. Житло трикамерне: хата+сіни+хата.
Речі побуту відтворюють землеробський напрямок господарювання селян Мукачівщиии другої половини ХІХ ст. В сінях — глинокам' яна піч для випікання хліба, дерев’яний та інший посуд хатнього вжитку. Жила кімната виконувала роль кухні. Тут все необхідне для щоденного господарювання: плита, керамічний посуд, скриня з одягом.
Кімната (світлиця) має два застелені ліжка, велику лавицю-скриню для святкового одягу, стіл, чавунну плиту. На обстановці в хаті відчутний вплив міської культури другої половини ХІХ ст.. Хата належала гр. Ю.Ю. Коцібану. Вона представляє народне житло та побут селянина-середняка. На території садиби знаходиться кіш-комора, хлівець та голуб'ятник.

Амбар-Кіш із села Руське Мукачівського району
Кіш побудовано в 1886 р. Споруда стоїть на невисокому кам'яному фундаменті. В'язка каменю — "суха". Будівля двоярусна Перший поверх — комора, другий ("куш", "сушарка"), де просушувались та оброблялись качани кукурудзи та просушувалось зерно. Кіш належав гр. І.І. Біцку. В музеї з 1983 року.

Водяний млин з с. Колочава (Міжгірський р-н). Принцип роботи млина: на велике дерев'яне колесо падає вода і приводить його в рух. Колесо, обертаючись, приводить в рух вал і інше колесо, зубці якого ("ціви") почергово потрапляють на веретено із залізним валиком. Валик рухає кам'яні жорна, в яких і відбувається помол. Жорна знаходяться в "тулубі", складеному з дерев'яних брусочків. Зверху знаходиться "кіш" - барабан, в який засипається зерно. Мливо поступає в ящик.
Млин має два приміщення – одне для механізмів млина, друге – тимчасове житло для млинаря, де знаходяться піч, стіл, лава, мисник.

Валило - це простий конусоподібний пристрій з товстих дошок для валяння вовни. В ньому вироби з вовни (ліжники, гуні) ущільнювали та одержували ворс шляхом шести-восьмигодинного валяння. Вода, що з великою силою падає згори, "валяє" - обертає виріб, надаючи відповідної щільності та вибиваючи кінці спряденої вовни.

Хата збудована у 1879 у с. Вишково (нині смт Хустського р-ну).
Являє собою один з типів житла угорського населення Закарпаття, в якому відчувається вплив українських будівельних традицій. Хата збудована зрубною технікою з дуба на високому кам'яному фундаменті. Дах крокв'яної конструкції, високий, чотирисхилий, покритий гонтом. Вздовж двох стін влаштована напіввідкрита галерея. Вхідні двері прикрашені різьбленими шестипелюстковими розеткми. Хата має своєрідне планування: спочатку це було тридільне житло (кімната - сіни - комора), однак після перебудови комора також стає кімнатою, її фасадна стіна виноситься за рахунок галереї та в неї влаштовується окремий вхід; крім того від глухої стіни відгороджується приміщення комірчини з погребом.

Хата з села Середнє Водяне Рахівського району .
Тип трикамерного житла початку ХХст. румунського населення, що проживає на Закарпатті. В музей перевезена у 1969р. Хата побудована на високому фундаменті, стіни виведені з дубового дерева. Дах чотирисхилий, покритий драницею. Житло має дві кімнати, одна – світлиця, друга – житлова. Між кімнатами – сіни, які використовувалися як кухня. В сінях відтворено вівчарське господарство, яке є традиційним заняттям румунського населення Закарпаття. Тут дерев’яний посуд для вироблення овечого сиру, „вурди”, особисті речі вівчаря.
Будинок прикрашає різьблена галерея. На грядці та мішках у світлиці вироби народного художнього ткацького та килимарського промислів. Румунське житло на Закарпатті не має своєї типології. Воно зазнало впливу дерев’яної архітектури українського населення гірських районів краю.

Житло і побут є типовим для селянина-середняка.

Щоб більше дізнатись про місто Ужгород варто також відвідати:

Ужгородський Замок (краєзнавчий музей)

Історичний центр Ужгорода