Хустський Замок

За переказами на Замковій горі було зведено дерев'яну фортецю, а вже навколо неї з часом утворилося поселення під назвою ХУСТ.
Архівні джерела стверджують, що Хустський замок був побудований для захисту східної частини Угорської держави та для контролю торгових шляхів, а будівництво розпочалося в 1090 р. і було закінчено за короля Бейли ІІІ в 1191 р.
Пізніше в Хустському замку розташувався королівський гарнізон, який очолював комендант фортеці.
Утримувати замок в належному стані, постачати його продовольством та ремісничими виробами мусили кріпаки, ремісники, дрібні торговці, які перебували в залежності від адміністрації фортеці.
В 1577 р. Хустський замок був значно укріплений, збудовані окремі фортифікаційні споруди. До замку із заходу, від річки Хустця, вела серпантинна дорога. На півдорозі до фортеці, де на південній частині гори починався крутий схил, стояв сторожовий будинок, руїни якого помітні і зараз. Тут знаходилася сторожа. З цього будинку до замку вів підземний коридор. Таким чином, замок був з’єднаний таємним ходом із сторожовим пунктом.
Зараз від замку залишились енергетика бойовища та романтичні руїни. Ще досить загрозливо здіймаються руїни кілеподібної башти зі східного боку, міцна арка воріт зустрічає відвідувачів перед входом до замку... Але якщо включити фантазію, можна за допомогою уяви і фото з реконстру­йованим малюнком «добудувати» образ неприступної колись середньовічної твердині...

1 Верхня частина.
2. Середня (внутрішня) частина.
3. Нижня частина.
4. Замкові ворота.
5. Підйомний міст.
6. Бастіон «Фердинанда».
7. Наглядова башта.

8. Зерносховище
9. Цистерна
10 Колодязь
11 Млин (пороховий)
12 Замкова каплиця
13 Казарма
14 Бійниці та стіни бастіонів.
15 Рови.

Біля підніжжя Замкової гори  пам’ятник солдатам, які загинули в роки І-ої Світової війни, та меморіальною плитою, поставленою на честь партизанів-розвідників, які загинули в місті Хуст. Взагалі сама Замкова гора має висоту 150м, а 14метрів мають у висоту руїни Хустського замку. Раніше дорога була добре викладена каменем, але чим далі тим більше вона перетворюється на лісову стежку.

При вході у зовнішній замок були великі і важкі в’їзні ворота. Вони знаходилися на південному сході, куди вела серпантинна дорога. Ворота захищала могутня прямокутна вежа, що височить з правого боку. А з лівого - знаходяться залишки другої вежі, яка захищала ворота і південний бік кріпосної стіни. Ці споруди з’єднував вузький коридор, який служив своєрідною пасткою - у випадку проникнення туди ворога його можна було піддати інтенсивному обстрілу.
Вежа над в’їзними воротами була найбільш укріпленою з південного заходу, де замкова стіна з’єднувалася з будинками внутрішнього замку. Вздовж дороги,що вела до воріт внутрішнього замку, знаходилися надвірні жилі будинки.
Перед воротами внутрішнього замку існував глибокий рів завширки 8,5м, через який вів перекидний міст. Піднятий міст перекрив прохід між зовнішнім і внутрішнім замком і закривав собою в’їзні ворота у внутрішній замок. Зразу ж за воротами на південному боці були розміщені жилі та адміністративні приміщення, казарми і навіть корчма. Над воротами по обидва боки здіймалися високі кілеподібні вежі, які захищали підступ до них. В одній із них, з північного боку, знаходився пороховий склад. Другий пороховий склад містився на північно-західному боці замку.

На стінах внутрішнього замку були обладнані майданчики для важких гармат. Тут стояла найбільша гармата, постріл з якої вранці повідомляв про прихід нового дня. Біля вежі у скелі був викопаний колодязь, глибина якого сягала 160м. Він забезпечував гарнізон водою в період облоги.
Внутрішній замок міг захищатися і після взяття ворогом зовнішнього замку. Із східного боку внутрішній замок завершувався двома могутніми бастіонами і високою кілеподібною вежею. Північну частину внутрішнього замку охороняла квадратна сторожова вежа, звернена до верхів’я річки Ріки.
Зимові приміщення власників замку і коменданта знаходилися на другому поверсі внутрішнього замку, поряд із сторожовою вежею.  Літні приміщення знаходилися на південній стороні замку. Вони мали великі вікна, через які було видно ріку Тису і дорогу, що проходила під замком.
Внутрішній замок був покритий дранкою. В південній частині його стояла вежа, збудована в 1554 р. за наказом австрійського імператора Фердинанда І і тому носила його ім’я.Верхня частина вежі служила арсеналом, середня- каплицею, а нижня- пороховим складом.

