Наслідування Христа
Зміст
Книга перша: 1 • 2 • 3 • 4 • 5 • 6 • 7 • 8 • 9 • 10 • 11 • 12 • 13 • 14 • 15 • 16 • 17 • 18 • 19 • 20 • 21 • 22 • 23 • 24 • 25 Книга друга : 1 • 2 • 3 • 4 • 5 • 6 • 7 • 8 • 9 • 10 • 11 • 12 • 13 • 14 • 15 • 16 • 17 • 18 • 19 • 20 • 21 • 22 Книга третя : 1 • 2 • 3 • 4 • 5 • 6 • 7 • 8 • 9 • 10 • 11 • 12 • 13 • 14 • 15 • 16 • 17 • 18 • 19 • 20 • 21 • 22 23 • 24 • 25 • 26 • 27 • 28 • 29 • 30 • 31 • 32 • 33 • 34 • 35 • 36 • 37 • 38 • 39 • 40 • 41 • 42 • 43 • 44 • 45 • 46 • 47 • 48 • 49 • 50 • 51 • 52 • 53 • 54 • 55 • 56 • 57 • 58 • 59 Книга четверта: 1 • 2 • 3 • 4 • 5 • 6 • 7 • 8 • 9 • 10 • 11 • 12 • 13 • 14 • 15 • 16 • 17 • 18 • книга відгуків

Наслідування Христа

Твір Фоми Кемпійського "Наслідування Христа", чи не найбільш читана книга після Святого Письма впродовж багатьох століть. Хотілося би наголосити, що цей твір був однією з настільних книжок Тараса Шевченка. Варто всім, хто любить Бога, прочитати цю книгу на своїй рідній українській мові.
св. Фома Гемеркен Кемпійський

--------------------------------------------------------------------------------

Різдвяне послання Вселенського Архиєрея Бенедикта XVI
«Божа благодать з'явилася спасенна всім людям» (Тит. 2,11).

Дорогі брати й сестри, цими словами апостола Павла відновляю радісну вістку Христового Різдва: так, сьогодні «з’явилася всім людям благодать Бога, нашого Спасителя!»

З’явилася. Саме це святкує сьогодні Церква. Божа благодать, багата добротою та лагідністю, вже більше не схована, а «з’явилася», виявилася у тілі, показала своє обличчя. Де? У Вифлиємі. Коли? За правління Кесаря Августа, під час першого перепису населення, про який згадує також євангелист Лука. І хто ж є її об’явителем? Новонароджений, Син Діви Марії. У Ньому об’явилася благодать Бога, Спасителя нашого. Саме тому це Дитя зветься Jehoshua – Ісус, що означає «Бог спасає».

З’явилася Божа благодать: ось чому Різдво є святом світла. Не повного світла, яке огортає кожну річ у розпалі дня, але проблиску, який запалюється серед ночі і поширюється з однієї точки всесвіту: з Вифлиємської яскині, де «побачило світло» Божественне Дитя. У дійсності, Сам Він є тим світлом, що поширюється, як це добре представляють численні зображення Різдва. Він є світлом, яке, з’являючись, розвіює туман, розсіває пітьму і дозволяє нам зрозуміти значення та цінність нашого життя та історії. Кожен вертеп є простим і красномовним запрошенням відкрити серце та розум на таємницю життя. Він є зустріччю з невмирущим Життям, Яке стало смертним у містичному дійстві Різдва; у сцені, яку можемо споглядати також і тут, на цій площі, як також у численних церквах та каплицях всього світу, і в кожному домі, де поклоняються імені Ісуса.

Божа благодать з’явилася всім людям. Так, Ісус, обличчя Бога, Який спасає, не показався лише небагатьом, лише декільком, але усім. Це правда, у скромній простій оселі у Вифлиємі Його зустріли небагато людей, але Він прийшов до всіх: юдеїв і язичників, багатих і вбогих, близьких і далеких, віруючих і невіруючих… до всіх. Надприродна благодать, з Божого благовоління, призначена кожному сотворінню. Але необхідно, щоб людська істота прийняла її, промовила своє «так», як Марія, для того, щоб серце прояснилось променем цього божественного світла. Воплочене Слово, тієї ночі, прийняли Марія та Йосиф, які чекали на нього з любов’ю, та пастухи, які чували коло своїх отар (пор. Лк 2,1-20). Отже, маленька спільнота зібралася адорувати Дитя Ісуса; маленька спільнота, яка представляє Церкву і всіх людей доброї волі. Також і сьогодні ті, хто на Нього чекає і хто Його шукає, зустрічаються з Богом, Який задля любові став нашим братом; усі ті, які мають серце, звернене до Нього, прагнуть пізнати Його обличчя і причиняються до приходу Його Царства. Сам Ісус, у своїй проповіді, скаже: це – убогі духом, засмучені, тихі, спрагнені справедливості, милосердні, чисті серцем, миротворці, переслідувані задля справедливості (пор. Мт 5,3-10). Вони пізнають в Ісусі обличчя Бога і відходять, як вифлиємські пастухи, з серцем, оновленим радістю Його любові.

Брати й сестри, що слухаєте мене, всім людям призначена вістка надії, яка становить осередок Різдвяного послання. Ісус народився для всіх і, як у Вифлиємі Марія піднесла Його пастухам, сьогодні Церква представляє Його всьому людству, щоб кожна людина, кожна обставина людського життя могла досвідчити силу спасенної благодаті Божої, лише вона може перемінити зло в добро, лише вона може змінити людське серце і вчинити його «оазою» миру.

Нехай відчують силу спасенної благодаті Божої численні народи, які ще досі живуть у темряві й у тіні смерті (пор. Лк 1,79). Нехай Божественне Вифлиємське Світло пошириться у Святій Землі, де здається, для ізраїльтян та палестинців знову затемнюється горизонт; нехай пошириться у Лівані, в Іраку і всюди на Близькому Сході. Нехай принесуть плоди зусилля тих, які не миряться зі злобною логікою протистояння та насильства і віддають перевагу шляхові діалогу й переговорів, щоб розв’язати напруження в окремих країнах та знайти справедливі та тривкі вирішення конфліктів, які завдають страждань цьому регіону. Цього Світла, яке перетворює і відновлює, прагнуть мешканці Зімбабве у Африці, протягом довгого часу стиснені у лещатах політичної та суспільної кризи, яка, на жаль, продовжує ускладнюватись, як також чоловіки та жінки Демократичної Республіки Конго, особливо у страждальному регіоні Ківу, Дарфуру, Судану і Сомалі, нескінченні страждання яких є трагічним наслідком відсутності стабільності та миру. Цього Світла, насамперед, очікують діти цих країн, і всіх держав, що переживають труднощі, щоб була відновлена надія на їхнє прийдешнє.

Усюди, де пригнічуються гідність і права людської особи; де егоїзми окремої особи чи групи переважають над спільним благом; де існує загроза звикнути до братовбивчої ненависті і експлуатації людини людиною; де внутрішні протистояння розділяють групи та народності і руйнують співжиття; де далі вражає тероризм; де не вистачає найнеобхіднішого для того, щоб вижити; де з побоюванням дивляться у майбутнє, яке стає щораз більш непевним, також і в країнах, що втішаються добробутом: нехай засіяє там Світло Різдва і заохотить всіх до особистого вкладу в дусі справжньої солідарності. Якщо кожен думатиме лише про власні інтереси, світ неодмінно прямуватиме до руїни.

Дорогі брати й сестри, сьогодні у цьому нашому світі, з його можливостями та слабостями, його прогресом та кризами, його сподіваннями та тривогами «з’явилася благодать Бога Спасителя» (пор. Тит 2,11). Сьогодні ясніє світло Ісуса Христа, Сина Всевишнього і Сина Діви Марії: «Бога від Бога, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного. Він задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес». У сьогоднішній день, у кожному куточку землі, поклоняємося Йому, повитому пелюшками і покладеному в убогих яслах. Поклоняємося йому в тиші, в той час, коли Він, ще Дитя, здається, що говорить нам: Не бійтеся, «Я є Бог, і немає інших» (Іс 45,22). Прийдіть до мене, чоловіки та жінки, народи і нації, прийдіть до мене, не бійтеся: я прийшов, щоб принести Вам любов Отця, показати вам дорогу миру.

Отож, ідімо, браття! Поспішімо, як пастухи вифлиємської ночі. Бог вийшов нам назустріч і об’явив Своє обличчя, багате благодаттю та милосердям. Нехай Його прихід не буде для нас надаремним! Шукаймо Христа, дозвольмо, щоб нас привабило Його світло, яке розсіює з людського серця смуток і страх; з довір’ям наближаймося до Нього; покірно схилімося, щоб Йому поклонитись. Щасливого Різдва для усіх!

+ БЕНЕДИКТ, ПАПА.

(переклад Української редакції Радіо Ватикану)

--------------------------------------------------------------------------------

Привітання Блаженнішого Патріарха УГКЦ Любомира на Різдво 2009 року

Мир і Боже благословення!

Дорогі у Христі, через кілька днів ми будемо святкувати Різдво Господа нашого Ісуса Христа, надзвичайно важливу подію для кожного і кожної з нас, для наших родин, для громад, для народу, для Церкви і для всього людства. Ця подія настільки важлива, що ми навіть ділимо історію людства на роки до народження Ісуса Христа та після Його народження. І робимо це не принагідно чи випадково, а на підставі глибокого усвідомлення, що світ до Його приходу на землю сильно відрізнявся від світу, який настав після Його приходу. Так само і з життям кожного і кожної з нас. Коли ми втілюємося в Ісуса Христа через святе таїнство Хрещення, пізнаємо Його і зустрінемося з Ним, наше життя набуває іншого, нового, кращого вигляду. Пізнати, зрозуміти, відчути ту близькість Бога до нас та можливість нашої близькості до Господа – це річ, яка цілковито змінює наше уявлення про людське життя, наше відчуття самих себе, власного життя і життя людства загалом.

Вітаючи вас із святим празником, який от-от настане, сердечно бажаю кожному із вас, як і собі самому, щоб у ці святі дні ми могли наблизитися до Господа Бога, відкрити своє серце до Його любові, прийняти Його, зрозуміти, що Він перший полюбив нас і що зміст нашого життя – відповісти на Його любов своєю любов‘ю, любов’ю до Нього та до всіх своїх ближніх.

Цю любов Бога і любов ближніх ми можемо дуже гарно здійснювати в ситуації, яка склалася останніми роками. Уже вчетверте багато громадян України покидають рідну землю і їдуть закордон шукати кращого життя. Згадую про це, дорогі у Христі, бо ця Неділя святих отців, остання перед Різдвом, у нашій Церкві є Днем емігранта. За задумом священного Синоду Єпископів нашої Церкви, цього дня ми маємо звернути свою увагу на тих, хто поїхав з рідної землі, але ще не вирішив, чи повертатися додому, чи осісти у країні свого теперішнього перебування.

Питання еміграції є актуальним не тільки для самих емігрантів, а й для всього нашого народу і передусім для нашої Церкви. Воно стосується кожного з нас, бо навіть сьогодні третина вірних нашої Церкви – це або емігранти, або діти чи внуки емігрантів, давніх вихідців з України. Та крім того, з нагоди празника Різдва, слід згадати, що й сам Ісус Христос був у такій ситуації, що ще малою дитиною мусів покидати країну свого народження і емігрувати разом з Марією і Йосипом.

У зв’язку з цим хочу наголосити ось на чому. Всі ми – ті, що в Україні, ті, що недавно виїхали, і ті, що вже довго живуть на поселеннях, розвинувши наші церковні і суспільні структури, – є одним народом і однією Церквою. І я прошу сьогодні усіх вас, дорогі у Христі, щоб ви молилися одне за одного, або радше, щоб кожен молився за всіх. І стараймося любити одне одного, тобто бажати одне одному добра, намагатися розуміти інших, поручати Господеві наші потреби, і в міру своїх можливостей одне одному допомагати.

Дорогі у Христі, зі святим празником Різдва Христового сердечно вітаю усіх вас і щиро бажаю многих Божих благодатей.

Христос рождається!

+ ЛЮБОМИР Кардинал Гузар, Патріарх УГКЦ

--------------------------------------------------------------------------------
Все на більшу славу Божу !

Книга І

Практичне заохочення до духовного життя

Розідл перший: =1= Про наслідування Христа і погорду всіма світовими марнотами.

до змісту

"Хто йде за мною, не блукатиме у темряві", - каже Господь (Йо.8,12). Це Христові слова. Вони заохочують нас до того, щоб ми наслідували Його життя і святі звичаї, коли справді бажаємо просвітитися і очиститися від усілякого засліплення серця..

Тому нашим найбільшим обов`язком хай будуть роздуми про життя Ісуса Хтиста.

Христова наука вища за всі науки святих; а хто матиме Його духа, той знайде хліб життя - манну, що в ньому міститься.

Але буває так, що люди, навіть часто слухаючи Євангеліє, замало ним переймаються; це свідчить про те, що вони не мають у собі Христового духа.

Хто ж хоче в усій повноті зрозуміти Христові слова, той хай старається у своєму житті вірно Його наслідувати.

Навіщо, здається, та велемудра розмова про Св. Тройцю, коли тобі бракує покори, і тому ти не будеш подобатися Св. Тройці?

По правді, велемудрі слова ще не роблять ані святим, ані праведним, але чесне життя робить милим Богові.

Волію радше відчувати розпач, ніж уміти сказати, що він означає.

Коли б ти знав усю Біблію і думки всіх мудреців напам`ять, навіщо б усе те здалося без любові і благодаті Божої?

"Марнота марнот і все марнота" (Проп.1,2), крім одного: Бога любити і Йому одному служити.

Найвища мудрість - погорджувати світом і таким чином прямувати до Царства Небесного.

Так, марнотою є дивитися на проминаючі багатства і надіятися на них.

Марнота - ганятися за почестями і пнутися вгору.

Марнота є давати волю бажанням тіла та прагнути чогось такого, за що потім треба тяжко покутувати.

Марнота є бажати собі довгого віку, а мало дбати про те, щоб праведно жити.

Марнота є зважати лише на теперішнє життя, а не добачати того, що має колись статися.

Марнота є любити те, що швидко проминає, а не квапитися туди, де чекає на нас вічна радість.

Постійно пам`ятай приказку, що око не надивиться огляданням, ані вухо не наслухається слуханням (Проп.1,8).

Тому старайся відірвати своє серце від речей видимих, а звертайся до невидимих дібр.

Бо ті люди, що піддаються своїм пожадливостям, поганять свою совість і тратять Божу благодать.

Роздівл другий: =2= Про маловажність власної особи.

до змісту

 

Кожний чоловік вже від природи прагне до знань, але що дає знання без страху Божого?

По правді, покірливий селянин, що служить Богу, кращий, ніж гордий мудрець, що не дбає про себе, а спостерігає за рухом небесних планет.

Хто добре пізнає себе, той стає меншим у власних очах і не тішиться людськими похвалами.

Коли б я знав усе, що є на світі, а не мав у собі любові (1Кр.13,2), як воно помогло б мені перед Богом, який колись буде судити мене за мої вчинки?

Лиши ту непомірковану жадобу знання, бо в ньому буває велике розсіяння думок і баламутство.

Вчені дуже хочуть, щоб люди їх бачили і вважали за мудрих.

Багато є таких речей, про які їх знання або недостатні, або таки ніякої користі душі не приносять.

І дуже нерозумний той, хто пильнує щось інше, а не те, що веде до його спасіння.

Велика сила слів не наситить душі. Тільки праведне життя оживляє розум і чисте сумління, дає велику надію на Бога.

Чим більше й краще ти щось знаєш, тим тяжче за те будуть тебе судити, якщо не будеш святіше жити.

Тому не чванься великим хистом ані наукою, але радше бійся за те знання, що тобі дано.

Якщо тобі здається, що багато знаєш і досить добре все розумієш, то знай, що ще далеко більше є такого, чого ти не знаєш.

Не гордись (Рм.11,20), але радше признавай своє неуцтво.

Чому хочеш ставити себе вище іншого, коли є більше таких, що розумніші від тебе і досвідченіші в законі.

Якщо хочеш знати й навчитися чогось корисного, люби те, щоб ніхто не знав і за ніщо тебе мав.

Найвища і найправдивіша наука - правдиве пізнання і маловаження своєї власної особи.

Себе за ніщо мати, а інших завжди добре і високо цінити - це велика мудрість і праведність.

Якщо б ти навіть бачив, що хтось явно грішить, або що він допускається якогось тяжкого злочину, то ти ще не повинен уважати себе за кращого, бо не знаєш, як довго зможеш витримати в праведності.

Всі ми немічні, але не вважай нікого більш немічним, ніж ти сам.

Розділ третій: =3= Про науку правди.

до змісту

Щасливий той, кого правда навчає сама собою, і не образами, не проминаючими й марними словами, а так, як вона є.

Наші гадки і думки не раз нас баламутять і вони бувають короткозорі.

Нащо здається велике мудрування над невідомими тайнами, за які ніхто не буде нас обвинувачувати на страшному суді, що ми їх не знали?

Це великий нерозум, якщо ми, не дбаючи про те, що корисне і конче необхідне, самохіть звертаємо увагу на речі цікаві, але шкідливі.

Маємо очі, а не бачимо.

Чому нас має обходити питання про роди і види речей?

До кого віковічне Слово промовляє, тому не треба багато здогадів.

Із одного Слова все постало і про те одне Слово все свідчить: це той Першопочаток, що й до нас промовляє (Йо.8,26).

Без Нього ніхто нічого не розуміє і не може вірно мислити.

Для кого це Одне є усім і хто все зводить до того Одного і в тому Одному усе бачить, той може бути спокійний у серці і тихо-мирно проживати в Бозі.

О Істино, Боже! З`єднай мене з Собою у вічній любові!

Часом набридне мені багато вичитувати і слухати; у Тебе є все те, чого я хочу і бажаю.

Нехай замовкнуть усі вчителі, нехай усі створіння тихо мовчать перед лицем Твоїм: Ти єдиний промовляй до мене.

Чим більше людина збере свої думки разом і чим простіше матиме серце, тим краще і тим вищі речі вона без зусиль зрозуміє, тому що вона одержує світло розуміння з високого неба.

Чистий простенький і міцний дух не розсівається і серед багатьох діл, бо він усе робить на славу Божу і старається бути свобідним у серці від усякої власної любові.

Що більше спиняє і морочить тебе, як не твоя невмертвлена пристрасть серця?

Добра і побожна людина у своєму серці наперед укладає свої справи, які має зробити на світі.

Вони не штовхають її туди, куди хоче грішний нахил, але людина керує ними за здоровим глуздом.

Хто веде тяжчу боротьбу, як не той, що намагається побороти себе самого?

І це також повинно стати нашим завданням, щоб ми перемогли себе самих, і з дня на день ставали сильнішими від себе і в чесноті, хоч трохи, рухалися вперед.

У цьому житті з кожною досконалістю завжди в`яжеться якась хиба і будь-які наші розважання не обійдуться без якоїсь неясності.

Смиренне пізнання себе - це простіша дорога до Бога, ніж глибокодумне наукове дослідження.

Годі нам осуджувати чи знання, чи яке-небудь звичайне пізнання речі; воно добре саме в собі, і Бог установив його, але все-таки треба вище цінувати чисту совість і чесне життя.

Але оскільки багато людей більше намагаються здобути знання, ніж прожити чесне життя, то вони нераз блукають, і майже ніякої користі не приносять, або дуже мало.

О, коли б ті люди докладали стільки праці, щоб викорінити злі нахили і прищепити собі чесноти, скільки ставлять учених питань, не було б у народі стільки нещасть і згіршень, ані стільки неладу в монастирях!

Це певне, що як настане день суду, ніхто не буде нас питати, що ми прочитали, а що ми робили, ані як гарно ми говорили, але чи жили ми за законом.

Скажи мені, де є сьогодні ті вельможі і вчителі, яких ти добре знав, коли вони ще жили і славилися науками?

На їхніх місцях вже інші позасідали, і не знаю, чи вони й думають про них.

Поки вони жили, їм здавалося, що вони щось, а нині про них навіть згадки не чути.

О, як то скоро минається світова слава!

Коби ж то їхнє життя було в злагоді з їхньою наукою! Тоді вони старанно добували б знання і навчали.

Скільки людей пропадає на цьому світі через свою зайву науку тому, що замало дбають про служіння Богові.

І тому, що вони радше бажають бути великими, ніж покірними, вони марно тратять свій вік у міркуваннях.

Справді великий той, хто має велику любов.

Справді великий той, хто сам у своїх очах малий і не хоче ніякої почесті.

Справді той розумний, хто всі земні речі вважає за сміття, аби лиш Христа собі придбати (Фп.3,8).

І справді глибоко вчений той, хто чинить волю Божу, а своєю волею нехтує.

Розділ четвертий: =4= Про второпність у творенні.

до змісту

Не треба вірити кожному слову чи думці, але кожну річ треба розважати по-Божому, старанно і без поспіху.

На жаль, нераз нам легше повірити і сказати про іншого щось зле, аніж щось добре: такі то ми вже немічні.

А праведні люди не так легко дають віру всьому, що хтось каже; бо вони знають людську неміч, знають, що вона схильна до злого і нераз у словах схиблює.

Велика то мудрість не бути квапливим у творенні ані впиратися завзято при своїх думках.

Це стосується також того, щоб не давати віри будь-яким людським пліткам, не виливати зараз іншим у вуха те, що почув і повірив.

Порадься з мудрою і совісною людиною і постарайся радше у розумнішого повчитися, ніж іти за своїми власними вигадками.

Чесне життя робить чоловіка по-Божому мудрим і досвідченим у багатьох речах.

Розділ п'ятий: =5= Про читання Святого Письма.

до змісту

Наскільки покірнішим хтось стане у серці і більше віддасться Богу, настільки мудрішим і спокійнішим він буде в кожній речі.

У Святому Письмі треба шукати правди, а не красномовності.

Святе Письмо треба читати у тому дусі, в якому воно написане.

Ми повинні шукати в Святому Письмі радше користі для себе, ніж гарної мови.

Так само радо маємо читати побожні і просто написані книжки, аніж велемудрі і глибокодумні.

Нехай тебе не баламутить повага письменника, чи він мало-, чи багато освічений; хай лише любов до чистої правди заохочує тебе до читання.

Не питай, хто це сказав, але вважай на те, що сказано.

Люди минаються, а Господня правда триває повіки (Пс.117,2).

Бог промовляє до нас різними способами, без огляду на особи.

При читанні Святого Письма нераз стає нам на перешкоді наша цікавість, коли хочемо зрозуміти і витлумачити ті місця, в яких треба б просто піти далі.

Якщо хочеш мати користь із читання, читай із покорою, в простоті серця, з вірою, і ніколи не бажай собі добути слави вченого.

Радо питайся святих людей і в мовчанні слухай їхніх слів, не гордуй притчами старих людей, бо не без пуття їх говориться.

Розділ шостий: =6= Про невладнані пристрасті.

до змісту

Як тільки людина чогось недоладно забажає, зразу ж стає їй неспокійно на серці.

Гордий і захланний ніколи не має спокою; вбогий і покірливий в дусі заживає глибокого миру.

Людина, яка ще не завмерла для себе геть чисто, хутко попадає у спокусу і навіть у дрібничках і марницях дається перемогти.

Нерозумний і такий, що певною мірою ще тілесний та схильний до змисловості, не легко зможе остаточно відірватися від земних побажань.

І тому він нераз сумно почуває себе, коли від них відвертається, та й будь-чого сердиться, коли йому не вдається.

А коли досягне того, чого бажає, зараз непокоїть його недобра совість, тому що дав волю своїй пристрасті, а вона ніяк не веде до того спокою, якого він шукав.

Так-то правдивий спокій добувається тим, що ведеться боротьбу з пристрастями, а не з тим, що їм догоджується.

Тому нема спокою в серці змислового чоловіка, ані в того, хто віддався світовим справам, а тільки в душі того, хто ревний і духовний.

Розділ сьомий: =7= Треба остерігатися даремної надії й гордості.

к оглавлению

Безглузда та та людина, що покладає свою надію на людей або на створіння.

Не соромся з любові до Ісуса Христа служити іншим і на цьому світі показуватися вбогим.

Не покладайся на себе самого, а всю свою надію покладай на Бога.

Роби, що тобі належить, а Бог допоможе твоїй добрій волі.

Не надійся ані на своє знання, ані на хист якогось чоловіка, але радше на ласку Божу.

Він покірливим допомагає, а впокорює таких, що надіються на себе.

Не хвалися багатством, якщо воно є в тебе, ані приятелями, тому що вони заможні; хвалися Богом, що все дає, а над усе бажає дати Себе самого.

Не пишайся ані ростом, ані красою тіла; сяка-така недуга може його зів`ялити і опоганити.

Не любуйся своєю вправністю чи своїм талантом, щоб не попасти у неласку Бога; Його дар - усе те, що маєш доброго з природи.

Не вважай себе кращим від інших, щоб часом не показався гіршим перед Богом, який знає, що є в людині.

Не чванься добрими вчинками, бо Бог судить інакше, ніж люди; Йому не раз не подобається те, що людям до вподоби.

Коли щось добре в собі маєш, то, щоб зберегти покору, думай про інших ще краще.

Не зашкодить тобі, якщо поставиш себе нижче від усіх, значно гірше, якщо вважаєш себе вищим, хоч би від когось одного.

У покірної людини спокійно на душі, а в серці гордого раз у раз заздро та гірко.

Розділ восьмий: =8= Треба остерігатися надмірної довіри.

до змісту

Не кожному чоловікові відкривай своє серце (Сир.8,19), але май справи з розумним і богобоязливим.

З молодими і чужими людьми рідко приставай.

До багачів не підлещуйся і не квапся показуватися перед вельможами.

Приставай з покірливими і простенькими, з побожними і праведними і розмовляй про те, що наводить на добро.

Не заприязнюся ні з якою жінкою, але загалом усіх добрих жінок припоручай Богові.

Бажай сподобатися тільки єдиному Богові і ангелам Його, а ухиляйся від знайомства з людьми.

Любити треба всіх, але дружити з ними - не добре.

Не раз буває так, що малознана особа, завдяки добрій славі, блиском сяє, а зблизька глянути на неї - перед очима темно.

Ми нераз гадаємо, що подобаємося людям нашим братанням; але цим насправді не подобаємося їм, бо вони бачать у нас недобрі звички.

Розділ дев'ятий: =9= Про послух і підлеглість.

до змісту

Дуже поважна річ підлягати послухові, жити під оком настоятеля і не мати своєї волі.

Бо далеко безпечніше підкорятися владі, ніж бути настоятелем.

Багато людей підлягають послухові більше з конечності, ніж з любові; такі теж бідують і через будь-що нарікають. Вони ніколи не дійдуть до свободи духа, доки ради Бога не піддадуться цілим серцем.

Кидайся сюди чи туди, а спокою не знайдеш, як тільки в покірливій підлеглості під проводом настоятеля.

Вимріяна надія на інші місця і їх зміна вже багатьох людей ошукала.

Це правда, що кожний чоловік рад чинити за власною думкою і більш прихильний до тих, що думають так, як він.

Але коли Бог є між нами, то й нам треба нераз ради святого спокою відмовитись від своєї думки.

Хто є такий мудрий, щоб міг усе знати?

Тому не надійся надміру на свою гадку, але радо прислухайся також до думок інших людей.

Якщо твоя гадка буде добра, а ти лишиш її ради Бога і підеш за чужою, то матимеш більшу користь із того.

Бо нераз я таке чував: безпечніше послухати ради і прийняти її, ніж радити.

Може трапитись навіть так, що одна і друга гадка буде добра, але небажання згодитися на чужу, коли розум чи діло того вимагає - ознака гордості та впертості.

Розділ десятий: =10= Треба уникати непотрібної балаканини.

до змісту

Скільки можеш, ухиляйся від людських балачок, бо це велика перешкода вдаватися в розмови про світові справи, хоч би їх розбиралося і з добрим наміром.

Бо зразу ж нас заморочить і обплутає порожнеча.

Нераз бажав би я замовкнути і не бути між людьми.

Але чому то ми так радо розмовляємо і розповідаємо щось, і так рідко вертаємось до мовчання без докорів сумління?

А тому, що в спільній розмові шукаємо взаємної потіхи і бажаємо дати пільгу своєму серцю, втомленому різними думками.

Дуже мило нам поговорити й подумати про те, що дуже любимо, чого бажаємо, що нас турбує.

Та, на жаль, нераз без пуття і даремно! Бо ця світова потіха буває для душевної і Божої потіхи немалою завадою.

Тому треба пильнуватися і молитися, щоб час не минав марно.

Коли треба поговорити, говори про те, що наводить на добрий розум.

Зла звичка і недбалість за наш поступ багато спричинюється до того, що не пильнуємо свого язика.

Але зате побожна розмова про духовні справи чимало допомагає у духовному поступі; над усе, коли в Бозі зійдуться люди, рівні душею і серцем.

Розділ одинадцятий: =11= Про прагнення миру і про ревність у поступі.

до змісту

Ми могли б мати святий спокій, якщо б перестали займатися чужими словами й справами, які нас зовсім не стосуються.

Яким чином може довший час лишатися в спокої той, хто втручається в чужі справи, хто шукає між людьми пригоди, хто мало або рідко коли в серці збирає свої гадки до купи?

Блаженні простодушні, бо вони заживуть святого спокою.

Чому декотрі святі були такі праведні і такі богомисленні?

Тому, що вони дуже старалися вмертвити в собі всі земні бажання і завдяки тому могли всією снагою серця прив`язатися до Бога і вільно віддатися Йому.

Ми надмірно займаємося власними забаганками й забагато клопочемося речами, що проминають.

Також ми рідко коли цілковито позбуваємося хоч би одної хиби і нема в нас з дня на день запалу до поступу; тому лишаємося холодними чи літеплими.

Коли б ми для себе цілком завмерли і в серці нічим не були заплутані, аж тоді могли б розуміти Божі речі і закуштувати дещо з небесного боговидіння.

Єдина та найбільша перепона полягає в тому, що ми не є вільні від пристрастей і по хотей і не намагаємося йти дорогою праведності святих.

Як тільки натрапляємо на найменшу перепону, зразу ж падаємо духом і звертаємось до людських потіх.

Коли б ми силкувалися, як хоробрі вояки, витримати в боротьбі, напевно, зійшла б на нас поміч Божа з неба.

Бо Той, хто надихає нас до боротьби за перемогу, готовий допомогти борцям, які надіються на Його ласку.

Коли наш поступ у побожності ґрунтується тільки на деяких видимих практиках, то незабаром прийде кінець нашому богоміллю.

Тож прикладім сокиру до кореня, щоб очиститися від пристрастей і мати спокій у серці!

Коли б ми щороку викорінювали з себе хоч одну ваду, то дуже швидко стали б праведними людьми.

Але тим часом нераз бачимо протилежне: ми були кращі і чистіші на початку нашого навернення на дорогу праведності, ніж кілька десятків років після обітів.

Ревність і поступ повинні б із дня на день зростати; а нині це вже велика річ, коли хтось зможе зберегти хочРозділервісної ревності.

Якщо б спочатку ми хоч трохи присилували себе, тоді пізніше могли б все чинити легко і радо.

Тяжка то річ, позбуватися звички, але ще тяжче противитись власній волі.

Та коли ти не перемагаєш того, що мале і легке, то як побореш те, що тяжче?

Протився зараз, на початку, своїм нахилам, позбудься злої звички, щоб вона поволі не довела тебе до більшої вади.

О, коли б ти зважив, скільки спокою собі, скільки радості іншим людям ти міг би принести добрим ладом у своїй душі, я вірю, що ти став би запопадливіше дбати про духовний поступ.

Розділ дванадцятий: =12= Про користь від прикростей.

до змісту

Для нас є добре, що часом маємо якісь труднощі та прикрощі, бо вони пригадують людському серцю, щоб уважало себе за вигнанця і не покладало надії ні на яке створіння цього світу.

Часом добре також, що коли ми зазнаємо прикростей, люди про нас недобре і неприхильно думають, навіть якщо робимо добре і в доброму намірі.

Такі речі схиляють нас до покори і хоронять від марної слави.

Бо тоді, коли на світі люди нас за ніщо мають і не довіряють нам, тим щиріше ми звертаємося до Бога, свідка нашого серця.

Таким чином чоловік має утвердитися в Бозі, щоб вже не потребувати ніякої людської втіхи.

Коли на чоловіка доброї волі найде якесь нещастя або спокуса, або нападуть лихі думки, тоді він краще розуміє, що треба йому Божої допомоги. Він бачить, що без неї нічого доброго не може вдіяти.

Тоді він сумує, стогне і молиться за ту лиху годину, яку терпить.

Тоді не до смаку йому довше жити й він бажає швидше вмерти, щоб розлучитися з тілом і бути разом з Христом (Фп.1,23).

Тоді він бачить, що не може бути на світі ані повної безпеки, ані тривкого спокою.

Розділ тринадцятий: =13= Про опір спокусам.

до змісту

Поки живемо на цьому світі, годі нам бути без прикрості та спокуси.

Тому в книзі Іова написано: "Життя чоловіка на землі, то служба наймита -одноденця" (Іов.7,1).

Тому кожний повинен бути обережним перед своїми спокусами і серед молитви пильнувати, щоб диявол не знайшов нагоди підійти до нього: бо він ніколи не засинає, а кружляє й шукає, кого б то ще проковтнути (І Пт.5,8).

Ніхто не є таким праведним, навіть святий, щоб не мав часом спокус: та й ми не можемо бути так зовсім уже вільними від них.

Однак спокуси, хоча й вони прикрі і тяжкі, для людини бувають нераз дуже корисні, бо людина набирається покори, чистоти і розуму.

Всі святі переборювали чимало прикростей та спокус і дійшли до більшої праведності.

А ті, що не вміли перемогти спокуси, відійшли від Бога і пропали.

Ніде немає такого святогоРозділ, ані такої таємної схованки, де б не було ні спокус, ні прикростей.

Доки людина живе на світі, вона ніколи не є цілком забезпечена від спокус, бо причина спокус у нашому єстві, відколи ми народилися у похоті.

Ледве одна спокуса чи журба нас покине, надходить зараз друга; і так ми постійно будемо щось терпіти, бо втратили первісний дар нашого щастя.

Багато людей старається втекти від спокус, та вони ще тяжче впадають у них.

Самою втечею ми не можемо їх побороти, але із терпеливістю і правдивою покорою стаємо сильніші від усіх наших ворогів.

Хто тільки поверхово ухиляється від спокус, а не видирає їх з корінням, той небагато встигне; навпаки, вони ще швидше повернуться до нього і він ще гірше почуватиметься.

Поволі, терпеливістю та витривалістю, при Божій допомозі легше їх побореш, аніж завзятістю або ж нагальністю.

У спокусах частіше радься з кимось і не поводься прикро з тим, хто терпить спокусу, але дай йому таку втіху, якої б ти для себе бажав.

Початок усіх нещасних спокус - це несталість духа і слабка надія на Бога.

Так, як хвилі на всі боки кидають корабель без керма, подібно й на хитку людину, яка не дотримує своєї постанови, нападають усілякі спокуси.

Вогонь гартує залізо, а спокуса праведного чоловіка.

Ми самі інколи не знаємо, на що ми здатні, але спокуса показує нам, які ми.

Однак треба остерігатися передусім на самому початку спокуси; бо тоді легше побороти ворога, коли не допустиш його до дверей серця, і як тільки почне стукати ще перед порогом, стань проти нього кам`яною стіною.

Тому один поет сказав: "Опір став спочатку: апізно про ліки гадати, як недуга сильна тому, що довго тяглась".

Бо спочатку приходить до свідомості тільки думка, потім живий образ, опісля вподобання і грішне бажання, а під кінець згода волі.

Так помалу лукавий ворог цілий влазить, якщо від початку йому не противитись.

А чим довше чоловік не дбає про те, щоб противитись, тим більше з дня на день слабне його серце, і ворог здобуває над нами владу.

Дехто терпить тяжкі спокуси на початках свого навернення на дорогу праведності, а дехто під кінець.

Дехто майже усе своє життя бідує.

За мудрим і справедливим Божим велінням, який враховуєРозділі заслуги людей і все заряджує на спасіння своїх вибранців, дехто має доволі маленькі спокуси.

Тому то ми не повинні втрачати надії, коли спокуси нападають на нас, а гарячіше маємо молити Бога, щоб зволив прийти нам на допомогу у всілякій прикрості. Він, за словами Св.Павла, дасть такий вихід із спокуси, що зможемо її витримати (І Кр.10,13).

У кожній спокусі і прикрості віддаймо покірно наші душі в Божі руки, бо Він спасе й підійме вгору тих, які мають покірні серця.

У спокусах і прикростях людина довідується наскільки зробила поступ уперед; у неї і більше заслуги прибуває і чесноту краще видно.

Та й невеличка це річ, якщо людина побожна і ревна тоді, коли не має ніякого тягару на серці; але коли вона у тяжку хвилину витримає терпеливо, тоді матиме надію на великий успіх.

Деякі люди стережуться великих спокус, але тих малих щоденних не витримують: хай підлеглі не надіються на себе у великих спокусах, коли вони слабкі в таких дрібницях.

Розділ чотирнадцятий: =14= Треба роздумувати над таємними судами Божими, щоб не загордитися в добрі.

до змісту

Слуга. Прорікаєш наді мною, Господи, суди Твої, страхом і дрижанням б`єш по всіх кістках моїх – моя душа набралася великого страху.

Стою, мов громом прибитий, і гадаю, що навіть небо не є чисте у Твоїх очах.

Коли і в ангелів знайшов Ти неправоту й не пощадив їх, то що буде зі мною?

Зірки поспадали з неба, а я, порошина, на що маю сподіватися?

На саме дно попадали ті, діла яких, здавалося, були гідні похвали: і я бачив, як вони, що їли ангельський хліб, зі смаком поїдають лушпину безрогих.

Так нема тоді ніякої святості, якщо Ти, Господи, візьмеш назад свою руку.

Ніяка мудрість не придасться мені, якщо Ти перестанеш керувати мною.

Не допоможе ніяка сила, якщо Ти перестанеш підтримувати її.

Ніяка чистота не буде безпечна, якщо Ти не стережеш її.

Не зарадить ніяка власна сторожа, якщо немає Твого святого пильнування.

Бо, покинені, ми опускаємося й гинемо, а коли Ти до нас навідаєшся, тоді піднімаємося вгору і живемо.

Бо ж то ми хиткі, але Ти кріпиш нас; ми холодні, а Ти нас зігріваєш.

О, як покірливо, як маловажно я маю думати про себе й за ніщо мати те, що часом маю доброго!

О, як глибоко треба мені упокоритися перед Твоїми, Господи, невідомими судами, коли розумію, що я є ніщо інше, як тільки ніщо.

О, невимірний тягарю, о море неосяжне, коли ні сліду по собі не знаходжу, окрім порожнечі!

Де ж тут якийсь куток для моєї хвальби, де сподівання на мою набуту чесноту?

Вся нікчемна хвальба потонула у глибині Твоїх судів наді мною.

Що значить тілесний чоловік у Твоєму оці?

Чи буде хвалитися глина перед гончарем? (Іс. 45,9).

Як може пустою хвальбою величати себе той, у кого серце дійсно підлегле Богові?

І цілий світ не підніме вгору того, кого правда собі упокорила; і не дасться порушити похвалами цілого світу той, хто всю свою надію поклав на Бога.

Бо ж і ті навіть, що хвалять, є порохом: як слова їх прошумлять, так і вони минуться.

А правда Господня на віки вікує (Пс. 116,2).

Розділ п'ятнадцятий: =15= Про вчинки, здійснені в любові.

до змісту

Ні за які скарби світу, ані для нічиєї вподоби не годиться робити щось зле; але нераз треба навіть добру справу залишити, чи замінити на кращу, задля добра і потреби ближнього.

Так чинячи, доброї справи не позбавляємося, а замінюємо її на кращу.

Вчинок без любові є поверховим і ні на що не здасться.

А що робиться з любові, нехай би воно було хоч яке мале та незнане, воно стає корисним.

Бо в Бога більше важить та любов, задля якої щось твориться, ніж сам вчинок.

Багато робить той, хто дуже любить.

Багато робить той, хто справу робить добру.

А добре робить той, хто більше служить громаді, ніж своїй власній волі.

Нераз здається, що любов - це тільки розумове спонукання; бо рідко коли не схоче там бути і природна хіть, і своя власна воля, і надія на подяку, і бажання вигоди.

Той, хто має правдиву і щиру любов, не шукає себе ні в чому; він тільки бажає, щоб у всьому була слава Божа.

Такий і не заздрить нікому, бо він не тішиться з власної радості.

Він не хоче тішитися собою, а бажає над усе добро бути щасливим у Бозі.

Те, що добре, він не приписує нікому, а пов`язує його з Богом; від Нього, мов із джерела, все пливе, в Ньому, нарешті, всі святі солодко спочивають.

О, хто матиме хоч іскорку правдивої любові, той насправді відчує, що всі земні речі - марнота.

Розділ шістнадцятий: =16= Про терпеливе зношення чужих хиб.

до змісту

Чого людина чи в себе, чи в інших не може виправити, те має терпеливо зносити, доки Бог інакше не повелить.

Подумай, може воно й краще для твоєї проби і терпеливості, без якої наші заслуги небагато важать.

Однак супроти таких перепон маєш молити Бога, щоб зволив прийти тобі на допомогу і щоб міг ти спокійно їх переносити.

Коли хтось одного або другого напоумлення не послухає, не сперечайся з ним, а понадійся на Бога: нехай буде Його воля і честь у всіх слуг Його. Він вміє добре й зле на добре обернути.

Старайся терпеливо зносити чужі вади і всілякі немочі; бо і в тебе є чимало такого, що інші люди мусять теж зносити.

Коли не можеш зробити себе таким, яким бажаєш, як можеш когось іншого направити на свій лад?

Ми раді бачити інших без недоліків, але своїх власних хиб не виправляємо.

Хочемо, щоб інші люди цілковито виправилися, а самі не хочемо поборювати свої вади.

Нам не до вподоби широка свобода інших людей, а не хочемо, щоб хтось заборонив нам те, чого просимо.

Хочемо, щоб лиш інших в`язали правила, а самі не бажаємо далі обмежувати себе.

Як добре видно, що ми рідко коли судимо ближніх так, як себе самих.

Коли б усі були без догани, то що тоді мали б терпіти від інших ради Бога?

Тим часом сам Бог велів носити тягарі один одного (Гл.6,2), бо ніхто не без вади, ніхто не без тягаря, ніхто без інших не обійдеться, ніхто ж сам із себе не є мудрий; але треба нам взаємно терпіти один одному, взаємно потішати, допомагати один одному, навчати і нагадувати.

А скільки в кого буде чесноти, те найкраще виявиться, як трапиться якась пригода.

Бо пригоди не роблять чоловіка слабким: вони тільки показують, який він.

Розділ сімнадцятий: =17= Про чернече життя.

до змісту

Коли хочеш зберегти мир і злагоду з іншими людьми, мусиш учитися перемагати себе не в одній речі.

То не мала річ, жити в монастирі або в духовній громаді, поводься там без нарікання і вірно витримати аж до смерті. Блажен той, хто там побожно прожив і щасливо вмер.

Коли хочеш жити, як треба, і поступати вперед, уважай себе засланцем і подорожнім на цій землі.

Коли хочеш вести чернече життя, мусиш стати Христа ради юродивим.

Ряса і постриг мало ще значать: але правдивим ченцем робить переміна звичок і цілковите вмертвіння пристрастей.

Хто шукає чогось іншого, крім єдиного Бога і спасіння своєї душі, той нічого не знайде, хіба лише прикрість і терпіння.

Так само не може довго прожити в мирі той, хто не старається бути найменшим і всім підлягати.

Ти для того прийшов, щоб послужити, а не для того, щоб старшувати; знай, що ти покликаний до терпіння і до праці, а не до дармування і балакання.

Тут люди випробовуються так, як золото в горні.

Тут ніхто не зможе вижити, якщо не схоче ради Бога цілим серцем упокоритися.

Розділ вісімнадцятий: =18= Про приклади святих отців.

до змісту

Дивись на живі приклади святих отців - вони сяють правдивою праведністю і побожністю - і побачиш, що те, що ми робимо, не є маленьким і непомітним.

Гай-гай! Що значить наше життя, якщо порівняти з їхнім?

Святі і приятелі Христові служили Господові в голоді і в холоді, у спразі і наготі, в праці і втомі, в безсонні і в постах, у молитвах і в святих роздумах, у переслідуваннях і всіляких наругах.