Підхід до замку з боку села Бороняви охороняла Бубнова вежа з просторим залом без вікон. Тут також знаходився пороховий склад. На другому поверсі був світлий зал замкової каплиці, а вище- склад із зброєю.
Вежі домінували над замком і служили для оборони, якщо ворогові вдавалося проникнути всередину фортеці. В інший час вежі виконували сторожову роль. Розміщені на найвищих і найменш уразливих місцях, вони були командними пунктами замку. Під час облоги в них перебували володарі замку зі своїми сім’ями. Звідси здійснювалося керівництво боєм.
Важливу роль в обороні відігравали головні ворота замку. Їх прикривали вежі і штучні та природні укріплення.
У північній частині замку, поблизу воріт, стояли цегляні будівлі з склепінням і вузькими вікнами. То були хліви і конюшні. Кухня і кілька кімнат знаходилися поблизу Бубнової вежі. В цій частині замку була також казарма і кузня. Перед глибоким ровом стояла замкова пекарня. Біля неї протікав струмок, завжди повний свіжої води. Круті схили Замкової гори робили неможливим штурм замку одночасно з усіх сторін. В 1594 р. татарська орда хана Гірея напала на Мараморську жупу, дуже її пограбувала, але замок взяти не змогла.

Володарі замку часто мінялися, Кого тільки не зафіксувала історія Хустсь­кого замку: це були Петер Зовеї, Янош Кендереш Маломвізі, Янош Гуняді та Міклош і Янош Перені. Цього ж сторіччя замок виконував і роль тюрми. Перебував у темниці Хустського замку й легендарний місцевий розбійник Григор Пинтя. Деякий час замок належав графові Імре Заполяї, королю Ма-тяшу Корвіну, який подарував будівлю королеві Беатрис Арагонській. Трохи згодом на арену середньовічних особистостей виходить могутній впливовий рід Перені, що після смерті короля Матяша веде переговори з королем Владиславом II Ягеллоном про передачу Хустського замку їм у спадок.

У 1660 р. турецьке військо вторглося в Мараморощину. Трансільванський князь Янош Кемень при підтримці австрійського імператора Леопольда І, який надіслав йому німецький гарнізон, укріпився в Хустському замку.
Фортеця в той час була настільки могутньою, що турки не насмілилися брати її штурмом, а відправили для переговорів делегацію, в складі якої був відомий турецький мандрівник Евлія Челебі.Він написав 10 томів «Книги подорожей», де розповідається і про перебування турецької армії в 1660-1666 рр. на території Угорщини, зокрема на Закарпатті.
Евлія Челебі так писав про фортецю: «Хустський замок розташований на вершині гори Хасана.Мури його високі й товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота вже його сягає неба.Житлові будівлі, повернені вікнами на захід, знімаються одна над одною. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков- залізом, хрести на них з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі і він змушений з повагою до них опустити погляд».
Переговори успіху не мали. Турки відступили з Хуста на захід, руйнуючи закарпатські села.
В 1677 р. загони куруців очолив угорський політичний діяч, один з керівників боротьби за незалежність Угорщини проти австрійського гніту граф Імре Текелі. Одним з центрів руху куруців став Хустський замок. 10 жовтня 1677 р. біля села Королева Севлюського округу військо куруців, кероване Імре Текелі, вщент розбило австрійське військо лабанців генерала Шміда. Але 9 травня 1687 р. через зраду Мараморського жупана в замок були введені австрійські війська.