О, скільки-то і як тяжко набідувались апостоли, мученики, ісповідники, діви і всі ті, що хотіли йти слідом за Христом.

Бо вони на цьому світі зненавиділи життя своє, щоб набути життя вічне.

О, в якому ж суворому самозреченні жили святі отці в пустелі! Які тривалі та тяжкі спокуси вони перетерпіли!

Як часто дратував їх ворог! Як безупинно і гаряче вони молилися до Бога!

Які строгі пости зберігали! Яку велику вони мали ревність і запал до духовного поступу!

Яку завзяту боротьбу вони вели зі своїми хибами! Як щиро прямували вони до Бога!

Удень вони працювали, а ночами довго молилися, хоч і при праці не покидали сердечної молитви.

Вони використовували кожну хвилину. Година видавалася їм замалою для розмови з Богом. І за превеликою насолодою богомислення навіть забували про потребу підкріпити тіло.

Вони зрікалися всякого багатства, гідностей, почестей, приятелів та родичів; не хотіли нічого мати зі світу.

Тим живилися, що ледве було необхідне до життя: жаль їм було навіть у потребі служити тілу.

Тому вони були вбогі на земні речі, а незмірно багаті на ласку і чесноти.

Проти світу вони були бідні, але в серці вони зміцнялися ласкою і потіхою Божою.

Вони були чужими для світу, але для Бога - дуже близькими і сердечними приятелями.

Самим собі видавалися нічим, а цьому світові були в погорді; але в Божих очах вони були предорогими й приємними.

Зберігали правдиву покору, жили в простенькому послухові, поводилися з любов`ю і терпеливістю, і тому з дня на день духовно зростали і набували великої благодаті в Бога.

Вони стали прикладом для всіх богомільних; і повинні набагато більше заохочувати нас до нашого духовного поступу, ніж та тьма людей байдужих до недбайливості.

О, яка то велика була ревність усіх ченців на початку їхнього святого закону!

Яка сердечна побожність у молитві! Яка запопадлива турбота про чесноту! Який великий страх перед карою! Яка велика повага і слухняність до Законодавця у всіх процвітала!

Донині ще лишилися сліди і вони свідчать, які це були мужі: по правді святі і праведні - вони у такій завзятій боротьбі світ перемогли.

А сьогодні вже вважає себе великим той, хто не переступив через правило, хто зміг терпеливо перенести те, до чого зобов`язався.

Ох, яка велика байдужість і недбалість у нашомуРозділі, що так швидко лишаємо первісну ревність; вже й життя стає нам немиле через лінивство й байдужість!

О, якби у тебе ніколи не прив`янув поступ у чеснотах; бо ж ти надивився на стільки прикладів побожних душ!

Розділ дев'ятнадцятий: =19= Про вправи доброго ченця.

до змісту

Життя доброго ченця має бути багате на всі чесноти, щоб таким був у душі, яким видається людям ззовні. І справедливо, він у душі має бути ще більшим, ніж тим, що видно зверху, бо Бог на нас дивиться. Йому всюди, де б ми не були, маємо віддавати якнайбільшу честь і перед Його лицем маємо поводитися свято, як ангели.

День у день маємо відновлювати нашу постанову і заохочувати себе до ревності, наче б то ми лише сьогодні почали духовне навернення, і так молитися: "Допоможи мені, Господи Боже, в добрій постанові і в Твоїй святій службі, і дай мені ось тепер, сьогодні, добре почати, бо те, що я донині робив, це ніщо!"

Від нашої постанови залежить міра нашого поступу вперед: а хто хоче далеко вперед поступити, тому треба багато пильності. Бо чоловік гадає, а Бог вирішує, та й життя чоловіка не є в його руках.

Коли не раз не витримує той, хто суворо собі постановив, то що буде з тим, хто рідко коли або не так непохитно щось постановляє?

Є багато перешкод, які в різний спосіб спонукають до змарнування нашої постанови, але навіть невеличке занедбання рідко коли пройде без якоїсь втрати.

Постанова праведних залежить більше від Божої благодаті, ніж від їхньої власної мудрості: на Нього вони надіються у всьому, до чого піднімаються.

Коли часом задля набожності або братньої послуги залишимо якусь щоденну вправу, без зусиль зможемо її пізніше доповнити.

Але коли її легкодушно залишається з неохоти в душі, або з недбайливості, то це вже значна провина і дасться не без шкоди відчути.

Нехай ми стараємося, як зможемо, все-таки не в одній речі хоч легко, але провинимося.

Однак треба зробити собі якусь певно означену постанову, особливо проти того, що нам найбільше на перешкоді.

Так само мусимо розглянути і впорядкувати наші заняття і наше серце, бо одне й інше спричинюється до поступу.

Коли ти не в змозі постійно тримати свої думки разом, то збирай їх хоч часом, принаймні, раз на день, себто рано або ввечір.

Вранці роби постанову, а ввечері розглянь свою поведінку, який ти був сьогодні в слові, вчинках та думці, бо, може, ними не раз образив Бога і ближнього.

Знаряди себе, як годиться борцеві, проти диявольського лукавства; загнуздай лакімство, і тоді легше стримаєш будь-яке змислове пожадання.

Ніколи не будь зовсім без заняття: або читай, або пиши, або молися, або розважай, або роби якусь іншу корисну роботу.

Однак тілесні вправи треба робити уважно і не всі однаково можуть їх виконувати.

Те, що не є спільною практикою, не треба на людях показувати, бо свої особисті вправи безпечніше робити в затишку.

Однак треба тобі стерегтися, щоб ти не став неохочим до спільних вправ і не віддав переваги окремішнім.

А коли ти вірно виконав свій обов`язок і постанову, і ще лишається вільна хвилина, тоді віддайся своїй вправі. як того вимагає твоя побожність.

Не всі можуть виконувати одну й ту саму вправу: але одна надається більше тому, інша іншому.

Так само відповідно до пори різні вправи стають у вподобі: бо одні миліші нам у свята, а інші в будні.

Одних треба нам під час спокуси, а інших у хвилині спокою і відпочинку.

Про одне добре нам думати, коли сумуємо, а про інше, коли з Господом веселимось.

На великі празники треба поновити добрі вправи і ревніше благати у святих допомоги.

Від одного свята до другого маємо уявляти собі, що мов би то тоді ми мали покинути цей світ і прибути на вічний празник.

І тому в такі богомільні дні треба старанно готувати себе і побожніше жити, і точніше пильнувати усіх постанов, так ніби вже невдовзі мали б одержати від Бога винагороду за нашу боротьбу.

А хоч воно й буде відкладено на пізніше, будьмо переконані, що ми ще не приготовані як слід, та й негідні такої великої слави, яка має явитися нам у назначену пору, стараймося ще краще приготуватися до смерті.

"Блаженний той слуга, - каже євангелист Лука (12,43-44), - якого Господь, коли прийде, застане, як він пильнує. По правді, кажу вам, поставить його над усім своїм добром".

Розділ двадцятий: =20= Про любов самоти і мовчання.

до змісту

Шукай сприятливої хвилини, щоб зайнятися своєю душею, і одночасно думай про Божі добродійства.

Лишай те, що цікаве, а читай такі речі, які більше спонукають до каяття, ніж захоплюють розум.

Коли залишиш непотрібне балакання, безцільну біганину та ще й слухання новинок і чуток, знайдеш доволі часу, щоб без перешкоди віддатися побожним розважанням. Найбільші святі, скільки могли, оминали людські товариства і прагнули на самоті служити Богові.

Один мудрець сказав: "Скільки разів я пішов між люди, я вернувся вже менш добрим чоловіком" (Сенека, лист 7).

Ми самі дуже часто це усвідомлюємо, коли з кимось забалакаємося.

Легше зовсім мовчати, ніж не проговоритися хоч би одним слівцем.

Легше тихо-мирно заховатися вдома, ніж між людьми намагатися уберегти себе.

Той, хто намагається дійти до дібр душевних і духовних, має разом з Ісусом триматися на віддалі від великого натовпу.

Ніхто так безпечно не йде поміж люди, як той, хто радо від усіх ховається.

Ніхто так безпечно не промовляє, як той, хто радо мовчить.

Ніхто так безпечно неРозділє, як той, хто навчився слухати.

Ніхто так безпечно не радіє, як той, хто в серці має засвідчення чистої совісті.

Але все-таки безпечність святих була наповнена божим страхом; і хоч вони просвічували великими чеснотами і ласкою, проте, були не менш обережними і покірними в серці.

А безпечність грішників постає з гордості і зухвальства; і в кінцевому результаті переходить у самообман.

У своєму житті не надійся на повну безпеку, хоч би воно й здавалося, що ти добрий монах або побожний пустельник.

Нераз ті, яких люди вважали кращими, через самовпевненість потрапляли в дуже скрутне становище.

Тому то для багатьох людей корисніше не бути цілком вільними від спокус, але частіше терпіти напади, щоб вони неРозділдмірно безпечними, щоб часом тим не загордилися і не мали такого великого бажання до світових втіх.

О, яку чисту совість зберіг би той, хто ніколи не шукав би про минаючої радості, хто ніколи не займався б світовими речами!

Якого солодкого миру, якого спокою зазнав би той, хто відкинув би від себе всіляку марну журбу, а думав тільки про спасенні та побожні речі і покладав надію на Бога!

Ніхто не удостоїться небесної втіхи, якщо не вправлятиметься пильно в святому каянні.

Коли хочеш цілим серцем чинити жаль, ввійди в свою кімнатку і замкнися від світового гамору, як написано: "На ложах своїх кайтеся" (Пс.4,5).

В келії знайдеш те, що нераз загубиш у світі.

Келія стає солодкою, якщо її стало дотримуєшся, а коли її погано бережеш - вона родить нехіть.

Коли на початку свого духовного навернення будеш у ній пильно усамітнюватися і пильнуватися, вона пізніше стане тобі любою приятелькою і солодкою втіхою.

У мовчанні і спокої побожна душа прямує вперед і навчається розуміти тайни Святого Письма.

Тут вона знаходить потоки сліз, якими щоночі вмивається і очищується, щоб тим сердечніше здружитися зі своїм Сотворителем, чим далі тримається від усілякого світового гамору.

Хто віддалиться від знайомих і друзів, до того прийде Бог зі святими ангелами.

Краще жити в затишку і дбати про свою душу, ніж чуда робити, а про себе не дбати.

Похвально для ченця, якщо він рідко виходить з дому, нерадо показується і не бажає бачити інших.

Чому ти хочеш дивитися на те, чого тобі не вільно мати?

Минається світ і пожадливість його (Йо. 2,17).

Змислове пожадання тягне тебе, щоб вийти; але коли та година промине, що приносиш ти додому, окрім тягаря на совісті та схвильованого серця?

Нераз весела прогулянка сумно закінчується, а гамірна вечірня забава спричинює ранішні смутки.

Отак всіляка тілесна радість, яка облесно приходить, наприкінці ранить і вбиває.

Що можеш десь там побачити, чого б ти тут у себе не бачив? Чи, може, гадаєш, що натішишся доволі, - але до того годі тобі дійти.

Навіть коли б ти й побачив усе, що є на світі, то що це дало б, окрім марноти?

Піднеси свої очі до Бога і молись за свої гріхи і прогрішення.

Лиши пусте для пустих людей, а свою увагу зверни на те, що Бог тобі наказав.

Замкни вдома двері за собою і клич до себе Ісуса, свого улюбленця.

Лишися з Ним у келії, бо деінде не знайдеш такого тихого спокою.

Якщо б ти не виходив кудись і не слухав ніяких поговірок, легше втримав би себе в святому спокої.

А доки ти охочий послухати якісь новини, доти терпітимеш неспокій у серці.

Розділ двадцять перший: =21= Про сокрушення серця.

до змісту

Коли бажаєш хоч трохи поступити вперед, збережи у собі страх

Божий і не будь дуже свавільний; але загнуздай міцно всі змисли і не віддавайся непоміркованій веселості.

Вдавайся в сокрушення серця і знайдеш побожність.

Сокрушення серця відкриває дорогу до багатьох дібр, а непоміркованість дуже швидко марнує їх.

Дивно, що людина в цьому житті може всім серцем веселитися, наперед знаючи скільки небезпек чатує на неї.

Через легкодумство і недбайливість не відчуваємо болю за хиби нашої душі, та ще й нераз заливаємось пустим сміхом, коли насправді повинні би плакати.

Немає правдивої свободи ані сердечної радості, як тільки в страсі Божому і чистій совісті.

Щасливий, хто може віддалити від себе шкідливе розсіяння думок і в єдності духа вдатися у святе сокрушення серця.

Щасливий, хто відрікається усього, що може опоганити або обтяжити його совість.

Борись мужньо! Одну звичку усувається іншою звичкою.

Коли ти вмієш лишати людей у спокої, то й вони певно лишать тобі свободу робити свою справу.

Не вдавайся не в свої речі і не мішайся в справи старших від тебе.

Завжди дивись насамперед на себе і себе швидше напоумлюй, ніж усіх тих, хто тобі милий.

Коли не маєш ласки в людей, не смутись: але нехай тебе тяжко болить те, що не поводишся так добре і важно, як випадає слузі Божому і побожному ченцеві.

Нераз корисно, якщо людина у цьому житті не має багато втіхи, передусім людської.

Але якщо ми Божих не маємо або рідко коли відчуваємо, то самі у тому винні, бо не шукаємо сокрушення серця і не відкидаємо рішуче від себе тих марних світових утіх.

Знай, що ти не гідний Божої втіхи, але варт радше великої кари.

Коли чоловік має справді розкаяння в серці, тоді цілий світ йому немилий і гіркий. Праведний чоловік знайде доволі причин для жалю і сліз.

Бо чи він роздумує над собою, чи згадує про ближнього, знає, що тут ніхто не живе без журби.

І чим більше заглиблюється в себе, тим більше бере його жаль.

Причиною справедливого болю і сокрушення серця є наші гріхи і хиби: вони так нас обплутали і прибили до землі, що рідко коли можемо думати про небесні речі.

Коли б ти частіше думав про смерть, ніж про довге життя, нема сумніву, що тоді ревніше старався б виправитися.

І якщо б ти взяв до серця прийдешні кари пекла або чистилища, я вірю, що тоді ти б сумлінніше переносив труд і терпіння та не боявся ніякої небезпеки.

Але оскільки ці речі не припадають нам до серця, бо ми все ще любимо те, що нам до смаку, то й надалі лишаємося холодними і лінивими.

Нераз буває, що через вбогість духа терпить нужденне тіло.

Тому покірно молись до Бога, щоб дав тобі духа сокрушення серця і промовляй разом з Пророком: "Нагодуй мене, Господи, хлібом слізним і пити дай мені сліз повну міру" (Пс. 80,6).

Розділ двадцять другий: =22= Роздуми над людською недолею.

до змісту

Де б ти не був і куди б не подався, будеш нужденний, якщо не звернешся до Бога.

Чого ти непокоїшся, що тобі не ведеться так, як того хочеш і бажаєш?

Хто має все по своїй волі? Ані я, ані ти, ані хтось інший на землі.

Нема на світі нікого без якої-небудь журби або скрути - чи то він володар, чи папа.

А хто ж краще почувається? Напевно той, хто може щось ради Бога перетерпіти.

Не один слабий і немічний каже: "Дивись, яке щасливе життя веде ця людина! Яка вона багата, яка велика, яка великоможна та високодостойна!"

Але глянь на небесні добра і побачиш, що всі ті дочасні речі ніщо, що вони дуже непевні і тим прикріші, що ніколи не можна їх мати без клопоту і страху.

Не є щастям для чоловіка мати дочасних дібр надміру. Середньої міри вистачає йому.

Справді, жити на світі - це недоля.

Чим більш духовною бажає стати людина, тим гіршим стає її теперішнє життя, бо вона більше відчуває і ясніше бачить недоліки зіпсованої людської природи.

Бо їсти, пити, спати, відпочивати, працювати і підлягати всім іншим потребам природи - це справді велика недоля і прикрість для людини побожної, яка рада буда б бути незалежною від того і свобідною від усякого сліду гріха.

Та й для людини більш духовної потреби тіла на цьому світі стають великим тягарем.

Тому пророк ревно благає, щоб звільнитися від них: "Із потреб моїх визволь мене Господи!" (Пс.25,17).

Гіркий світ тим, хто не пізнає своєї недолі, а ще більше горе тому, хто любується в цьому нещасному і проминаючому житті!

Але багато людей, які тяжкою працею чи жебракуванням ледве дістають те, що їм конче потрібне для цього життя, так до нього прив`язуються, що зовсім не дбають про Царство Небесне, і коли б тільки могли, то вічно жили б тут.

О, які нерозумні і недовіркуваті люди, що так глибоко погрузли в земних і змислових речах!

Лиш наприкінці життя нещасні відчують марнотність і нікчемність того, що вони так любили.

А святі Божі і всі побожні приятелі Христові не зважали на те, що догоджало змислам, ані на те, що в цій дочасності процвітало, але вся їхня надія і серце линули до небесних благ.

Усе їхнє бажання підносилось до вічних невидимих благ, щоб забезпечити себе від дочасних і видимих речей і не опуститися до гріха.

Не кидай, брате, надії на поступ у духовному житті; ще маєш на те час і догідну хвилю.

Чому хочеш відкласти на завтра свою постанову? встань, зараз починай і так кажи: "Саме тепер пора це робити, саме тепер пора боротися, саме тепер настав час виправитися!"

Коли бідуєш і журишся, тоді якраз пора на заслуги.

Тобі треба перейти через вогонь і воду, поки дістанешся до місця прохолоди.

Якщо ж не примусиш себе, то не виконаєш своєї постанови.

Доки ми маємо це немічне тіло, не можемо бути зовсім без гріха, ані жити без журби і болю.

Ми дуже хотіли б мати спокій від недолі; але оскільки через гріх ми втратили невинність, то тим самим втратили і правдиве щастя.

Тому потрібно зберегти терпеливість і чекати на Боже змилування, доки не минеться цей стан беззаконня і смерть не переміниться в життя.

О, яка велика та людська неміч, що постійно має нахил до злого!

Сьогодні сповідаєшся у своїх гріхах, а завтра знову робиш те, у чому сповідався.

Тепер постановляєш вистерігатися, а через годину робиш так, мовби й нічого не постановляв.

Цим справедливо самі можемо впокорюватись і ніколи не думати про себе високо, якщо ми такі слабкі і хиткі.

Та й через недбайливість можна швидко змарнувати те, що з великим трудом при ласці Божій ледве-ледве набулося.

Що ж з нами може статися наприкінці, якщо ми вже так рано остигаємо в доброму?

Горе нам, що так вчасно хочемо піти на спочинок, мовби то вже настали для нас мир і безпека, - коли ще навіть знаку правдивої святості не видно у нашому житті.

Певно, що треба було нам, як добрим новикам, учитися інших звичаїв: може б тоді була надія на виправлення в майбутньому і на більший духовний поступ.

Розділ двадцять третій: =23= Роздуми про смерть.

до змісту

Дуже швидко закінчиться твоє земне життя: тому міркуй над тим, що діється з тобою.

Сьогодні людина живе, а завтра вже немає її.

А як тільки зникне з-перед очей, так зразу ж щезає і з пам`яті.

О, яке воно тупе і тверде те людське серце, що думає лише про теперішнє, а не передбачає майбутнього!

У кожній справі і думці ти повинен пильнувати так, ніби вже сьогодні маєш умерти.

Коли б ти мав чисту совість, то не дуже боявся б смерті.

Краще було б стерегтися гріхів, ніж утікати від неї.

Коли ж ти сьогодні ще не готовий, то яким чином будеш готовий завтра?

Завтрашній день непевний; і звідки ти знаєш, чи те завтра ти ще будеш мати?

Навіщо потрібне довге життя, якщо так мало використовується воно для поправи?

Бо ж довге життя не завжди виправляє, а нераз ще додає гріха.

Хоч би одну днину добре прожити на цьому світі!

Багато людей часто перелічує свої літа духовного навернення, але нераз плід їхньої поправи буває дуже маленький.

Коли страшно вмерти, то, можливо, ще небезпечніше довше жити.

Щасливий той, хто постійно має перед очима годину своєї смерті і щодня готується до неї.

Може, ти бачив колись умираючу людину, пам`ятай, що й ти підеш тією дорогою.

На світанку подумай, що не доживеш до вечора.

А коли смеркнеться, не будь певний за ранок.

Постійно будь у готовності і так живи, щоб смерть ніколи не застала тебе несподівано.

Багато людей вмирає зненацька і несподівано, бо Син Чоловічий прийде в такій годині, про яку ніхто й не гадає (Лк. 12,40).

Коли прийде ця година, тоді зачнеш цілком інакше думати про все своє минуле життя і дуже жалкуватимеш, що був такий недбалий і лінивий.

Який щасливий і мудрий той, хто тепер, ще за життя, старається бути таким, яким бажає зустріти смерть.

А велику певність у щасливій смерті дасть цілковита погорда світу, гаряче бажання поступу в чеснотах, любов до карності, довга покута, охочий послух, самозречення і терпіння всякої прикрості з любові до Христа.

Поки ти здоровий, можеш чимало добра зробити; але що встигнеш зробити, якщо занедужаєш, - того не знаю.

Після недуги мало хто стає кращим; так само рідко коли стають святими ті, що часто ходять на прощі.

Не надійся на приятелів і свояків, та й не відкладай спасіння своєї душі на пізніше, бо люди скоріше забудуть про тебе, ніж ти думаєш.

Краще тепер, завчасно, подбати і одну-другу добру справу наперед приготувати, ніж покладатися на допомогу інших людей.

Якщо ти сам про себе не дбаєш тепер, хто ж дбатиме про тебе пізніше?

Саме тепер дорога ця хвиля. Тепер настали дні спасіння; тепер благодатна хвилина (ІІ Кр. 6,2).

Але шкода, що нею не користуєшся краще: ти можеш у ній заслужити на вічне життя!

Буде ще так, що бажатимеш тільки одного дня, однієї години для виправлення, але чи матимеш її, того не знаю.

Дивись, дорогенький, з якої великої небезпеки можеш врятувати себе, якого великого страху позбутися, якщо постійно будеш боятися смерті і матимеш її перед очима.

Тепер учися так жити, щоб міг у годину смерті тішитися, а не боятися.

Вчися тепер умирати для світу, щоб потім жити з Христом.

Вчися тепер усім погорджувати, щоб потім мати певну надію.

Ох, ти ж нерозумний! Чому ж то гадаєш, що будеш довго жити, коли не маєш тут ані однісінької певної днини?

Скільки ж то людей ошукалося і несподівано пішло зі світу?

Скільки разів ти чув від людей: цей загинув від меча, той втопився, той впав із гори і зломив карк, той удавився стравою, а той помер серед забави!

Один згинув у вогні, другий від меча, третій від пошесті, інший від душогубця.

Рано чи пізно усім прийде кінець: смерть і людське життя, як тінь, швиденько минає. Хто згадає тебе після смерті? І хто буде молитися за тебе?

Роби, роби тепер, бо не знаєш, коли помреш: та й того не знаєш, що тебе чекає після смерті!

Поки маєш час, збирай собі безсмертні скарби.

Не думай ні про що інше, окрім спасіння; дбай тільки про те, що Боже.

Шукай собі приятелів уже тепер: почитай святих Божих і наслідуй їхні діла, щоб вони прийняли тебе у вічні хороми, коли скінчиш це життя.

Поводься на цій землі як подорожній і гість, якого зовсім не обходять справи цього світу.

Збережи своє серце вільним і вгору до Бога піднесеним, бо не маєш тут сталої домівки (Єв. 13,4).

Туди звертай щодня свої молитви, зітхання й сльози, щоб твоя душа заслужила собі після смерті щасливо піти до Бога. Амінь.

Розділ двадцять четвертий: =24= Про суд і кари за гріхи.

до змісту

У всіх речах дивись на кінець і на те, як ти станеш перед суворим суддею, перед яким ніщо не сховається, який не власкавиться дарунками і не прийме виправдань, але судитиме по справедливості (Іс. 13,4).

О, ти нужденний і нерозумний грішнику! Як ти відповідатимеш перед Богом, який знає всі твої гріхи, якщо нераз тремтиш перед розсердженим чоловіком?

Чому не забезпечиш себе перед судом, коли ніхто не зможе через когось другого ані виправдатися, ані оборонитися, але кожний буде мати доволі клопоту з самим собою?

Ось тепер твоя праця ще успішна, твій плач буде прийнятий, зітхання буде вислухане, а біль очистить.

Велике і спасенне чистилище має терпеливий чоловік, який зносить кривду і більше жаліє над чужим лукавством, аніж над своєю образою.

Той, хто радо молиться за своїх противників і від щирого серця прощає їм провини; хто не соромиться просити прощення для інших людей; хто швидше змилосердиться, ніж розгнівається.

Що раз у раз себе самого силоміць перемагає, і всіма силами старається свою змисловість підкорити владі духа.

Краще тепер очиститися від гріхів і викорінити свої хиби, ніж відкладати очищення на пізніше.

По правді, ми обманюємо себе через невладнану любов тіла.

Що ж інше, як не твої гріхи, палитиме колись той вогонь?

Чим більше ти тепер жалієш себе і даєш волю тілові, тим тяжче пізніше будеш покутувати і тим більше буде що в тебе палити.

Чим більше чоловік нагрішив, тим суворіше буде йому покарання.

Там ледарів підганятимуть розпеченими путами, а ненажерливих буде мучити сильна спрага і голод.

Там розпусників і розкішників обливатимуть гарячою смолою і смердячою сіркою, а заздрісні скавулітимуть від болю, як скажені пси.

Ні один гріх не залишиться без відповідної кари.

Там на гордих спаде всілякий сором, а скупих давитиме злиденна нужда.

Там одна година кари буде тяжча, ніж тут сто років найтяжчої покути.

Там для осуджених нема ніякого спокою, ніякої потіхи: а тут все-таки нераз спочиваємо після праці і потішаємося розвагою приятелів.

Тепер журись і жалій за свої гріхи, щоб ти в день суду був безпечний разом із святими.

Бо тоді праведники стоятимуть з великою статечністю супроти тих, що тиснули і гнітили їх (Муд. 5,1).

Тоді стане суддею той, хто тепер покірливо піддається судові людей.

Тоді вбогий і покірливий матиме велику безпеку, а на гордого з усіх боків нападе страх.

Тоді покажеться, що той був мудрий на світі, хто навчився Христа ради бути юродивим і зносити погорду.

Тоді милою стане всяка журба, яку терпеливо перенеслося, а всяке лукавство замкне собі уста (Пс. 106, 42).

Тоді кожний побожний буде веселитися, а засумує всякий безбожник.

Тоді тіло, яке покутою всмиряло себе, буде більше веселитися, ніж те, що постійно ніжилося в розкошах.

Тоді лиха одежина сяятиме, а багата втратить свій блиск.

Тоді бідненька хатина буде кращою, ніж золота палата.

Тоді терпеливість більше помагатиме, ніж уся сила світу.

Тоді простенька слухняність буде більше величатися, ніж усі світові хитрощі-мудрощі.

Тоді чиста й праведна совість радітиме більше, ніж учена філософія.

Тоді погорда багатства матиме більше ваги, ніж усі скарби світу.

Тоді побожна молитва втішатиме тебе більше, ніж розкішний бенкет.

Тоді більше радітимеш від зберігання мовчанки, ніж від багатомовності.

Тоді добрі вчинки значитимуть більше, аніж велика сила гарних слів.

Тоді суворе життя і тяжка покута буде милішою, ніж будь-яка земна приємність.

Навчайся тепер у дрібницях терпіти, щоб тоді ти міг звільнитися від тяжких терпінь.

Коли ти тепер так мало можеш витримати, то як витерпиш вічні муки?

Коли тепер маленьке терпіннячко так непокоїть тебе, то що тоді заподіє пекло.

Ось так, справді, годі тобі мати дві радості: і тут на світі розкошувати, і потім ще з Христом царствувати.

Так, все марнота крім одного: Бога любити і Йому Єдиному служити.

Бо хто любить Бога цілим серцем, той не боїться ні смерті, ні кари, ні суду, ні пекла, тому що свята любов впевнено провадить до Бога.

А хто все ще в грісі розкошує, то не дивина, що такий боїться і смерті, і суду.

Однак добре, щоб бодай страх перед пеклом стримував тебе від гріха, поки ще любов не в силі відвернути від нього.

Але хто маловажить страхом Божим, той не зможе довго втриматися в доброму, а чимшвидше впаде в диявольські сіті.

Розділ двадцять п'ятий: =25= Про щире бажання виправити своє життя.

до змісту

Будь чуйний і пильний у службі Божій, постійно думай про те, чому ти сюди прийшов і для чого покинув світ? Чи не для того, щоб жити для Бога і стати духовним чоловіком?

Тому рвися до поступу, бо незабаром дістанеш винагороду за свою боротьбу, і тоді вже не буде в тебе ані страху, ані болю.

Тепер хвильку попрацюєш, а знайдеш тривалий відпочинок і навіть віковічну радість.

Коли вірно і щиро витримаєш у боротьбі, то й Бог, без сумніву, буде вірний і щедрий у подяці.

Маєш триматися певної надії, що досягнеш перемоги; але не треба ставати самовпевненим, щоб часом не зледащіти або не загордитися.

Колись один чоловік, який часто в тривозі між страхом і надією боровся з різними думками, молячись у церкві перед престолом, так роздумував і промовляв: "О, якби ж то я знав, що витримаю до кінця!"

І враз почув у серці відповідь Божу: "А коли б ти це знав, що робив би ти тоді? Роби це тепер і будеш цілком певний!"

І враз, потішений і підбадьорений, він поклався на волю Божу, а тривожна непевність щезла.

Він не хотів більше цікавитися і питатися, а намагався сам доходити до розуміння, яка є Богові мила і свята воля Божа, щоб почати і завершити всіляку добру справу.

"Надійся на Господа і добре чини, - каже Пророк, - заселяй землю, і поживишся її багатством" (Пс. 36,3).

Є одна річ. яка стримує від поступу і щирої поправи багатьох людей, - це страх перед труднощами і боротьбою.

Бо найбільше ті поступають у чеснотах, хто мужньо намагається робити те, що для них є найтяжче і найбільш противне.

Адже людина тим більше поступає вперед і тим вищої заслуговує ласки, чим більше перемагає себе і вмертвляє своє серце. Та не всі люди однаковою мірою мають що поборювати і вмертвляти.

Однак пильний борець, хоч би він у собі мав і багато пристрастей, буде успішніше поступати вперед, аніж інший чоловік, моральний, але не такий беручкий до чеснот.

Дві речі стають у пригоді на шляху до виправлення: силоміць відірватися від того, до чого тягне зіпсована природа; і запопадливо плекати ту чесноту, якої комусь найбільше не вистачає.

Старайся також найбільше того остерігатися і те поборювати, що тобі частіше не подобається в інших людях.

Усюди дбай про свій поступ; тож коли бачиш або чуєш добрий приклад, хай він тебе схиляє до наслідування.

А коли завважиш щось погане, остерігайся робити таке саме; або ж коли ти вже вчинив таке, старайся чимскоріш виправитися.

Під яким кутом зору ти оцінюєш інших людей, так само інші оцінюють тебе. Як мило і гарно дивитися на жваву та побожну, просту та карну братію.

А як сумно і гірко споглядати, як вона негідно поводиться, як вона не виконує того, до чого її покликано!

Як то шкідливо занедбувати обов`язки свого звання, а схиляти своє серце до того, що нам не вільно!

Пам`ятай про свою постанову, яку ти зробив, і постав собі перед очима образ Розп`ятого.

Коли глянеш на життя Ісуса Христа, маєш багато чого соромитися; що ти ще не постарався про те, щоб стати більше подібним до Нього, хоч вже давно став на Божу дорогу.

Чернець, який щиро і побожно роздумує над найсвятішим життям і муками Господніми, знайде в них доволі всього, що для нього пожиточне і конечне, і не потребує шукати чогось кращого поза Ісусом.

О, коли б Ісус розп`ятий увійшов у наше серце, як швидко і наскільки ми стали б ученими!

Ревний чернець все радо зносить і приймає, що йому кажуть. А недбайливий і лінивий - терпить прикрість за прикрістю, і з усіх боків щось тисне його: бо в серці немає втіхи, а шукати її в світі йому не вільно.

Чернець, який не живе за правилом, виставляє себе на тяжкий занепад. хто шукає більшої свободи і вигоди, той буде постійно в скрутному становищі, бо ні перша, ні друга річ не догодить йому.

А що роблять інші ченці, які підлягають гострим монастирським правилам?

Вони рідко виходять з дому, живуть самотньо, нужденно їдять, ходять у грубій одежині, багато працюють, мало говорять, пізно лягають спати, встають удосвіта, довго моляться, часто щось читають і в кожній речі дотримуються правил.

Глянь на картузіян, цистерсів, на ченців і черниць різних чинів, як вони щоночі встають і співають псалми Господеві.

І тому було б ганьбою для тебе, коли б ти мав лінуватися до цієї святої справи, коли такий великий чернечий хор став хвалити Бога.

О, якби то не треба було нічого іншого робити, як тільки всім серцем і устами хвалити Господа, Бога нашого!

О, якби ти ніколи не потребував ані їсти, ані пити, ані спати, а міг безупинно віддаватися лише духовним справам!

Тоді був би ти далеко щасливіший, ніж тепер, коли з якої-небудь потреби мусиш служити тілу.

Якби не було тих конечних потреб, а тільки духовна пожива для душі, якої ми, на жаль, досить рідко коли шукаємо.

Коли людина дійшла до того, що вже ні в якому створінні не шукає для себе втіхи, тоді лише вона починає мати сердечне вподобання в Бозі: тоді вже вона буде вдоволена всім, що випаде.

Тоді вона не буде ані тішитися чимось великим, ані над малим сумувати, але цілком буде надіятися на Бога, який є для неї всім у кожній речі: для неї по правді ніщо не гине і не вмирає, бо все живе для Нього і жваво слухає в мить Його святої волі.

Завжди пам`ятай про кінець та про те, що змарнований час вже не вернеться ніколи. Без запопадливості та пильності ніколи не набудеш чеснот.

Як почнеш холонути до них, будеш зле почуватися.

Але коли щиро старатимешся, знайдеш святий спокій і відчуєш, як то праця стає щораз легша, завдячуючи ласці Божій і твоєму замилуванню в чесноті.

Чоловік, охочий і пильний, до кожного діла готовий. Набагато важче чинити опір хибам і пристрастям, аніж упрівати від тяжкої фізичної праці.

Хто не вистерігається дрібних хиб, помалу впаде у великі.

Завжди будеш тішитися ввечері, якщо день із користю перебудеш.

Пильнуй себе, заохочуй до праведності, упоминай; і хай діється з іншими людьми, що хоче, а ти не опускайся.

Настільки поступиш уперед, наскільки сам себе присилуєш. Амінь.

Книга друга
Заохочення до духовного життя

Розділ перший: =1= Про життя всередині душі.

до змісту

Царство Боже є між вами, каже Господь (Лк.17,21). Навернися цілим своїм серцем до Господа і покинь цей нужденний світ, і твоя душа знайде бажаний спокій.

Вчися погорджувати змисловим світом й віддаватися внутрішньому життю, і побачиш, що Царство Боже завітає до тебе.

А Царство Боже - це мир і радість у Святому Дусі (Рм.14,17); безбожні його не мають.

Христос завітає до тебе і потішить, якщо в серці приготуєш для нього достойне привітання.

Вся Його слава і величність походить із глибини серця, бо тільки там Йому добре.

У серці духовної людини Він часто гостює, солодко розмовляє, ласкаво потішає, приносить святий спокій та напрочуд дивну дружбу.

Ну, вірна душе! приготуй своє серце для цього нареченого, щоб забажав до тебе завітати і в тобі перебувати.

Бо Він так каже: " Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло"(Йо. 14,23).

Отже дай Христові увійти в твоє серце, а все інше не допускай.

Коли матимеш Христа, тоді станеш багатим і буде у тебе всього доволі.

Він дбатиме про тебе і щиро про все старатиметься, і тоді не буде потреби покладатися на людей.

Бо люди швидко змінюються і несподівано покидають нас. А Христос залишиться повіки і вірно стоятиме біля тебе аж до кінця.

Не треба занадто надіятися на немічну і смертну людину, хоч би вона й була дбайлива і до вподоби тобі, та й тим не треба багато журитися, коли хтось часом, тобі противиться і суперечить.

Ті, що з тобою сьогодні в злагоді, завтра можуть противитися і навпаки; люди часом, мов вітер, мінливі.

Всю свою надію покладай на Бога; нехай Він стане твоїм страхом і твоєю любов`ю. Він заступиться за тебе і, безсумнівно, зробить так, як буде для тебе найкраще.

Не маєш тут постійної домівки (Єв. 13,14); і де б ти не був, залишишся чужинцем і подорожнім; і ніколи не будеш мати спочинку, якщо не з`єднаєшся сердечно з Христом.

Чому розглядаєшся тут на всі боки, коли це не місце твого спочинку?

Твоя домівка має бути на небесах, а на все земне повинен дивитися мимохідь.

Усе те минає і ти разом із ним.

Гляди ж, щоб ти до чогось не прив`язався, та щоб воно не полонило й не погубило тебе.

Твоя думка нехай буде із Всевишнім, а твоя молитва нехай без упину звертається до Христа.

Коли не вмієш роздумувати над високими і небесними правдами, залишайся при муках Христових і радо перебувай у Його святих ранах.

Бо коли всім серцем припадеш до ран і предорогих синців Ісусових, то почуєш велику допомогу в біді, не будеш дуже журитися людською зневагою і легко стерпиш прикру обмову.

На цьому світі Христос також зазнав від людей зневаги, і в найтяжчу хвилину серед наруги знайомі та приятелі відреклися Його.

Христос Хотів терпіти муки і зневаги, а ти смієш нарікати на щось?

Христос мав ворогів та кривдників, а ти хочеш підтримувати зі всіма людьми приятельські і добросусідські стосунки?

За що ж буде вінчатися твоя терпеливість, якщо не зустрінеш на своєму шляху прикростей?

Яким чином станеш приятелем Христовим, якщо не хочеш терпіти ніякої кривди?

Терпи з Христом і за Христа, якщо хочеш разом з Ним царствувати.

Коли б ти хоч раз всім єством занурився у серце Ісусове і скуштував принаймні крихітку Його гарячої любові, тоді б ти вже зовсім не дбав про свою вигоду, а тішився б радше зневагою, яка тебе зустріне, бо Ісусова любов дає силу людині нехтувати собою.

Хто любить Ісуса і правду, хто дійсно живе духовним життям, хто звільнився від невладнаних пристрастей, той може вільно звертатися до Бога, духом линути вище себе і там солодко спочивати.

Хто все розуміє так, як воно є, а не так, як то люди кажуть або цінять, той справді мудрий, і той більше навчився в Бога, ніж у людей.

Хто вміє жити духовним життям і маловажити зовнішнім світом, той не потребує окремішнього місця і не чекає догідної пори, щоб відбувати побожні вправи.

Духовна людина швидко збирається з думками, бо вона ніколи не розсіює їх легковажно на зовнішній світ.

Їй ні фізична праця не перешкоджає, ні те заняття, яке на той час необхідне; вона швидко пристосується до кожної справи, яка випаде.

Хто своє серце налаштував і владнав як слід, той не дбає про дивацькі та химерні людські вчинки.

Людина стільки має перешкод і розсіяння, наскільки вона до якоїсь речі прив`яжеться.

Коли б все було гаразд із тобою, і ти як слід очистив свою душу, то це, безсумнівно, вийшло б тобі на добро і сприяло б твоєму поступу.

Але те, що тобі багато дечого не подобається і часто воно тебе непокоїть, свідчить, що ти ще досі не вмер остаточно для себе самого і не відокремився від усіх світських справ.

Ніщо так не поганить і не сковує людського серця, як та нечиста любов до створінь.

Тільки тоді, коли зречешся світових утіх, зможеш вдивлятися у небо і серцем раз у раз веселитися.

Розділ другий: =2= Про покірну підлеглість.

до змісту

Не надавай занадто великої ваги тому, хто з тобою, а хто проти, але так роби і дбай, щоб Бог був присутній в кожній справі, яку ти робиш.

Май чисту совість, і Бог оборонить тебе.

Кому Господь хоче допомогти, тому нічия злоба не зможе зашкодити.

Якщо вмієш мовчати і терпіти, то дочекаєшся Божої допомоги.

Він знає, коли і як тебе звільнити, і тому можеш цілком покластися на Нього.

Це Боже діло - допомагати і визволяти нас від усіх турбот.

Нерідко причиною до зберігання ще більшої покори є те, що інші люди знають і осуджують наші помилки.

Коли людина через свої помилки упокорюється, тоді легко їй помиритися з іншими, і вона без зусиль втамує гнів тих, які розгнівалися на неї.

Покірного Бог боронить і спасає, покірного Він любить і втішає, до покірного Він прихиляється; покірного Він щедро обдаровує великою ласкою і після упокорення підносить його до слави.

Покірному Він відкриває свої тайни і солодко приваблює його та запрошує до себе.

Покірний, якщо зустрінеться зі зневагою, досить спокійно і швидко її здолає, бо він має силу від Бога, а не від світу.

Не гадай собі, що ти духовно зріс, коли не вважаєш себе за гіршого від усіх людей.

Розділ третій: =3= Про добру тихомирну людину.

до змісту

Наперед заведи мир у себе, а тоді зможеш ще й інших заспокоювати.

Тихомирна людина більше корисна, ніж та, що дуже вчена.

Пристрасна людина навіть добру річ на зле оберне і при тому щось зле згадає.

Добра тихомирна людина обертає все на добре.

Хто завів у себе святий спокій, той не підозрює нікого; а хто з будь-чого невдоволений, того постійно тривожать всілякі підозріння: такий ні сам не має спокою, ні іншим людям не дасть.

Він часто таке верзе, чого б не повинен казати, і тим легковажить, що найбільше придалося б йому зробити.

Він зважає на те, що інші люди мають робити, а не дбає про те, до чого він сам зобов`язаний.

Отже подбай насамперед про себе; щойно тоді по справедливості можна буде тобі дбати і про ближнього.

Ти вмієш гарненько виправдати і прикрасити свої вчинки, а не хочеш прийняти вибачень інших людей.

Було б справедливіше, якщо б ти себе звинувачував, а свого брата виправдовував.

Коли хочеш, щоб тебе люди терпіли, то й ти також терпи їх.

Вважай, як далеко тобі до правдивої любові й покори: вона не вміє ні на когось гніватися, ні нарікати, хіба тільки на себе.

Невелика заслуга спілкуватися з добрими і лагідними людьми, бо це вже від природи всім до вподоби. Кожна людина прагне мати спокій і більше любить таких, що однієї з нею думки.

Але прожити у злагоді з такими, які вперті, перекірливі, непорядні або наші противники - це велика благодать і вельми похвальна і мужня справа.

Є такі люди, що в собі мають спокій і з іншими людьми також живуть у спокої.

А є й такі людці, які самі не мають спокою і в інших його відбирають; прикрі вони для інших, але для себе все-таки прикріші.

І такі бувають, що самі спокійні, а ще й інших намагаються втихомирювати.

А ввесь наш спокій у цьому нужденному житті має ґрунтуватися радше на покірній терпеливості, ніж на вразливості та прикрості.

Хто краще вміє терпіти, той більший матиме мир.

Такий себе переміг, він пан над світом, друг Христа і спадкоємець неба.

Розділ четвертий: =4= Про чисте серце і добрий намір.

до змісту

На двох крилах людина злітає понад земним світом, а саме на крилах правоти і чистоти.

Правота має бути в намірі, а чистота в почутті.

Правота шукає Бога, чистота знаходить Його і радіє Ним.

Коли станеш вільним від не владнаного почуття в серці, ні в якій добрій справі не матимеш перешкоди.

Коли нічого іншого не прагнеш і не шукаєш, а тільки волі Божої і добра ближнього, то досягнеш свободи серця.

Коли твоє серце буде чисте і праведне, тоді кожне створіння стане тобі дзеркалом життя і книгою святої науки.

Немає створіння настільки дрібного і нікчемного, яке б не виявляло Божої досконалості.

Коли твоє серце буде добре й чисте, тоді все без перешкоди побачиш і як слід зрозумієш.

Чисте серце прозирає в небо і пекло.

Хто який є в серці, так він судить словами.

Якщо є якась радість на світі, то зазнає її неодмінно людина чиста серцем.

А коли є якась мука і скрута, то найбільше вона дається нечистій совісті.