На початку ХVІІІ ст. на території Закарпаття активно діяли повстанські загони опришків на чолі з Іваном Пинтею, Федором Бойком, Іваном Бецею та іншими. Особливо активно діяв на території Східного Закарпаття загін опришків Івана Пинті. Про повстанців Пинті народ створив багато переказів і пісень, особливо про його діяльність в районі Хустського замку. У переважній більшості народних творів говориться про зруйнування Пинтею замку, в якому проживали феодали, що гнобили кріпосних селян.
В одному з народних переказів говориться, що Пинтя видовбав ії дерев’яної колоди гармату і встановив її на другому боці Тиси на високій горі Чебрин.Він вирішив розбити Хустський замок,бо просидів в його тюмрі більше, ніж йому було присуджено.Вистрелив раз і пробив дах.Другим пострілом розбив замок…

В 1717 р. на Закарпаття зробили останній напад татари.12-тисячна орда з величезною здобиччю і багатотисячним натовпом невільників поверталася в Крим після наскоку на Дунайську низовину. Татари не наважилися напасти на замок і, пройшовши лівим берегом Тиси,намагалися без перешкод відійти в Крим. Та гарнізон Хустського замку сам зробив сміливу вилазку і біля села Вишкова завдав татарам поразки. В битві брало участь все чоловіче населення Вишкова, а жінки і діти в цей час рятувалися в приміщенні церкви. Татари перебили там близько 300 жінок і дітей. Однак за це вороги жорстоко поплатилися. В урочищі Стримтура народне ополчення завдало їм жорстокого удару. В битві загинуло більше 6 тисяч татар, було звільнено понад 7 тисяч невільників, серед яких багато дітей. Переможцям дісталась і велика здобич, в тому числі близько 8 тисяч татарських коней.
Це був останній бойовий виступ гарнізону Хустського замку. На той час замок вже занепадав, хоч і вважався ще недоступною твердинею.
1749 рік - намісницька рада приходить висновку: замок повністю губить своє стратегічне призна­чення, а тому поновленню не підлягає. Приймається рішення: документи перевести до Кошице та Надь Варош.
3 липня 1766 р. о 6-й годині вечора над Хустом пронеслася сильна гроза, і блискавка в трьох місцях вдарила в замок.Після перших ударів блискавки загорівся дах. Мешканці боялися, щоб вогонь не проник до порохової башти. Однак друга блискавка вдарила в порохову башту, і вибух страшенної сили потряс землю. Камінням перекрило єдиний вихід із замку. Багато людей загинуло від вибуху та у вогні. Всі будинки були зруйновані або згоріли. Розпочалися ремонтні роботи, але заново відбудувати замок було вже неможливо, і він почав занепадати.
Імператриця Марія-Терезія 1773 р. уповноважила свого Сина, майбутнього імператора Иосифа И, оглянути Хустський замок. Впевнившись, що зруйновану споруду, комплекс будівель котрої створю­вався віками, поновити неможливо, він наказує перевести гарнізон до Мукачівського замку.
З цього часу Хустський замок став швидко руйнуватися: частину споруд доруйнувала наступна гроза 1798 року; фрагмент східної стіни та прилеглі до неї частини замку влада дозволи розібрати для побу­дови в місті греко-католицької церкви, куди було перенесено і дзвін Часової башти, а також баштові куранти.

Давно то було, сімсот років тому. Наш край був укритий великими лісами, а де була рівнина і ліс розкорчований, то там землі були дуже родючі.
Приїхав якось сюди воєвода Хуст на лови. Полюбилися йому сі місця. І захотів тут жити на якійсь горі, аби видіти все своє багатство. А там, де тепер стоїть замок, не було гори, лише невелике підвищення. І здумав Хуст на тому підвищенні вчинити гору, а на горі, на самому вершечку, вибудувати замок. І завів воєвода панщину. З усіх сіл мусили йти люди відробляти панщину на будівництві замку.
Дуже тяжко було зводити той замок: каміння близько не було, носили і глину здалека, і воду. І каміння, і глину носили в бесагах на плечах, бо тоді ніякого транспорту  не було. Люди робили день і ніч, доки не наносили цілу гору, висотою понад сто метрів. На вершку гори почали будувати замок.
Коли замок був готовий, зробили довкола гори гвинтову дорогу, аби можна у замок возом в’їхати. На випадок, коли би вороги напали на замок, у ньому не було двох речей – колодязя та підземного ходу. Примусили людей копати колодязь і підземний хід.
Коли все було готове, воєвода Хуст поселився у замку. Привів з собою багато війська, привів у замок свою жону Тису та двоє дітей - доньку Ріку і сина Хустеця. Аби підлеглі знали, хто ними править, воєвода дав вибубнувати, шо в його честь місто буде називатись Хустом, найбільша ріка - Тисою, а дві менші річки, що впадають у Тису - Хустцем і Рікою.