Як залізо, вкинуте у вогонь, тратить іржу і розпікається, так і людина, яка всім серцем тулиться до Бога, скидає з себе лінощі і перетворюється зовсім у нову людину.

Як тільки людина почне ледащіти, тоді вона боїться й легенької праці і радо приймає втіху від світу.

Але як тільки вона зробить зусилля, щоб перемогти себе і мужньо йти по Божій дорозі, тоді вже менше відчуває те, що давніше важко їй давалося.

Розділ п'ятий: =5= Роздумування над собою.

до змісту

Ми не можемо занадто довіряти собі, бо часто бракує нам ласки Божої та розуму.

Є у нас крихітка світла, та й ту тратимо через недбайливість.

Нераз навіть не зауважуємо того, як дуже наше серце засліплене.

Нерідко чинимо зло і, що ще гірше, виправдовуємо це.

Деколи непокоїть нас пристрасть, а ми гадаємо, що це ревність.

Інших людей ми осуджуємо за дрібниці, а в себе важчі прогріхи пропускаємо.

Ми досить швидко відчуваємо і розважуємо те, що терпимо від інших людей, а не добачаємо того, скільки люди натерпілися від нас.

Той, хто добре і по справедливості розглянув би свої вчинки, певно, не судив би тяжко когось іншого.

Людина, яка живе духовним життям, перш за все дбає про свою власну душу; а хто пильно вважає на себе самого, той радо мовчить про інших.

Ти ніколи не станеш духовним і побожним, доки займатимешся чужими справами і не будеш добре пильнувати себе.

Коли всіма силами вважаєш на себе і Бога, тоді те, що бачиш на світі, мало чим занепокоїть тебе.

Де ти буваєш, коли немає тебе вдома? І що ти досягнув тим, що переміг думками ввесь світ, а себе занедбав?

Коли хочеш мати мир і правдиву єдність у серці, то мусиш все стороннє залишити, а тільки себе самого мати перед очима.

Тоді багато осягнеш, коли будеш остерігатися всілякої журби за світ.

Багато втратиш, якщо будеш високо цінити якусь дочасну річ.

Нехай ніщо не буде для тебе ані великим, ані високим, ані гарним, ані приємним, окрім єдиного Бога, або того, що є від Нього.

Вважай марною всіляку втіху, яку принесе тобі будь-яке створіння.

Душа, яка любить Бога, погорджує всім тим, що нижче від Нього.

Один тільки Бог вічний і безмежний, що все наповняє, є втіхою для душі і правдивою радістю серця.

Розділ шостий: =6= Про радощі чистої совісті.

до змісту

Слава доброго чоловіка - це засвідчення чистої совісті.

Май чисту совість, і будеш завжди веселий.

Чиста совість у змозі чимало перенести і навіть серед прикростей вона буває дуже весела.

Коли твоє серце не докорятиме тобі, будеш солодко спочивати.

Не тішся, хіба що тоді, коли ти зробив щось добре.

Лихі люди ніколи не мають правдивої веселості і не зазнають спокою в серці, бо "для безбожних нема спокою", - каже Господь (Іс.57,21).

А коли б вони сказали: "Ми спокійні, нещастя не спаде на нас, та й хто посміє нам прикрість вчинити?" - ти їм не вір. Нараз запалає гнів Божий, справи їхні зведуться нанівець, а думки щезнуть.

Тому, хто любить, неважко і серед своєї журби похвалитися: - це значить хвалитися хрестом Господнім.

Недовга та слава, яку люди чинять або збирають.

Зі світовою славою йде смуток у парі.

Слава ж добрих людей є в їхній чистій совісті, а не в людей на язиці.

Веселість праведних є ради Бога і в Бозі, і радість їх правдива.

Хто бажає правдивої і вічної слави, той не дбає про дочасну.

А хто шукає дочасної слави або хто не погорджує нею всім серцем, той дає доказ, що небесну славу не дуже полюбляє.

Той має святий спокій у серці, хто не дбає ні про похвалу, ні про догану.

У кого совість чиста, того легко можна буде задовільнити і заспокоїти.

Ти не є праведніший, коли тебе люди хвалять, ані гірший, коли тебе ганять.

Яким ти є, таким ти є; та й годі вважати себе вищим, ніж ти є перед лицем Божим.

Коли вважаєш на те, який ти є у своєму серці, то не будеш звертати увагу, що там люди у світі говорять про тебе.

Чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце (І Сам. 16,7).

Чоловік судить діла, а Бог важить наміри.

Завжди добре робити, а не мати себе на думці - це ознака покірливої душі.

Небажання прийняти втіхи від створіння, хоч яке б воно не було - це ознака великої чистоти і надії в серці.

Хто не шукає для себе ніякого засвідчення на світі, той, без сумніву, весь поклався на Бога.

Бо святий Павло каже: "Не той випробуваний, хто сам себе вихваляє, але той, кого Бог хвалить" (ІІ Кор. 10,18).

З Богом у серці жити і ніяким вподобанням не в`язатися зі світом - це стан духовного чоловіка.

Розділ сьомий: =7= Про любов Ісуса понад усе.

до змісту

Щасливий той, хто розуміє, що то значить любити Ісуса, а себе заради Нього за ніщо мати.

Нераз треба задля свого улюбленого і від бажаної речі відмовитися, бо Ісус хоче, щоб Його Єдиного понад усе любити.

Прив`язаність до створіння зрадлива і нетривала, а любов до Ісуса вірна і вічна.

Хто прив`яжеться до створіння, той загубиться в минулому, а хто припаде до Ісуса - стане сильним у вічності.

Його люби і тримайся, як приятеля; Того, який не покине тебе навіть тоді, коли всі відступлять, і не дасть тобі наприкінці загинути.

Хочеш чи не хочеш, але треба буде колись з усім розлучитися.

Тримайся Христа в житті і смерті. Покладися на Його вірну любов: Він один зможе тобі допомогти, коли всі інші тебе покинуть.

Твій улюблений є такої вдачі, що не хоче, щоб ти допустив ще когось стороннього до себе; Він єдиний бажає мати твоє серце і як володар засісти на своєму власному престолі.

Коли зумієш відсторонитися від усілякого створіння, тоді Ісус радо схоче у тебе гостювати.

З часом переконаєшся, що майже все те пропало, у чому ти покладався на людей, а не на Ісуса.

Не надійся та не покладайся на тростину, що нею колише вітер, бо кожна смертна людина - то трава, і вся слава її. як цвіт трави зів`яне (Іс. 40,6-7).

Швидко ошукаєшся, якщо будеш дивитися тільки на зовнішню людську подобу.

Бо коли шукаєш своєї втіхи і користі в інших людях, дуже часто зазнаєш втрати.

Розділ восьмий: =8= Про щиру дружбу з Ісусом.

до змісту

Коли всюди шукаєш Ісуса, то, без сумніву, знайдеш Його.

А коли шукаєш себе самого, то також знайдеш, але на свою погибель.

Бо хто не шукає Ісуса, той сам собі більше шкодить, аніж увесь світ і всі вороги.

Коли Ісус є з тобою, тоді все йде гаразд і ніщо не видається тяжким; а коли немає Його - все йде тяжко.

Коли Ісус мовчить у твоєму серці, лиха тоді втіха; а коли Він хоч одне слівце промовить, відчуєш велику радість.

Чи Марія Магдалина не встала зразу ж з того місця, де плакала, як тільки Марта сказала їй: "Учитель прийшов і тебе кличе!" (Йо. 11,28).

Щаслива та година, коли Ісус кличе від сліз до сердечної радості.

Як тобі сумно й тяжко без Ісуса! Який ти нерозумний і пустий, коли бажаєш чогось ще крім Ісуса.

Чи це не буде більша втрата, якщо б ти увесь світ втратив?

Що може тобі дати світ без Ісуса?

Жити без Ісуса - це тяжке пекло; а з Ісусом бути - солодкий рай.

Коли Ісус буде з тобою, ніякий ворог не зможе нашкодити тобі.

Хто знайде Ісуса, той здобуде дорогий скарб: такий, що понад усі скарби.

А хто втратить Ісуса, той незмірно багато тратить: більше ніж увесь світ.

Найбідніший той, хто живе без Ісуса, а найбагатший той, хто - з Ним.

Велика то штука - вміти жити з Ісусом, та й велика мудрість - триматися Його.

Будь покірний і тихомирний, і Він буде з тобою.

Будь побожний та спокійний, й Ісус залишиться з тобою.

Хутко можеш віддалити від себе Ісуса і втратити Його ласку, коли закортить тобі звернутися до світу.

А коли Його відправиш і втратиш, до кого ж пригорнишся і якого тоді шукатимеш приятеля?

Без приятеля не зможеш щасливо жити, і якщо Ісус не буде твоїм найсердечнішим приятелем, будеш дуже сумний і самотній.

Тому не мудро чиниш, якщо на когось іншого покладаєшся або кимось іншим тішишся.

Треба хотіти радше увесь світ на себе нацькувати, ніж образити Ісуса.

Із усіх дорогих тобі осіб нехай один тільки Ісус стане твоїм найбільшим улюбленцем.

Маєш любити всіх людей ради Ісуса - задля Нього самого.

Єдиного Ісуса Христа треба всім серцем любити, бо Він найдобріший і найвірніший за всіх приятелів.

Задля Нього і при Ньому як приятелі, так і вороги нехай будуть тобі дорогими; за них усіх маєш молитися до Ісуса, щоб вони пізнали і полюбили Його.

Ніколи не бажай для себе особливої похвали чи любові, бо це належить єдиному Богу, який рівного Собі не має.

І не бажай собі того, щоб хтось носив тебе у своєму серці, і ти ні в кого не закохуйся: тільки Ісус хай буде в твоєму серці і в серці кожного доброго чоловіка.

Будь чистий, май вільне серце, не з`єднане ні з яким створінням.

Маєш бути сам-самісінький і чисте серце принести Ісусові, коли хочеш мати спокій і бачити, який солодкий Господь (Пс. 33,9).

Та правду сказати, не дійдеш до того, якщо тебе не випередить і не притягне до себе Його ласка, щоб ти, нічим не зв`язаний і вільний, сам душею з Ним єдиним з`єднався.

Бо коли Божа благодать прийде до чоловіка, тоді він набирає сили до всього. А коли вона покидає його, тоді він стає вбогим і немічним, та немов призначеним для того, щоб біда била його.

Проте він не повинен ані занепадати духом, ані в розпуку, а спокійно здатися на волю Божу і все, що випаде йому, перетерпіти на славу Ісуса Христа. Бо після зими приходить літо, після ночі знову настає світлий день, а після бурі - ясна погода.

Розділ дев'ятий=9=Про відсутність будь-якої втіхи.

до змісту

Не тяжко гордувати людською втіхою тоді, коли є втіха Божа.

Але велика це річ, коли хтось може обійтися без втіхи як людської, так і Божої, а задля Господньої слави радо бажає терпіти самоту в серці та й ні в чому не шукає себе самого, й не покладається на свою заслугу.

Що в тому великого, що ти веселий і побожний тоді, коли благодать до серця прибуде?

Така година для всіх жадана.

Легко тому жити, кого Божа благодать несе.

Тай яке тут диво, що той не чує тягару, кого Всемогутній на руках несе і веде найвищий Провідник?

Ми завжди раді все щось мати на свою втіху, тому людині важко відрікатися від себе.

Святий мученик Лаврентій разом зі своїм священиком переміг світ, бо відкинув усе, що на цьому світі видавалося приманливим; він із любові до Христа спокійно переносив і те, що забрали від нього Божого архієрея, Папу Сикста, якого дуже любив.

Так св. мученик силою любові до Творця переміг прив`язання до людини і бажав радше подобатися Богові, ніж людської втіхи.

Так і ти вчися з любові до Бога розлучатися зі своїм давнім і добрим приятелем.

І не впадай в тугу, коли тебе приятель покине: бо ж знаєш, що всі ми колись нарешті мусимо розлучатися.

Тяжко і довго людина мусить боротися сама з собою, поки вона навчиться підкоряти собі своє тіло і всі свої бажання звертати до Бога.

Доки людина на себе покладається, вона дуже жадна людських втіх.

Але хто правдивий христолюбець і пильно прямує до чесноти, той не жадний таких втіх і не шукає тих смислових солодощів, але радше пильнує тяжкі подвиги і Христа ради піднімається до великих трудів.

Отож, коли Бог дає тобі духовну втіху, прийми її з подякою; але знай, що це Божий дар, а не твоя заслуга.

Не пишайся, не тішся над міру і надаремне не надійся на себе, а радше за той дар будь покірнішим, обережнішим і стараннішим у всіх своїх справах; бо така година минеться, а потім прийде спокуса.

Коли втіхи вже не стане, не впадай зразу ж у розпуку; але покірно і терпеливо чекай на благодать з неба, бо Бог всемогутній може знову дати тобі ще більшу втіху.

Це ані не нове, ані небувале для тих, що знають Божі дороги; бо великі святі і старозавітні пророки нераз відчували таку переміну.

Так один із них, відчуваючи на собі благодать Божу, мовив: "Я сказав у моїх достатках; не захитаюся по вік" (Пс.29,7).

А чого зазнав у своїм серці, коли благодаті не стало, те він висловив наступними словами: "Ти відвернув лице своє від мене і я стривожився" (Пс. 39,8).

Проте він зовсім не впадає у розпуку, а ще гарячіше благає Бога і так каже: "До тебе, Господи, взиватиму і Бога мого благатиму" (Пс. 29,9).

Нарешті збирає овоч своєї молитви і засвідчує її вислухання словами: "Господь вислухав і змилувався наді мною: Господь прийшов мені на допомогу" (Пс. 29,11).

Але в якій? "Ти перемінив мені, каже, мій плач у радість і звеселив мене втіхою" (Пс. 29,12).

Коли ось таке відбувалося з великими святими, то й нам, немічним і бідолашним, непотрібно впадати у розпуку, коли раз буваємо ревні, а інший раз мляві.

Бо дух приходить і відходить за своєю волею та вподобанням. Тому блаженний Йов каже: "Навідуватись до нього щоранку, і випробовувати його щохвилі" (Йов 7,18).

Так на що ж я можу надіятися, або на що я маю уповати, як не на єдине змилування Боже і не на одиноку надію на небесну ласку?

Бо нехай би були коло мене чи то добрі люди, чи побожна братія, чи вірні друзі, чи то святі книги, чи гарні писання, чи, нарешті, солодкий спів та пісні.

Все те мало що допомагає мені, мало що значить, коли мене благодать залишила і покинула на мою біду.

Тоді нема вже кращого ліку за терпеливість і самозречення, як здатися на волю Божу.

Я ще ніколи не бачив благочестивого і побожного чоловіка, який не зазнав би позбавлення ласки і не чув у собі зменшення ревності.

Жоден святий не був до тієї висоти піднятий і осяяний, щоб він перед тим чи опісля не мав спокус.

Бо спокуса звичайно буває попередньою ознакою наступаючої втіхи.

Тільки тим, хто вберіг себе від спокус, обіцяно небесну втіху: "Переможцю дам спожити від дерева життя, що в Божому раю" (Од. 2,7).

Божа ж втіха на те дається, щоб людина набрала сили витримати в прикростях. І на те також приходить спокуса, щоб людина із-за гаразду не пишалась.

Спокусник не спить, і змисловість ще не завмерла, тому не лінуйся готуватися до боротьби; бо ліворуч і праворуч тебе такі вороги, які ніколи не дармують.

Розділ десятий: =10= Про вдячність за благодать Божу.

до змісту

Чому шукаєш спокою, коли ти для боротьби народився?

Готуйся більше до терпеливості, ніж до втіхи, швидше до несення хреста, ніж до радості.

Бо хто зі світських людей не хотів би радо прийняти втіхи та духовної радості, якби тільки міг її завжди дістати?

Бо духовні втіхи вищі за всі світові радощі і тілесні розкоші.

А всі світові радощі, то або марні, або погані. Лиш духовні радощі милі й чесні, бо вони походять із чеснот, і Бог налив їх у чисті серця.

Але ніхто не може безупинно за своїм бажанням одержувати ті небесні втіхи, бо хвиля спокуси не дає довго на себе чекати.

Хибна свобода духа і завелика впевненість у собі - це велика перепона для відвідин з висот.

Бог творить добро, даючи нам ласку втіхи; але людина зле робить, коли вона за все те не віддячується Богові.

І тому не можуть спливати на нас дари ласки, якщо ми буваємо невдячними Творцеві та не повертаємо всього знову до первісного джерела.

Бо ласка завжди належиться тому, хто гідно за неї дякує, а від гордого відбирається те, що звичайно дається покірливому.

Я не хочу такої втіхи, яка позбавляє мене сокрушення серця, і не прагну такого боговидіння, яке веде до гордості.

Бо все те, що високе, - святе; не все, що солодке, - добре; та й не кожне бажання; не все, що нам дороге, Богові миле.

Радо приймаю таку ласку, з якою завжди стаю покірніший і богобоязні ший, та більш готовий до самозречення.

Кого наділення благодаті просвітило, а відібрання її гірко провчило, той не наважиться приписувати собі що-небудь доброго: але він радше буде визнавати свою бідноту і наготу.

Дай Богові, що Боже, а собі залиши те, що твоє - це значить: віддай Богові дяку за благодать і знай, що тільки твоя вина і та кара, яка належиться за провину.

Став себе постійно на найнижчому місці, а дасться тобі найвище, бо нема найвищого без найнижчого.

Ті, що в Бога найбільші святі, у своїх власних очах бувають найменшими; чим більша їхня слава, тим покірніше вони в серці.

Повні правди і небесної слави, вони не жадні марного розголосу.

Божою силою змінені і скріплені, вони ніяк не можуть бути гордими.

А ті, які все добро, яке тільки одержали, Богові приписують, не шукають слави в людей, але вони жадні тієї слави, що походить від єдиного Бога; вони перш за все бажають хвали Божої від себе і від усіх святих і постійно до Нього прямують.

Так і ти будь вдячний за найменший дар, і будеш гідний отримати ще більший.

Нехай навіть і найменша річ буде в тебе за найбільший дар, а маловажна дрібниця за нечуваний дарунок.

Якщо звернути увагу на достойність Давця, ніякий дар не видається малим, ані дуже благеньким. Бо не може бути малою та річ, яку дає найвищий Бог.

І навіть коли зішле кару чи бич, вони мають бути милі, бо Він завжди чинить те для нашого спасіння, коли якийсь допуст на нас зсилає .

Хто бажає зберегти ласку Божу, хай буде вдячний за вділення благодаті і терпеливий, коли її не стане; хай буде обережний і покірливий, щоб її не втратити.

Розділ одинадцятий: =11= Про невеличке число приятелів хреста Ісусового.

до змісту

Ісус має тепер чимало приятелів свого Небесного Царства, а замало своїх хрестоносців.

Має багато жадних втіхи, але обмаль таких, які бажають собі прикростей.

Він застає багатьох товаришів за столом, але обмаль за поміркованістю.

Всі бажають з ним веселитися, але мало хто хоче щось задля Нього перетерпіти.

Багато людей йде за Ісусом до ламання хліба, але мало хто з них аж до пиття з чаші страждання.

Чимало людей віддає честь Його чудам, а мало хто йде вслід за неславою Його хреста.

Багато людей любить Ісуса, доки не стріне їх якась прикрість.

Багато хвалять і благословлять Його, коли одержать від Нього якісь втіхи.

Але нехай тільки Ісус віддалиться й на хвильку їх покине, то або нарікають, або цілком занепадають духом.

Зате ті, що люблять Ісуса ради Ісуса, а не задля власної втіхи, ті так само благословлять Його у всякій журбі і скруті серця, як і в хвилі найбільшої втіхи.

І коли б Він зовсім не хотів дати їм втіхи, то вони все-таки хвалили б Його і складали б Йому подяку.

О, яку велику силу має чиста любов Ісуса, не змішана ні з якою власною користю ані самолюбством!

Чи не доречно наймитами звати всіх тих, що завжди тільки утіх шукають?

Чи ті, що постійно промишляють для своєї користі чи зиску, не дають доказу, що вони себе більше люблять, аніж Христа?

Де знайти такого, хто хотів би служити Богові, не потребуючи подяки?

Рідко коли знайдеться така духовна людина, яка б всього зреклася.

Бо хто знайде такого, що по правді вбогий духом і вільний від будь-якого прив`язання до створіння?

Ціна його, як тієї речі, що здалека та й від краю світу (Прип. 31,10).

Коли людина роздасть увесь свій маєток, то це ще не велике діло.

І коли буде тяжко покутувати, то це мало що ще значить.

І коли здобуде все знання, то далеко йому ще до кінця.

І коли він матиме великі чесноти і вельми гарячу побожність, то багато ще бракуватиме йому того, у чому в нього найбільша потреба.

Що це таке? Хай зречеться всього і себе відречеться, нехай свою волю зовсім полишить і ні сліду не зоставить від любові до себе.

А коли він зробить усе те, що вважає за свій обов`язок, нехай думає, що нічого не зробив.

Нехай не надає великого значення тому, що можна високо цінити, але нехай назве себе непотрібним слугою, як Свята Правда каже: "Коли ви все те зробили, що було вам наказано, говоріть: ми не потрібні слуги" (Лк. 17,10).

Лиш тоді він справді зможе стати вбогим духом, мовлячи з Пророком: "Я однісінький і вбогий" (Пс. 24,16).

Однак немає нікого багатшого, могутнішого, сильнішого за того, хто вміє покинути себе та й все інше і найглибше впокоритися.

Розділ дванадцятий: =12= Про царську дорогу святого хреста.

до змісту

Багато декому жорстокою здається така мова: "Відречися себе самого, візьми свій хрест, та йди слідом за Ісусом" (Мт. 16,24; Лк. 9,23).

Але далеко прикріше почути таке останнє слово: "Йдіть геть від мене, прокляті, у вогонь вічний!" (Мт. 25,41).

А ті люди, що тепер радо слухають слова про хрест і йдуть услід за Ним, потім не будуть боятися слухати слів вічного осудження.

Цей знак хреста з`явиться на небі, коли Господь прийде судити.

Тоді всі слуги хреста, які за життя уподібнювалися Розп`ятому, приступлять до Христа-судді з великою надією.

Тож чому боїшся взяти на себе хрест? По ньому йдеться до Царства Небесного!

У хресті спасіння, в хресті життя, в хресті охорона від ворогів, в хресті джерело небесних солодощів, у хресті сила для розуму, в хресті радість для душі, в хресті ввесь зміст чесноти, в хресті завершення святості.

Немає для душі спасіння ні надії на вічне життя, як тільки у хресті.

Так візьми свій хрест і йди вслід за Ісусом, і зайдеш у вічне життя.

Він ішов перед тобою, несучи свого хреста, і вмер за тебе на хресті для того, щоб і ти носив свій хрест і бажав на хресті вмерти.

Бо коли вмреш разом з Ним, то разом з Ним і житимеш; а коли будеш Йому товаришем у стражданні, то будеш товаришем і в славі.

На хресті все основується і все залежить від умирання, і немає іншої дороги до життя і до правдивого спокою в серці, як дорога святого хреста і щоденного умертвіння.

Йди, куди хочеш, шукай, чого хочеш, - а не знайдеш ані вгорі вищої, ані внизу безпечнішої дороги, крім святого хреста.

Уклади собі і впорядкуй усе як сам хочеш і зрозумієш, і побачиш, що завжди треба щось витерпіти; чи доброхіть, чи знеохоту, щоб стрінути хрест.

Бо або на тілі почуєш біль, або в душі буде тобі серце боліти.

Нераз Бог тебе полишить, нераз ближній допече. та, що більше, часто сам собі тягарем станеш.

А однак ніякий лік ані втіха не зможе ні допомогти тобі, ні дати пільги: але мусиш терпіти, доки Бог схоче.

Бо Бог так хоче, щоб ти вчився терпіти лихо без втіхи, щоб ти Йому цілком корився і через прикрості ставав покірнішим.

Ніхто так не відчуває мук Христових, як той, кому прийдеться колись таке саме терпіти.

Так, хрест завжди готовий і всюди чекає на тебе.

Не встигнеш від нього утекти, куди не побіжиш; бо куди не прийдеш, приносиш і себе й завжди з собою стрінешся.

Подивишся вгору чи вниз, оглянешся довкола себе і заглибишся у своє серце - всюди знайдеш хрест, і всюди мусиш зберігати терпеливість, якщо хочеш мати спокій у серці й заслужити собі на вінець вічної слави.

Коли радо несеш хрест, то й він тебе підніме і заведе тебе до бажаного кінця, себто туди, де терпіння скінчиться, хоч це буде не тут, не на землі.

Коли ж ти неохоче його носиш, завдаєш собі тягару і ще більше обтяжуєш себе - але все-таки мусиш носити.

Коли скинеш із себе один хрест, то неодмінно знайдеш другий, але знай, що ще важчий.

Чи гадаєш, що втечеш перед ним, чого не встиг ні один смертний чоловік обминути?

Котрий святий жив на світі без хреста і прикрості?

Навіть Господь наш, Ісус Христос, доки тут жив, не пробув ні одної години без болю і терпіння. "Бо треба було, - каже, - щоб Христос терпів муки і воскрес із мертвих і так увійшов у свою славу" (Лк. 24,26).

І яким чином ти шукаєш іншої дороги, крім цієї царської дороги святого хреста?

Все життя Христове було тільки хрестом та мукою - а ти шукаєш для себе спокою і радості?

Помиляєшся, так помиляєшся, коли шукаєш чогось іншого, замість того, щоб терпіти прикрості; бо все те смертне життя повне недолі й обставлене довкола хрестами.

І чим вище в духовному житті зросте, тим тяжчі хрести він нераз стрічатиме, бо біль вигнання його через любов збільшується.

Проте людина, хоч і така нещасна, все ж не буває без пільги і втіхи, і вона відчуває, які великі плоди приносить їй терпеливе зношення хреста.

Бо як тільки вона доброхіть піддається йому, ввесь її прикрий тягар перемінюється надією на Божу ласку і втіху.

І чим більше тіло знесилюється терпінням, тим дужче кріпиться його дух внутрішньою благодаттю.

А нераз, завдяки любові і прив`язанню до хреста Христового, вона стільки набирає сил із бажання терпінь і прикростей, що вже не хотіла б жити без болю і страждань: бо вона переконана, що тим миліша Богові, чим більше і тяжче зможе ради Нього терпіти.

Так річ, то не людська, але Христова ласка, що в немічному тілі так багато може вчинити, що воно всією жагою серця до того припадає і те любить, від чого вже з природи відвертається і втікає.

Людині не до вподоби: носити хрест, любити хрест, карати і неволити тіло, втікати від почестей, радо зносити зневаги, себе за ніщо мати, бажати собі приниження, терпеливо зносити всілякі прикрості разом зі шкодами та й не бажати собі ніякого гаразду на цьому світі.

Коли пильнуєш тільки себе, тоді нічого такого не зможеш зробити з собою.

Але коли надієшся на Господа, сила з неба скріпить тебе, і під твою владу упокориться і світ, і тіло.

Та навіть і ворога, диявола, не будеш боятися, коли озброїшся силою віри і позначиш себе знаком хреста Христового.

Отже, будь готовий, як добрий і вірний Христовий слуга, носити мужньо хрест Господа твого, що з любові до тебе дав розп`яти себе.

Приготуйся до того, щоб зносити багато прикростей і всіляку недолю цього нужденного життя, бо вони й так стрінуть тебе, де б ти не був; по правді й так наткнешся на них, де б ти не ховався.

Так має бути й нема іншої ради на те, щоб позбутися прикрого терпіння та болю, як тільки, щоб покірно піддатися Божій волі.

Охоче пий чашу Господню, коли бажаєш стати приятелем Його і тримати з Ним спілку.

Втіхи залиши Божій волі: нехай Він сам ними так орудує, як Йому подобається.

А ти будь готовий терпіти прикрості і вважай їх за найбільші втіхи, бо сьогочасні терпіння не в силі заслужити на прийдешню славу (Рм. 8,18), навіть коли б ти сам зміг усі перенести.

Коли ти вже дійдеш до того, що терпіння стане тобі солодким і милим ради Христа, тоді знай, що гаразд із тобою, бо ти знайшов рай на землі.

Доки тобі терпіння прикре й ти намагаєшся від нього утекти, доти зле тобі буде, і погоня терпіння всюди побіжить услід за тобою.

Коли ти готовий до того, що повинно бути, себто терпіння і вмертвіння, незабаром стане краще і ти знайдеш спокій.

Навіть хоч би тебе, як св.. Павла, піднято аж до третього неба, то тим ще не будеш забезпечений від усіляких прикростей і терпінь.

"Я, - сказав Ісус, - покажу йому, скільки то він має терпіти задля ймення мого" (Ді. 9,16).

Так, лишається тобі терпіти, коли ти радий любити Ісуса і Йому повік служити.

О, коли ти був гідний що-небудь терпіти ймення Ісусового! Яка то велика слава чекала б тебе за те, яка велика була б радість для всіх святих Божих, який також повчальний приклад для ближнього!

Бо терпеливість усі хвалять, хоч тільки дехто хоче терпіти.

По справедливості, ти повинен охоче бодай трохи Христа ради терпіти, коли багато людей далеко тяжче терпить задля світу.

Знай, як певну річ, те, що повинен жити життям умертвіння.

І чим більше хтось замре для себе, тим більше він починає жити для Бога.

Ніхто не є в силі збагнути небесні правди, коли не впокориться і не буде ради Христа зносити прикрості.

Немає нічого для тебе спасеннішого на цьому світі над те, щоб радо терпіти задля Христа.

А коли б ти зупинився перед вибором, то повинен радше бажати ради Христа терпіти прикрості, ніж веселитися різними втіхами: бо тільки таким чином ти став би більше подібний до Христа і більше схожий на всіх святих.

Бо наша заслуга і наш духовний поступ не основується на великих радощах, ані на втіхах, але радше на зношенні великих прикростей і терпінь.

Бо коли б для спасіння людей було щось краще і корисніше за терпіння, то Христос неодмінно би на те вказав і словом, і прикладом.

А Він виразно заохочує своїх невідступних учнів і всіх, хто бажає йти Його шляхом, щоб хрест свій несли, і так каже: "Хто хоче йти за мною, нехай відречеться себе самого і візьме свій хрест на себе та й іде вслід за мною" (Мт.16,24; Лк.9,23).

Коли ми все це прочитали і добре поміркували, то повинні зробити собі таку постанову: "Треба нам через багато терпінь іти до Царства Божого!" (Ді.14,22).

Книга третя

Про душевну втіху

Розділ перший: =1= Голос Христа всередині вірної душі.

до змісту

Послухаю, що скаже до мене Господь Бог (Пс. 84,9).

Щаслива та душа, яка слухає, як Господь промовляє до неї, і переймає з Його уст слово втіхи!

Щасливі ті вуха, що вслухаються в легіт Божого шепоту і не звертають ніякої уваги на підшепти цього світу!

Вельми щасливі ті вуха, які слухають не той голос, що в повітрі дзвенить, а ту правду, яка в серці навчає!

Щасливі ті очі, які замкнені для світу, але бачать те, що діється всередині душі!

Щасливі ті люди, що прозирають у глибину душі і щоденними вправами намагаються старанніше приготувати себе до розуміння небесних таїн!

Щасливі ті, що з великою охотою віддаються Богові і ухиляються від усіляких спокус цього світу!

Вважай на це, душе моя, і зачини двері своєї почуттєвості, щоб ти могла послухати, що скаже тобі Господь Бог твій.

Твій Улюблений отак мовить: "Я твоє спасіння!" (Пс.34,3), твій упокій і твоє життя.

Мене тримайся - і знайдеш упокій. Лиши все проминаюче, а шукай те, що вічне.

Чим є все дочасне, як не тінню? Та й на що здадуться всі творіння, коли Творець залишить тебе?

Тому відречися всього і віддавайся охоче й вірно своєму Творцеві, щоб ти могла осягнути правдиве щастя.

Розділ другий: =2= Як правда промовляє в серці без гомону слів.

до змісту

Слуга. Говори, Господи! Твій слуга слухає! (І Сам.3,10). Я Твій слуга; дай мені розуміння, щоб я спізнав Твої свідоцтва (Пс.118,125).

Прихили моє серце до слів уст Твоїх; хай як роса спливає слово Твоє (Втор.32,2).

Бувало колись Ізраїльські сини казали Мойсеєві: "Ти говори до нас, а ми будемо слухати; нехай не промовляє до нас Господь, щоб ми часом не повмирали" (Вих..20,19).

Не так, Господи, не так я прошу, але радше з пророком Самуїлом покірно і ревно благаю: "Говори, Господи, твій слуга слухає" (І Сам.3,10).

Нехай не говорить до мене Мойсей, або хтось із пророків, а промов радше Ти, Господи Боже, вдохновителю і просвітителю всіх пророків, бо Ти єдиний, без них, можеш мене докладно навчити, а вони без Тебе нічого не зможуть зробити.

Вони можуть вимовляти слова. але духа ними не вливають.

Гарно говорять, але коли Ти мовчиш, вони серця не зігрівають.

Вони літер навчають, а Ти відкриваєш їхнє значення. Вони проказують глибокі тайни, а Ти виявляєш їх значення.

Вони оголошують накази, а Ти допомагаєш їх виконувати.

Вони вказують дорогу, а Ти даєш силу ходити нею.

Вони діють тільки ззовні людини, а Ти серця напоумляєш і просвічуєш.

Вони скроплюють навкруги, а Ти даєш врожай.

Вони гомонять словами, а Ти надаєш розуміння слухові.

Тому-то хай не промовляє до мене Мойсей, а Ти, Господи Боже мій, віковічна Правдо, щоб я часом не вмер і не лишився без плоду, коли тільки ззовні будуть вмовляти мене, а не зігріють у серці.

Нехай не буде мені осудом те слово, яке я чув, але не виконав його; пізнав, але не полюбив його; в яке увірував, але не дотримав.

Так промов, Господи, - Твій слуга слухає; бо Ти маєш слова вічного життя (Йо.6,68). Промов до мене для хоч якоїсь втіхи моєї душі і для поправи всього мого життя, Тобі на хвалу, славу і віковічну честь.

Розділ третій: =3= Божі слова треба слухати в покорі - а багато людей не зважає на них.

до змісту

Господь. Послухай, сину, моїх слів, вищих за все знання філософів і мудреців цього світу.

Слова мої - це дух і життя (Йо.6,63), і не годиться тлумачити їх на людський лад.

Не годиться обертати їх у собі на пусту вподобу, а треба слухати у мовчанні і приймати з глибокою покорою і з великою любов`ю.

Слуга. І я сказав: "Щасливий той чоловік, що його Ти, Господи, виховуєш і навчаєш закону Твого, щоб дати йому пільгу на лихі дні (Пс.93,12-13) і щоб він не пропав марно на землі".

Господь. Я, - каже Господь, - споконвіку навчав пророків, і ще донині не перестаю промовляти до всіх, але багато є таких людей, які глухі і закаменілі до моїх слів.

Чимало людей більш охоче слухають світ, ніж Бога; вони радше підуть за бажанням свого тіла, ніж за волею Божою.

Світ обіцяє речі дочасні і маловажні, то й прислухаються йому з великою жадобою - а я обіцяю найвище і вічне добро та людські серця холодні.

Хто в кожній речі так запопадливо мені служить і слухає мене, як люди служать світові та його вельможам? Сором Тобі, Сидоне - каже море (Іс.23,4); а коли питаєш чому? - то послухай.

За сяким-таким прибутком подаються люди в далекий світ, а за вічним життям ні один не ворухне ногою по землі.

Побиваються за благеньким доходом; нерідко через один шеляг сваряться; за марницю і маловажну обіцянку не вагаються день і ніч клопотатись.

Але, о сором! за незмінне добро, за неоціненну нагороду, за найвищу честь і безкінечну славу лінуються хоч трохи потрудитися.

Тому стидайся, ти, лінивий та ремствуй слуго, що тамті жвавіші до загибелі, ніж ти до життя. Вони більше раді марності, ніж ти правді.

Це правда, що їхня надія нерідко оманлива, але моя обітниця ніколи не зводить і не кидає марно того, хто надіється на мене.

Що я обіцяв, те дам; що прорік, те сповню, якщо тільки аж до самого кінця вірно будеш любити мене.

Закарбуй мої слова у своєму серці й пильно розважай над ними, бо в час проби вони стануть тобі у великій пригоді.

Чого ти ще не розумієш тепер, як читаєш, то зрозумієш у день моїх відвідин.

Звичайно я двояко відвідую свої вибрані душі: пробою і потіхою.

І дві науки я їм читаю щодня: одною картаю їхні хиби, а другою заохочую до поступу в чеснотах.

Хто чує мої слова, а нехтує ними, той матиме на себе суддю в останній день.

Молитва за ласку побожності.
Слуга. Господи, Боже мій! Ти є все моє добро! А хто ж я такий, що смію з Тобою розмовляти?

Я Твій найнужденніший слуга і нікчемний хробак, далеко нужденніший і нікчемніший, аніж гадаю і ніж можу це висловити.

Однак згадай, Господи, що я є ніщо, нічого не маю і нічого не значу.

Ти єдиний добрий, справедливий і святий; Ти все можеш, усе даєш і все наповняєш, одного тільки грішника Ти покидаєш.

Згадай про милість Твою (Пс.24,6) і наповни моє серце Твоєю благодаттю, бо Ти не хочеш, щоб Твої діла стояли пусткою.

Як я зможу втриматися в цьому нужденному житті, коли не скріпить мене Твоє милосердя і Твоя благодать?

Не відвертай від мене обличчя свого, не відкладай своїх відвідин, не відбирай від мене своєї потіхи, щоб душа моя не стала перед Тобою, мов та земля безводна (Пс.142,6).

Господи, навчи мене творити волю Твою (Пс.143,10); навчи мене поводитися перед Тобою гідно і покірливо.

Бо Ти є моя мудрість, Ти по правді мене знаєш і знав тоді, поки ще світ настав і поки я на світ народився.

Розділ четвертий: =4= Перед Богом треба поводитися по правді і покірно.

до змісту

Господь. Сину, поводься переді мною по правді і шукай мене без упину в простоті свого серця.

Хто по правді поводиться переді мною, той безпечний від лихих нападів і правда визволить його від звідників і наклепів безбожних людей.

Коли правда звільнить тебе, ти станеш справді вільний і не будеш журитися пустими поговірками людей.

Слуга. Господи, це правда! благаю, хай так станеться зі мною, як Ти кажеш.

Твоя правда нехай мене навчає, нехай стереже мене і нехай захоронить мене аж до блаженного кінця.

Нехай вона очистить мене від усіх поганих пожадливостей і невпорядкованої любові, і я стану прилучатися до Тебе серед великої свободи серця.

Господь. Я тебе навчу, - каже Правда, - того, що праведне і миле мені.

Згадай про свої гріхи з великим смутком і гірким жалем і ніколи не думай собі, що ти що-небудь значиш через свої добрі вчинки.

Насправді ти грішник, підлеглий та обплутаний багатьма пристрастями.

Ти постійно пильнуєш того, що є нічим; хутко падаєш, хутко даєш себе перемогти, хутенько непокоїшся і хутенько падаєш.

Нічого нема в тобі такого, чим би ти міг похвалитися, бо ти далеко слабший, ніж сам це усвідомлюєш.

Усе те, що ти вчиниш, нехай не видається тобі чимось великим.

Хай ніщо не здається ні чимось величним, ані дорогоцінним, ані дивовижним, ані поважним; ніщо ж не є ані величне, ані варте хвали, ані корисне, окрім того, що вічне.

Над усе хай подобається тобі віковічна Правда, а твоя превелика нікчемність хай тобі завжди буде осоружною.

Нічого так не бійся, так не осуджуй, так не остерігайся, як своїх вад і гріхів; вони мають бути тобі прикріші за всілякі інші дочасні втрати.

Деякі люди нещиро поводяться зі мною: вони з цікавості і високодумства хочуть знати мої тайни і збагнути Божу силу, та не дбають про себе і своє спасіння.

Через свою гордість і цікавість вони нерідко потрапляють у великі спокуси і гріхи, бо я їм супротивний.

Бійся суду Божого, тремти перед гнівом Всемогутнього.

Не вмішуйся у справи Найвищого, а радше переглянь свої гріхи: скільки ти провинився, і скільки добрих діл занехаяв.

Дехто виявляє свою побожність тільки в книжках, дехто в образах, дехто ж у зовнішніх знаках-подобах.

Дехто часто має мене на язиці, але мало коли в серці.

Але бувають такі, просвічені в розумі та очищені в серці, що постійно пильнують вічних дібр, неохоче слухають світових розмов і з болем серця заспокоюють конечні потреби природи; ось вони чують, як дух Правди їм у серці промовляє.

А він навчає їх погорджувати земними речами і любити те, що небесне: не дбати про світ, а як день, так ніч бажати собі неба.

Розділ п'ятий: =5= Про чудове діяння Божої любові.

до змісту

Слуга. Благословлю Тебе, небесний Отче, Отче Господа мого Ісуса Христа за те, що Ти зволив згадати про мене бідного.

Отче милосердя і Боже всієї втіхи (ІІ Кор. 1,3), дякую Тобі за те, що Ти мене, негідного ніякої втіхи, іноді втішаєш своєю благодаттю.

Благословлю Тебе завжди і славлю Тебе з єдинородним Твоїм Сином і Святим Духом, Утішителем на віки вічні.

О, мій Господи Боже, мій святий Улюбленцю! Коли Ти завітаєш до мого серця, ціла душа моя зрадіє.

Ти моя слава і радощі мого серця; Ти моя надія і мій захист у день моєї журби (Пс. 3,4; 118,111; 58,17).

Але тому, що я досі ще слабенький у любові та недосконалий у чесноті, я потребую Твого скріплення і Твоєї втіхи; тому провідуй мене частіше і навчай мене Святого Закону.

Очисти мене від поганих пристрастей і зціли моє серце від усяких невпорядкованих бажань, щоб я, серцем здоровий і як сльоза чистий, став здатним до любові, твердим на терпіння і стійким у витривалості.

Господь. Любов - це велика річ, справді велике добро, бо вона дає пільгу всіляким тепінням і спокійно зносить будь-які прикрості.

Бо вона несе тягар, мов без ваги, і всіляку гіркоту підсолоджує до смаку.

Шляхетна любов до Ісуса заохочує до великих справ і будить бажання щораз то більшої праведності.

Любов бажає линути вгору, а не затримуватися ні на яких низьких речах.

Любов хоче бути вільною і далекою від будь-якого світового вподобання, щоб могла без перешкод прозирати вглиб серця, щоб не далася обплутати якійсь дочасній користі й аніякій втраті зламати себе.

Нема нічого вищого, нічого так широко просторого, нічого більш завершеного, ні ліпшого - ні на небі, ні на землі - за любов; бо любов з Бога зродилася і не може знайти спочинку, як тільки в Бозі, попри усі створіння.

Хто любить, той літає, ширяє і веселиться; він вільний і ніщо не зв`язує його.

Він дає все за все і все у всім має, бо знаходить спочинок в одному Найвищому над усі добра, від якого випливає і приходить усіляке добро.

Він не зглядається на дари, але над усі добра він звертається до Давця.

Любов не відчує тягаря, не зважає на боротьбу; вона більше хоче, ніж може; вона не жаліється на неможливість, бо вважає, що все можна і все вільно.

Тим-то вона всесильна, творча і має успіх там, де слабне і занепадає той, хто не любить.

Любов не засинає і навіть у сні не задрімає.

Вона у втомі не знемагає, в утискові не дає себе пригнічувати, зі страху не бентежиться, а вибухаючи невпинним полум`ям і палаючим смолоскипом безпечно пробивається вгору.

Хто любить, той знає вагу цього слова.

Бо голосним кличем у вухах Божих є вже саме гаряче бажання душі, яка мовить: "Мій Боже, моя любове! Ти увесь мій, і я вся твоя".

Молитва за любов Божу.
Слуга. Дай мені волю в любові, хай я навчуся всім серцем відчувати, яка то солодка річ - любити й у любові купатися й поринати.

Хай любов візьме мене у свої обійми, коли я з превеликого жару і нестями знімуся понад себе.

Співатиму пісню любові, полину вгору за Тобою, моїм миленьким. Хай у Твоїй хвалі розпливається душа моя, радіючи з любові.

Хочу любити Тебе більше, ніж себе, а себе тільки ради Тебе і в Тобі любити всіх, що дійсно Тебе люблять, як наказує той закон любові, що від Тебе походить.

Господь. Любов буває жвава, щира, ніжненька, приємна та мила, кріпка, терпелива, вірна, розважна, спокійна, мужня і користі для себе ніколи не шукає.

Бо коли хтось тільки себе пильнує, тоді він відстає від любові.

Любов буває обережна, покірлива, простодушна, не розпещена, не легкодумна і за марниці вона не дбає: вона твереза, чиста, стала, тихомирна і добре стереже всіх почуттів.

Любов підлегла і послушна настоятелям; у своїх власних очах маловажна і благенька, богомільна і вдячна Богові, вона постійно на Нього уповає і покладає надію, навіть тоді, коли Бог відступить, від неї, бо в любові ніхто не живе без терпіння.

Хто не готовий усе терпіти і здатися на волю Божу, той не гідний зватися його підлеглим.

Хто щиро любить, той повинен охоче приймати усякий тягар і прикрість задля свого Любого і не відступати від Нього через неприємні випадки.

Розділ шостий: =6= Про досвідчування правдивого шанувальника.

до змісту

Господь. Сину, ти ще не є вірний і поміркований шанувальник.

Слуга. Чому ні, Господи?

Господь. Бо через благеньку прикрість кидаєш те, що розпочав робити, і дуже пожадливо шукаєш втіхи.

Хто вірно любить, той не податливий спокусам і не вірить хитрим підшептам ворога.

Як я йому в щасті милий, так і в нещасті не осоружний.

Поміркований шанувальник зважає не так на дарунок милого, як на любов Давця.

Для нього важливіша прихильність серця, ніж вартість дарунку, і всі дари він ставить нижче від самого Любого.

Щирий шанувальник зупиняється не на дарі, а на мені понад усі дари.

Тому-то не все ще втрачено, коли часом не маєш у серці такого святого почуття до мене або до моїх святих, як би ти собі того бажав.

Таке святе і солодке почуття, яке ти часом відчуваєш у серці, це наслідок зіслання благодаті й неначе присмак небесної батьківщини; та на нього не треба занадто сподіватися, бо воно прийде і відійде.

Але зате боротьба з нападами лукавого на душу і нехтування підшептами диявола – це ознака чесноти і великої заслуги.

Тому не дивуйся ніякими химерними дивами, коли вони находять на тебе.

Непохитно тримайся своєї постанови і простої дороги до Бога.

Це не буде мана, коли часом несподівано впаде на тебе затьмарення і відразу повертаєшся назад до звичайних недоладностей серця.

Бо ти терпиш їх радше по неволі, ніж співдієш з ними; і поки вони тобі не припадають до вподоби і ти противишся їм, вони будуть тобі заслугою, а не стратою.

Знай, що прадавній ворог старається всіма силами вмертвити твоє святе бажання і відтягнути тебе від усякої побожної практики, а саме: від почесті для святих, від побожного розважання моїх мук, від корисних міркувань про гріхи, від пильнування свого серця і від богоугодної постанови в чеснотах прямувати вперед.

Він підсуває цілі хмари поганих думок, щоб завдавати тобі туги та страху і відвернути від молитви і святого читання.

Йому не до вподоби покірна сповідь, а коли б міг, він не допустив би навіть до Святого Причастя.

Не вір йому і не зважай на нього, як би часто він не наставляв на тебе свої спокусні тенета.

Коли він підсуває тобі погану і нечисту думку, його звинувачуй. Кажи йому так: «Йди геть, нечистий духу! Сором тобі, мерзенний, ти страх поганий, коли таке шепчеш мені на вухо.

Геть забирайся від мене, ти, лукавий звіднику, нічого зі мною не вдієш! Зі мною буде Ісус, мов той хоробрий борець, а ти станеш бентежитися.

Волію радше вмерти і перетерпіти всі муки, ніж тобі потурати.

Мовчи і занімій, вже більше не хочу чути тебе, хоч би ти мав ще більше прикростей придумувати».

Господь моє світло і моє спасіння, кого маю боятися? (Пс. 26,1).

Хай полки стають проти мене, моє серце не злякається (Пс. 26,3). Господь моя поміч і моє визволення (Пс. 18,15).

Борись, як мужній войовник, а коли часом у знемозі впадеш, збирай наново свої сили, більші ніж перше, і сподівайся ще більшої моєї благодаті, але дуже остерігайся марної певності за себе і гордості.

Бо через це багато людей блукають і нерідко потрапляють у сліпоту майже невиліковну.

Той занепад гордих, що нерозумно на себе покладаються, хай буде тобі пересторогою і спонукою до сталої покори.

Розділ сьомий: =7= Ласку Божу треба зберігати під охороною покори.

до змісту

Господь. Сину, буде корисніше і безпечніше для тебе зберігати ласку побожності, не захоплюватися гордістю, не говорити про неї багато і не надавати їй надто великого значення, але радше маловажити собою і пам`ятати про те, що її дано тобі як негідному.

Не треба надмірно прив`язуватися до того настрою, бо він дуже швидко може перемінитися у щось цілком протилежне.

У стані ласки подумай собі, який ти звичайно нужденний і вбогий без неї.

Та й не на тому тільки основується поступ у духовному житті, що маєш благодать духовної втіхи, а на тому, що ти покірливо, із самозреченням і терпеливо зносиш її втрату, і в той же час твоя ревність у молитві не холоне і ти зовсім не збираєшся полишати свої і наші справи, які повинен був довести до кінця.

Коли робиш радо те, що тебе стосується, по своїй добрій волі і розумінню і не занепадаєш зовсім ані через охолодження, ані через той неспокій, який ти відчуваєш у серці.

Бо є багато таких людей, що зразу ж непокояться або занепадають, коли їм щось не поведеться.

Та не завжди в руках чоловіка його дорога, бо то Боже діло давати втіху, коли хоче, скільки хоче і кому хоче на власний розсуд, і більше нічиє.

Деякі необачні навіть за ласкою побожності погубили себе самих: вони ж бо хотіли зробити щось більше, ніж могли, але не брали до уваги слабкості своїх сил і йшли більше за покликом свого серця, ніж за тверезим розумом.

І тому, що вони наважилися на щось більше, ніж це було Богові миле, то швидко втратили благодать.

Ті, що хотіли на небі звити собі гніздечка, залишилися безпорадними і стали немічними, щоб у покорі і зубожінні вчитися не на своїх крилах ширяти, а сподіватись на мою опіку.

Ті, що є ще тільки новачками і недосвідченими на Господній дорозі, дадуть легко ошукати і обманути себе, якщо не керуються радою знавців.

Коли ж вони воліють діяти радше на власний розсуд, ніж вірити більш досвідченим, їх чекає непевний кінець, якщо, звичайно, не захочуть відмовитися від своїх намірів.

Рідко коли даються покірно керувати собою такі, що вважають себе дуже мудрими.

Краще бути менш мудрим, а покірним, і краще мале знання, ніж великі скарби наук із зарозумілістю.

Краще тобі мати менше, ніж багато, щоб не загордитися.

Не дуже розумно робить той, хто повністю віддається радості, бо забуває про свою первісну нужду і про той чистісінький страх Господній і боїться втратити ту ласку, що йому дано.

І той також не дуже мудро чинить, хто у хвилині прикрості чи якогось лиха потрапляє в надмірну розпуку, а не уповає на мене так вірно і щиро, як повинен.

Хто хоче у своєму спокої бути дуже безпечним, того часто у хвилі боротьби застаємо в стані надмірно великого пригноблення і тривоги.

Коли б ти зумів завжди бути покірним і поміркованим у серці, добре володіти і кермувати своїм серцем, то не потрапляв би так хутко в небезпеку і гріх.

Добра рада на це така: щоб ти тоді, як одержиш духа ревності, думав про те, що з тобою станеться, коли це світло померкне.

А коли так і станеться, пригадай собі, що знову може вернутися те світло, яке я на хвилину забрав від тебе тобі на пересторогу, а собі на славу.

Таке досвідчування нерідко буває корисніше для тебе, ніж коли б тобі, за твоїм бажанням, завжди добре велося.

Бо заслуги треба вимірювати не тим, як хто багато має духовних видінь чи втіх, або чи він добре знає Святе Письмо й стоїть на вищому ступені гідності.

А тим, як хто міцно стоїть у правдивій покорі і як його серце налите Божою любов`ю; чи він постійно всіма силами шукає однієї тільки слави Божої, чи він себе за ніщо має і справді собою погорджує та чи миліше йому, коли інші люди також зневажають і принижують його, ніж коли шанують.

Розділ восьмий: =8= Про нашу маловажність в очах Божих.

до змісту

Слуга. Хоч я порох і попіл, але хочу говорити до Господа мого (Бт.18,27).

Коли стану забагато цінити себе, тоді Ти є проти мене, а мої гріхи дають правдиве засвідчення про мене, і я не можу заперечити.

Але коли я буду маловажити собою і за ніщо себе мати, коли зовсім перестану дорожити собою і пізнаю, що я насправді порох, тоді Твоя благодать прихилиться до мене, а Твоє світло завітає до мого серця і вся моя важність, хоч би найменша, потоне в низькодолі моєї нікчемності і щезне навіки.

Отак Ти показуєш мені, що я є, чим я був і звідкіля взявся: бо я є ніщо, але того не знав.

Коли я полишений на власні сили, ось тоді я є ніщо, наскрізь немічний.

Але коли нараз зглянешся наді мною, я відразу ж наповнююсь силою, і нова радість обіймає мене.

І дивне чудо, що так швидко мене підіймаєш і так ласкаво пригортаєш до Себе, коли ж мій власний тягар постійно тягне мене вниз.

Це чинить Твоя любов, яка перша, навіть коли я того не заслужив, приходить до мене і допомагає у стількох потребах: вона стереже мене від тяжких небезпек і, правду сказати, рятує від безлічі нещасть.

Бо через невпорядковану любов до себе я погубив себе; а коли почав тільки Тебе єдиного шукати і щиро любити, то знайшов одночасно і себе, і Тебе і тоді з любові до Тебе я ще глибше почав собою маловажити.

Бо Ти, Найсолодший, поводишся зі мною над усі мої заслуги, і навіть ласкавіше, ніж я смію сподіватися або просити.

Будь благословенний, Боже мій! І хоч я негідний всякого добра, та Твоя великодушність і безмежна доброта ніколи не перестає чинити добро навіть тим, що невдячні і геть відвернулися від Тебе.

Навертай нас до Себе, щоб ми стали вдячними та побожними, бо Ти – наше спасіння, наша сила і наша потуга.

Розділ дев'ятий: =9= Треба завжди звертатися до Бога, як до остаточної мети.

до змісту

Господь. Сину, я повинен стати твоєю найвищою і останньою ціллю, якщо справді бажаєш бути щасливим.

Від цього наміру стало чистим твоє серце, яке нерідко криво прихилялося до себе і до створінь.

Бо коли ти в якійсь речі шукаєш себе самого, то зразу ж сам у собі знемагаєшся і в`янеш.

Тому-то шукай у всьому перш за все мене, бо я є Той, хто все те дав.

Так сприймай кожну річ, як вона походить із найвищого Добра, і тому-то все треба звертати до мене, як до її власного початку.

З мене, мов із живого джерела, черпає живлющу воду і малий, і великий, і вбогий, і багатий – а котрі служать мені добровільно й радо, дістануть благодать за благодать.

А хто хоче похвалитися чимось іншим, а не мною, або втішатися якимось іншим добром, той правдивої радості не зазнає і дасть своєму серцю волю, але прерізні перепони стануть непокоїти його.

Таким чином не смієш приписувати собі нічого, що добре, а також ніякій людині не присвоюй якоїсь чесноти, але все те здавай на Бога – без нього людина нічого не має.

Я все дав і хочу, щоб все повернули мені назад, і конечно домагаюся подяки.

Оце та правда, що проганяє всяку пусту хвальбу.

А коли небесна благодать і правдива любов завітає до тебе, тоді не буде вже ні заздрості, ні вузькоглядності й самолюбство не опанує тобою.

Бо любов Божа все перемагає і піднімає вгору всі сили душі.

Коли ти дійсно мудрий, то в мені єдиному будеш радуватися, на мене єдиного надіятися, бо ніхто не є добрий, тільки один Бог (Лк. 18,19). Хвала Йому над усе і в усьому благословення!

Розділ десятий: =10= Як то солодко покинути світ і служити Богові.

до змісту

Слуга. Тепер знову, Господи, хочу з Тобою розмовляти; не буду мовчати, а промовлю до вух Бога мого, Господа мого і Володаря мого, котрий є на висотах.

О, яка велика сила Твоєї, Господи, солодкої радості, яку Ти зберіг для тих, які бояться Тебе! (Пс. 30,20).

А чим то Ти є для тих, що люблять Тебе? Чим для тих, що всім серцем Тобі служать?

Справді, невимовна солодкість оглядання Твого, яким Ти щедро нагороджуєш тих, що люблять Тебе.

Найбільший вияв Твоєї любові полягає в тому, що Ти привів мене у світ, і коли, навіть, я заблукавши далеко від Тебе, відходив, Ти повертав мене до себе, щоб я знову мав можливість, згідно з волею Твоєю, служити Тобі і любити Тебе.

О, джерело віковічної любові! Що я маю про Тебе сказати?

Як я можу Тебе забути, коли Ти згадав про мене навіть тоді, коли я впав у гріх і загинув?

Над усяку надію Ти змилувався над своїм слугою; і над усяку заслугу Ти обдарував мене ласкою і приязню.

Чим я відплачуся Тобі за це? Бо не всім дано зректися всього, покинути світ і вибрати собі чернече життя.

Чи в тому є, може, щось велике, щоб я Тобі служив? Тобі ж усяке створіння повинно служити!

Тобі служити не має видаватися мені чимось великим; але хай радше мені видається чимось великим і дивним те, що забажав мене, такого бідолаху і негідного, прийняти за слугу і прилучити до Своєї любої челяді.

Ось все Твоє, що маю і чим Тобі служу.

Але, навпаки, Ти більше мені служиш, аніж я Тобі.

Ось небо і земля, що їх сотворив Ти на служіння людині, стоять готові до послуги і щодня виконують будь-які Твої накази.

Та це ще не все: Ти навіть ангелів прислав на службу людині.

Але перевищує все те, що Ти Сам забажав служити людині й обіцяв дати їй Себе Самого.

Що ж я маю дати Тобі за всі ті численні добродійства?

О, якби ж то я міг служити Тобі увесь вік життя мого!

Якби я зміг хоч один день Тобі достойно послужити!

Ти справді є гідний усілякої служби, усякої честі і віковічної хвали.

І справді, Ти мій володар, а я Твій бідний слуга, який повинен всіма силами служити Тобі і ніколи не опускатися у Твоїй хвалі.

Я так хочу, того бажаю; а чого мені бракує, Ти зволь доповнити.

Велика честь і велика слава Тобі служити і задля Тебе всім іншим погорджувати.

Велику ласку матимуть ті люди, що добровільно посвятять своє життя пресвятій службі Тобі.

Ті, що з любові до Тебе відречуться усілякої тілесної розкоші, знайдуть найсолодшу втіху Святого Духа.

Ті осягнуть велику свободу духа, що задля імені Твого йдуть вузькою доріжкою, а за всілякі світові справи навіть гадки не мають.

О, яка то мила і гарна Божа служба, в якій чоловік стає насправді вільним і святим!

О, святий стане богомільної служби! Ти робиш чоловіка рівним ангелові, Богові милим, грізним проти дияволів і гідним похвали всіх вірних людей.

О, принадна і вічно жадана службо! В тобі чоловік дослужується до найвищого добра і доходить до безмежно тривалої радості.

Розділ одинадцятий: =11= Бажання серця треба перевіряти і стримувати.

до змісту

Господь. Сину, тобі треба ще багато дечого навчитися, в чому відчуваєш себе непевно.

Слуга. У чому ж, Господи?

Господь. Щоб ти свої бажання повністю співвідносив з моєю волею і не був себелюбцем, але гаряче і ревно виконував мою волю.

Нерідко бажання запалюють і розривають твоє серце; але ти розваж, що більше тебе спонукує – моя честь, чи твоя користь.

Якщо я є твоєю метою, то якось вже тобі зараджу і будеш радий; але коли у твоїй думці криється бажання власної користі, то саме це стає тобі перепоною і тягарем.

Тому остерігайся і не дбай надмірно про свої бажання, які ти намірився здійснити, не порадившись зі мною, щоб пізніше не жалкувати і не спротивити собі того, що перше подобалося і до чого ти рвався, наче до чогось кращого.

Бо не варто зразу ж піддаватися кожному поруху серця, який видається тобі добрим; але також не треба відразу втікати від кожного поруху серця, який тобі противний.

Дуже корисно навіть у добрих зусиллях і бажаннях деколи стримувати себе, щоб через нагальність не впасти у розсіяння ума, щоб своєю непоміркованістю не схилити інших людей до згіршення, або щоб при опорі своїх супротивників не збентежитися і не впасти духом.

Нерідко треба навіть через силу намагатися противитися почуттєвому пожаданню і не зглядатися на те, що хочеться, але більше за те дбати, щоб воно, навіть проти своєї волі, підлягало духові.

І до того часу треба карати його і підкоряти собі те пожадання, доки воно не стане охоче до всього й доки не навчиться вдовольнятися малим, тішитися простотою і не нарікати на будь-які незгоди.

Розділи дванадцятий: =12= Про науку терпеливості та боротьбу з пристрастями.

до змісту

 

Слуга. Господи Боже! Як бачу, терпеливість дуже потрібна мені, бо в цьому житті багато стається прикростей.

Хай же я дбаю, як хочу, про свій спокій, моє життя не може обійтися без боротьби і болю.

Господь. Так є сину! Але я хочу, щоб ти шукав не такого спокою, який не мав би спокус, ані не зазнав би ніяких прикростей.

Але, щоб ти думав, що знайшов спокій навіть тоді, коли всілякі журби обсіли тебе і коли багато прикростей випробовують тебе.

Якщо скажеш, що ти не в силі так багато терпіти, то яким чином зможеш пізніше витримати вогонь чистилища?

З двох лих треба завжди вибирати менше.

Отож, щоб ти міг утекти від вічної кари в майбутньому, вчися сьогочасні терпіння ради Бога спокійно зносити.

Чи гадаєш, що люди цього світу цілком нічого не терплять, або дуже мало?

Ні, того не знайдеш, хоч би ти шукав між найбільшими розкішниками.

Але скажеш, що вони мають досхочу розкошів і потурають своїм забаганкам, тому й на свої прикрості не зважають.

Хай і так буде, нехай вони й мають, чого душа забажає, але як гадаєш: чи довго так буде?

Ото як дим щезнуть розкішники цього світу і навіть згадки не залишиться про минулі радощі.

Але й тепер, поки вони ще живуть, і серед тих розкошів не мають спокою й життя без гіркоти, смутку і страху.

Бо та сама річ, яка приносить їм втіху, часто завдає й болючої кари.

Добре їм так, що купаються в розкошах без сорому і гіркоти, що без пуття за ними вганяються.

Які скороминущі, які зрадливі, які негожі та погані всі ті розкоші.

Та що ж, за похміллям і засліпленням люди того не розуміють, але як та німа худоба, вони за крихітку розкоші цього швидкоплинного життя штовхають душу до загибелі.

А ти, мій сину, не йди за своїми побажаннями і відвертайся від своєї волі (Сир. 18,30). Будь милий Господові і Він дасть тобі те, чого твоє серце бажає (Пс. 36,4).

Бо коли справді хочеш веселитися і мати мою втіху у цілковиту розкіш, зважай: тільки в погорді всіма світовими принадами, відкинувши всі погані пристрасті, знайдеш благословення і матимеш за те щедру втіху.

Чим більше будеш відсторонюватися від усякої втіхи, яку створіння можуть дати, тим солодші й більші втіхи знайдеш у мене.

Але не здобудеш їх без деякого смутку і тяжкої боротьби.

На перепоні стає стара звичка, що міцно вкоренилася у тобі, але ліпший звичай переможе її.

Тіло стане ремствувати, але запал духа загнуздає його.

Стародавній змій буде зводити і допікати тобі, але молитва прожене його геть; крім того ще й корисна праця перегородить йому всю широку дорогу.

Розділ тринадцятий: =13= Про послух покірного підвладного за взірцем Ісуса Христа.

до змісту

Господь. Сину, хто хоче відсторонитися від послуху, той відсторонюється від благодаті; а хто шукає чогось окремішнього для себе, той тратить спільне добро.

Хто не піддається радо й добровільно своєму настоятелеві, той засвідчує, що почуттєва природа ще не слухається його повною мірою й часто противиться і ремствує.

Тому-то вчися негайно підлягати своєму настоятелеві, коли хочеш упокорити свою почуттєву природу.

Бо швидше можна поконати ворога душі, коли в серці людини не буде неладу.

Немає тяжчого і лютішого ворога душі від тебе самого, коли в тобі немає святої згоди з духом.

Конче треба, щоб ти собою справді погордив, якщо хочеш перемогти тіло і кров.

Але тому, що ти досі ще дуже недоладно любиш себе, то боїшся цілком покластися на волю інших людей.

А що ж у тому великого, якщо ти, що є порох і ніщо, піддаєшся ради Бога іншій людині, коли я, Всемогутній і Найвищий, що з нічого все створив, ради тебе покірно піддався людині.

Я став найпокірнішим і найнижчим за всіх для того, щоб ти, наслідуючи мене, перемагав свою гордість.

Порошино, вчися слухати! Земле і глино, вчися коритися і гнутися під ногами всіх людей!

Вчися нехтувати своєю волею і піддаватися всякій підлеглості.

Візьми себе в руки і не допускай, щоб у тобі жила гордість, але будь таким підлеглим і маленьким, щоб усі могли, мов по вуличному болоті, ходити по тобі і топтати.

Марний чоловіче, чого маєш жалітися?

Нечистий грішнику, що можеш відповісти тим, що дорікають тобі? Ти ж стільки разів образив Бога, що не раз вже заслужив собі на пекло!

Але моє око зглянулося на тебе тому, що твоя душа була в Моїх очах цінна; ти ж пізнаватимеш мою любов і будеш постійно вдячним за мої добродійства, й разом з тим набудеш правдивої підлеглості й покори та терпеливо зноситимеш усяку погорду.

Розділ чотирнадцятий: =14= Треба роздумувати над таємними судами Божими, щоб не загордитися в добрі.

до змісту

Слуга. Прорікаєш наді мною, Господи, суди Твої, страхом і дрижанням б`єш по всіх кістках моїх – моя душа набралася великого страху.

Стою, мов громом прибитий, і гадаю, що навіть небо не є чисте у Твоїх очах.

Коли і в ангелів знайшов Ти неправоту й не пощадив їх, то що буде зі мною?

Зірки поспадали з неба, а я, порошина, на що маю сподіватися?

На саме дно попадали ті, діла яких, здавалося, були гідні похвали: і я бачив, як вони, що їли ангельський хліб, зі смаком поїдають лушпину безрогих.

Так нема тоді ніякої святості, якщо Ти, Господи, візьмеш назад свою руку.

Ніяка мудрість не придасться мені, якщо Ти перестанеш керувати мною.

Не допоможе ніяка сила, якщо Ти перестанеш підтримувати її.

Ніяка чистота не буде безпечна, якщо Ти не стережеш її.

Не зарадить ніяка власна сторожа, якщо немає Твого святого пильнування.

Бо, покинені, ми опускаємося й гинемо, а коли Ти до нас навідаєшся, тоді піднімаємося вгору і живемо.

Бо ж то ми хиткі, але Ти кріпиш нас; ми холодні, а Ти нас зігріваєш.

О, як покірливо, як маловажно я маю думати про себе й за ніщо мати те, що часом маю доброго!

О, як глибоко треба мені упокоритися перед Твоїми, Господи, невідомими судами, коли розумію, що я є ніщо інше, як тільки ніщо.

О, невимірний тягарю, о море неосяжне, коли ні сліду по собі не знаходжу, окрім порожнечі!

Де ж тут якийсь куток для моєї хвальби, де сподівання на мою набуту чесноту?

Вся нікчемна хвальба потонула у глибині Твоїх судів наді мною.

Що значить тілесний чоловік у Твоєму оці?

Чи буде хвалитися глина перед гончарем? (Іс. 45,9).

Як може пустою хвальбою величати себе той, у кого серце дійсно підлегле Богові?

І цілий світ не підніме вгору того, кого правда собі упокорила; і не дасться порушити похвалами цілого світу той, хто всю свою надію поклав на Бога.

Бо ж і ті навіть, що хвалять, є порохом: як слова їх прошумлять, так і вони минуться.

А правда Господня на віки вікує (Пс. 116,2).

Розділ п'ятнадцятий: =15= Як треба поводитися і молитися в кожній речі, якої бажаємо.

до змісту

Господь. У кожній справі так кажи, сину: «Господи, коли така Твоя свята воля, хай воно так станеться.

Господи, коли воно вийде Тобі на честь, нехай воно станеться в ім`я Твоє.

Господи, коли бачиш, що воно для мене спасенне, і знаєш, що допоможе мені, то дозволь мені вживати його на Твою славу.

Але коли знаєш, що воно зашкодить мені і ніскільки не прислужиться для спасіння моєї душі, відверни від мене таке бажання».

Бо не кожне побажання походить від Святого Духа, навіть коли б воно видавалося чоловікові чимось чесним і добрим.

Проте важко розсудити чи то добрий дух, чи який лихий спонукає тебе бажати цього або того, чи, може, твоє власне серце непокоїть тебе.

Багато людей вже наприкінці дали себе звести; а спершу їм здавалося, що то добрий дух спонукає їх.

Тому треба завжди зі страхом Божим і з покорою в серці бажати чогось і просити, коли щось бажане прийде на думку; а перш за все ти мусиш із самозреченням покластися на мене і казати:

«Господи, Ти знаєш, що краще: нехай станеться це або те, як Ти хочеш!

Дай, що хочеш, скільки хочеш і коли хочеш.

Роби зі мною, як Сам знаєш і як Тобі більше подобається, і від чого Тобі більше честі буде.

Постав мене, де Сам хочеш, і вільно Тобі робити зі мною все.

Я ж у Твоїх руках, обертай і повертай мною по своїй волі.

Ось я, Твій слуга, готовий до всякої послуги, бо я не бажаю для себе жити, а для Тебе, аби лиш достойно та праведно».

Молитва за виконання Божої волі.

Слуга. Наділи мене, найласкавіший Ісусе, Своєю ласкою: нехай буде при мені, працює і перебуває зі мною вірно аж до кінця.

Дай мені завжди того тільки бажати й хотіти, що Тобі миліше і Твоєму серцю дорожче.

Твоя воля нехай стане моєю, а моя воля хай постійно йде вслід за Твоєю і якнайкраще годиться з нею.

Хай я одного й того самого, що Ти, хочу й не хочу, і хай я не можу чогось іншого бажати або хотіти, як тільки того, що Ти хочеш і бажаєш.

Дай мені завмерти для всього, що є на цьому світі, і задля Тебе любити приниження і забуття.

Дай мені над усі бажання в Тобі спочити і моє серце в Тобі заспокоїти.

Ти – правдивий спокій серцю, Ти – єдиний відпочинок: все інше немиле і неспокійне.

У цьому мирі, цебто в Тобі, єдиному найвищому і віковічному добрі, засну і спочину. Амінь (Пс. 4,9).

Розділ шістнадцятий: =16= Правдивої втіхи треба шукати тільки в Бога.

до змісту

Слуга. Про що б я на свою втіху не подумав або ж побажав, того чекаю не тут, а в майбутності.

Коли б тільки я один мав усі світові втіхи і міг користуватися всіма радощами, то певно, що вони не могли б довго потривати.

Тому-то, душе моя, не можеш мати ані повної втіхи, ані щирої радості, як тільки в Бога, який убогих втішає, а покірних пригортає до Себе.

Почекай ще хвилинку, душе моя, зачекай на Божу обітницю, і матимеш повну розкіш усього добра в небі.

Якщо ж нагально ганятимешся за тими дочасними добрами, то втратиш вічні небесні радощі.

Благ дочасних вживай, але бажай вічних.

Ти не зможеш насититися ніяким дочасним добром, бо ти не створена для того, щоб його вживати.

Навіть коли б ти мала всі земні блага, то ще не змогла б стати ні щасливою, ні блаженною, бо лише в Бозі, який все створив, знаходиться твоє блаженство і щастя.

І то не таке, якого бажають і хвалять нерозумні приятелі світу, але те, якого очікують праведні християни, якого не раз закуштовують вже наперед духовні і чисті серцем душі, що думками живуть у небі.

Марна і коротенька усяка людська втіха.

Та втіха блаженна і правдива, яку серцю дає сама правда.

Побожна людина всюди носить із собою свого утішителя Ісуса і так промовляє до Нього: «Будь при мені, Господи Ісусе, всюди і завжди!

Нехай стане для мене втіхою те, що я бажаю обійтися без будь-якої втіхи.

А коли б Твоєї втіхи не стало, Твоя воля і правдиве досвідчування хай стане мені за найбільшу втіху.

Бо Ти не будеш повсякчас гніватися, ані повік ворогувати» (Пс. 102,9).

Розділ сімнадцятий =17= У всякій журбі треба покладатися на Бога.

до змісту

Господь. Сину, дозволь мені робити з тобою, що хочу: я знаю, чого тобі треба.

Ти думаєш, як людина: про багато речей судиш так, як радить тобі людське почування.

Слуга. Господи, це правда, що Ти кажеш. Ти більше про мене дбаєш, ніж я сам можу про себе подбати.

А дуже непевно стоїть той, що не покладається на Тебе у своїх клопотах.

Господи, роби зі мною, що забажаєш, щоб тільки моя воля щиро і міцно за тебе трималася.

Бо тільки добрим може бути те, що Ти зі мною вдієш.

Коли хочеш, щоб я жив у темноті, то будь благословен; а коли хочеш, щоб я жив у світлості, будь також благословенний.

Коли зволиш потішити мене, будь благословен; а коли схочеш пожурити мене, то будь також завжди благословенний.

Господь. Сину, того маєш дотримуватися, коли хочеш жити зі мною.

Маєш бути так охочим до терпіння, як до радості.

Так радо маєш бути злиденним і вбогим, як щасливим та багатим.

Слуга. Господи, радо терпітиму задля Тебе все, що захочеш зіслати на мене.

З Твоєї руки хочу прийняти однаково і те, що добре, і те, що недобре; і солодке, і гірке; і веселе, і сумне; і дякувати за все, що зі мною станеться.

Охорони тільки мене від усякого гріха, а я не злякаюсь ані смерті, ані пекла.

Щоб тільки Ти мене не відкинув від Себе навіки і не викреслив з книги життя: тоді хай будь-яке лихо спіткає мене, ніщо мені не зашкодить.

Розділ вісімнадцятий: =18= Дочасну недолю треба зносити за взірцем Христа.

до змісту

Господь. Сину, я зійшов з неба задля твого спасіння, я прийняв на себе твою недолю не з конечності, а з любові, щоб ти навчився терпеливості і свою дочасну недолю зносив без нарікання.

Бо від хвилі мого різдва аж до смерті на хресті ніколи не бракувало мені ні терпіння, ні болю.

Зазнав я великого нестатку в дочасних потребах, наслухався чимало скарг на себе, лагідно перетерпів зневаги і наруги; за добродійства платили мені невдячністю, за чуда – хулою, за науку – доганою.

Слуга. Господи, тому, що Ти у своєму житті був такий терпеливий, а найголовніше, що Ти тим виконував волю Отця Твого, то годиться, щоб і я, бідний грішник, за Твоєю волею поводився терпеливо і доки Ти сам схочеш, зносив тягар тлінного життя для свого спасіння.

Бо хоч сьогочасне життя дається часто відчути, але завдяки Твоїй благодаті воно стало повне заслуг, а за Твоїм прикладом і за прикладами Твоїх святих навіть для слабосилих воно є легшим і світлішим.

Та ще й далеко відрадніше воно, як було колись у Старому Заповіті, коли ворота небесні були зачинені, і навіть дорога до неба здавалася темнішою, коли так мало хто старався шукати Царства Небесного.

Але навіть ті, що тоді були праведними і заслужили собі на спасіння, вони перед Твоїми муками і заслугою Твоєї смерті не могли увійти до Царства Небесного.

О, яку велику дяку я повинен віддавати Тобі за те, що Ти забажав показати мені і всім вірним просту і певну дорогу до вічного царства Твого!

Бо Твоє життя – то наша дорога, і через святу терпеливість ідемо до Тебе, бо Ти наш вінець слави.

Коли б Ти не йшов попереду та й нас не навчив, хто дбав би про те, щоб іти тією дорогою?

Ох, скільки то людей було б залишилося далеко позаду, коли б вони не бачили Твоїх світлих зразків!

Ось ми досі ще холодні в серці, хоч наслухалися стільки Твоїх чудес і наук: Що б то було, якби ми не мали для наслідування такого ясного світла Твого.

Розділ дев'ятнадцятий: =19= Кривди треба терпіти і хто справді досвідчений у терпеливості.

до змісту

Господь. Що це ти кажеш, сину? Перестань нарікати! Зваж моє і всіх святих терпіння.

Ти ще не змагався аж до крові (Єв. 12,4).

Те, що ти терпиш, є дуже незначним у порівнянні з тими, хто багато натерпівся; їх так підступно спокушували, так тяжко занапащували, так розмаїто досвідчували і знущалися.

Ти повинен пам`ятати про терпіння інших, щоб легше було тобі зносити свої, маленькі.

А коли вони тобі не видаються такими вже й маленькими, дивись, чи й тут не є причиною твоя нетерплячка.

Та чи вони малі, чи великі – старайся все зносити терпеливо.

Чим ретельніше готуєшся до терпіння, тим мудріше чиниш й більшу маєш заслугу, а разом з тим легше перенесеш усі труднощі, коли духом і вправлянням старанно приготуєшся до цього.

Ніколи не кажи: «Від такої людини я не можу цього стерпіти. Та й чому я повинен терпіти, коли вона зробила мені велику кривду і дорікає мені таким, про що я ніколи й не думав. Кому іншому я охоче стерплю, якщо буду вважати, що треба стерпіти».

Немудра та думка, яка не зважає ані на чесноту терпеливості, ані на те, хто буде її вінцем вінчати, але більше бере до уваги людей і ті образи, якими її образили.

Не той справді терпеливий, хто лиш стільки хоче терпіти, скільки йому подобається, і від кого йому хочеться стерпіти.

Але справді терпелива людина не зважає, хто займає її: чи старшина її, чи рівня, чи хтось нижчий, чи добрий і праведний чоловік, чи лукавий і ледащо.

Для неї немає значення хто, де і як робить їй прикрість, вона все вдячно приймає з рук Божих і вважає великою користю для себе.

Бо в Бога ніщо не може минутися без заслуги, хоч би яка незначна була прикрість, яку перетерпілося ради Бога.

Так будь готовий до боротьби, коли хочеш перемогти.

Без боротьби не зможеш здобути нагороди за терпеливість. Якщо ж не хочеш терпіти, зрікаєшся вінця слави.

Але коли бажаєш мати вінець, борися мужньо, зноси все терпеливо.

Без праці немає дороги до відпочинку, а без боротьби не здобудеш перемоги.

Слуга. Хай за допомогою Твоєї ласки, Господи, стане мені можливим те, що з природи видається мені неможливим.

Ти знаєш, як мало я можу терпіти і як часто падаю духом, коли навіть мала прикрість стане мені на дорозі.

Всяка пригода нехай задля імені Твого стане мені милою і бажаною вправою, бо ради Тебе терпіти і жити в напасті – річ дуже спасенна для моєї душі.

Розділ двадцятий: =20= Про визнання власної немочі і про недолю цього життя.

до змісту

Слуга. Визнаю свою неправоту, визнаю перед тобою, Господи, свою неміч.

Я постановляю собі мужньо триматися, але як тільки прийде невеличка спокуса, тоді вже мені велика біда.

Нерідко це дуже благенька річ, з якої виходить велика спокуса.

І саме тоді, коли гадаю, що я вже в безпеці, оглянувшись навкруги, бачу, що майже з ніг валюся від легкого подмуху спокуси..

Тому зглянься, Господи, на мою нікчемність і мою неміч, Тобі добре відому.

Змилуйся і витягни мене з болота, щоб я не застряг (Пс. 68,15) і не лишився пропащий раз і назавжди.

Є одна річ, що мене раз у раз мучить і перед Тобою соромить, а саме, що я такий слабкий і такий немічний, щоб противитися спокусам.

А хоч я намагаюся бути байдужим до них, та вже сам напад їх буває для мене прикрий і тяжкий, а ще більше мені допекло день у день жити в боротьбі.

Тому так часто моя неміч нагадує про себе, бо гидкі думки завжди набагато легше нападають на мене, ніж щезають.

О, всесильний Боже, ревний охоронцю вірних душ, зглянься на боротьбу і біль Твого слуги і допомагай йому в усьому, до чого б він не взявся!

Зміцнюй мене небесною силою, щоб та стародавня людина, те нужденне тіло, яке ще не підлягає духові як слід, не сміло верховодити: з ним треба буде боротися, поки дихання мого в цьому бідолашному житті.

Ох, яке ж воно, це життя, коли в ньому не бракує ані журби, ані нестатків та недоліків, коли всюди повно сітей і ворогів.

Лиш одна журба або спокуса минеться, зразу ж друга наступає; поки людина намагається дати відсіч одній спокусі, як багато інших цілком несподівано нападають на неї.

І як можна любити таке життя, коли в ньому стільки прикростей, коли в ньому стільки нещасть і злиднів?

Як же це можна назвати життям, коли воно родить стільки смертей і пошестей?

А однак люди люблять його і багато з них шукає в ньому втіхи.

Раз у раз люди докоряють світові, що він зрадливий і пустий, однак їм тяжко покидати його, бо побажання тіла надмір верховодять.

Але що інше схиляє до любові, а що інше до погорди світом.

Любов до світу спричинена побажаннями тіла, пожаданнями очей і життєвою гордістю (І Йо. 2,16); але кари й нещастя, які по справедливості наступають за ними, породжують ненависть і нехіть до світу.

Але, на жаль, хворобливе бажання розкоші долає серце, прив`язане до світу, і воно гадає, що бути під владою почуттів – це розкіш: бо воно ані не бачило, ані не куштувало радощів Божих і того, яка гарна чеснота сама в собі.

А ті, що цілком відрікаються світу і стараються за святим правилом жити для Бога, вони добре знають Божі солодощі, ради яких відреклися світу, і ясніше бачать те, як то світ помиляється і як нарізно дається одурити.

Розділ двадцять перший: =21= Спокою треба шукати більше в Бога, ніж у всіляких благах і дарах.

до змісту

Слуга. Спокою, душе моя, шукай завжди тільки в Бога, а не деінде, бо Він вічний спокій святих.

Найсолодший і наймиліший Ісусе! Дай мені знайти спокій тільки в Тобі, а не в якомусь створінні.

Не в якомусь гаразді і красі, не в якійсь славі й честі, не в якійсь могутності й достойності, не в якомусь знанні і кмітливості.

Не в якомусь багатстві і мистецтві, не в якійсь радості й веселості, не в якомусь розголосі і похвалі, не в якійсь насолоді і потісі.

Не в якійсь сподіванці і обіцянці, не в якійсь заслузі і бажанні.

Не в якихось дарах і благах, що можеш дати і в душу влити, не в якихось веселощах і в щасті, що їх тільки серце зможе збагнути і відчути.

Нарешті ні в ангелах, ні в архангелах, ані в усіх небесних силах, не в усьому тому, що видимо і не видимо, та й не в тому, що не є Тобою, мій Боже!

Бо Ти, Господи Боже мій, є за все найліпший, єдиний найдосконаліший і найбагатший, Ти єдиний найсолодший і наймиліший.

Ти єдиний найкращий і найлюбіший, Ти єдиний найсвятіший і найславніший; в Тобі все добро разом зібране і в цілій повноті є, завжди було і буде.

Тому то все, що крім себе самого мені даєш, або що від себе самого мені об`являєш чи обіцяєш – коли я Тебе не бачу і не осягаю, воно є чимось благеньким і недостатнім.

Бо моє серце не може знайти правдивого спокою ані цілковитого задоволення, доки не спочине в Тобі і не зніметься понад усі дари і все створіння.

О, мій наймиліший обручнику Ісусе Христе, моя найчистіша любове, володарю всього створіння! Хто дасть мені крила правдивої свободи, щоб злетіти і в Тобі спочити?

О, якби то мені було дано у всій повноті стати вільним і бачити, який Ти милий, Господи, Боже мій!

Коли ж я у всій повноті з`єднаюся з Тобою так, що з любові до Тебе не чутиму себе, тільки Тебе єдиного – способом, який перевищує всіляке звичайне почування і тільки декому відомий?

А тепер раз у раз зітхаю і з болем переношу свою недолю.

Бо на цій долині сліз спіткає мене чимало лиха, воно мене дуже часто непокоїть, засмучує і морочить; нерідко мене перепиняє і розсіває, манить і обплутує, щоб я не мав вільного доступу до Тебе і не тішився Твоїми солодкими обіймами, якими завжди стрічаєш блаженні душі.

Хай тебе зворушать мої зітхання і та недоля, якої повно всюди на землі.

О, Ісусе, сяйво віковічної слави, потіхо душі на земній мандрівці! До Тебе звернені мої уста без голосу, тільки моє мовчання промовляє до Тебе.

Доки ж баритиметься мій Господь!

О, щоб тільки Він прийшов до мене, свого бідолашного, та й звеселив мене! Щоб подав свою руку і витягнув нещасного з усіх бід.

Прийди, прийди! Бо без тебе не буде веселого дня ні години; бо Ти моя радість, а без Тебе мій стіл – пустка.

Я нещасний, немов викинений у темницю і закований у кайдани, доки не оживиш мене світлом Твого прибуття, доки не обдаруєш мене свободою і не покажеш свого дружнього обличчя.

Хай інші люди шукають собі замість Тебе чогось іншого, чого їм тільки захочеться; мені тим часом ніщо інше не є і не буде до вподоби, окрім Тебе, мій Боже, моя надіє, моє вічне спасіння!

Я не замовкну і не перестану благати, доки не вернеться до мене Твоя ласка і доки не промовиш до мого серця.

Господь. Оце я є. Ось я коло тебе, бо ти мене закликав. Твої сльози і бажання твоєї душі, твоя покора і туга твого серця прихилили мене до тебе і привели до тебе.

Слуга. Господи, я кликав Тебе, бажав утішатися Тобою і готовий задля Тебе відректися всього.

Бо Ти перший додав мені духа, щоб я Тебе шукав. Тому будь, Господи, благословенний, що в превеликому Твоєму милосерді показав слузі таку доброту.

Що ж більше має ще говорити до Тебе Твій слуга, як не впокоритися глибоко перед Тобою, постійно пригадуючи свої гріхи і свою нікчемність?

Бо нема нікого Тобі рівного між усіма дивами неба і землі.

Твої діла дуже добрі, Твої суди справедливі, а Твоє провидіння всім управляє.

Хвала Тобі і слава, Мудросте Отця! Хай Тебе хвалять і благословлять мої уста, моя душа і всі створіння разом.

Щоб тільки Ти мене не відкинув від Себе навіки і не викреслив з книги життя: тоді хай будь-яке лихо спіткає мене, ніщо мені не зашкодить.

Розділ двадцять другий: =22= Роздумування над різними Божими добродійствами.

до змісту

Слуга. Відчини, Господи, моє серце для Твого закону і навчай мене поводитися за Твоїми заповідями.

Дай мені зрозуміти Твою волю і пам`ятати про Твої добродійства з великою пошаною і пильно роздумувати над ними, як загалом, так і осібно, щоб міг Тобі за них достойно подякувати.

Однак я знаю і визнаю, що навіть за найменшу річ не в силі належно відплатитися подячною хвалою.

А я замалий проти всіх тих дібр, які Ти мені дав; а коли дивлюся на велич Твоєї доброти, перед Твоєю величавістю дух мій завмирає.

Все те, що ми маємо на душі й тілі, і те, що ми набули біля себе чи в собі, природним чи надприродним способом, - це Твоє добродійство і прославляє Тебе, ласкавого й доброго Благодателя, від якого ми все те добро одержали.

Хоч один дістав більше, а другий менше, та все це Твоє добро і без Тебе навіть найменшої речі неможливо мати.

Той, хто більше дістав, не може похвалитися своєю заслугою ані вивищуватися над іншими, ані погорджувати нижчим від себе; бо більший та кращий той, хто собі менше приписує, а покірніший та щиріший у подяці.

А той, хто вважає себе гіршим і не гіднішим від усіх, заслуговує на те, щоб ще більше дарів одержати.

А той, хто менше дістав, не повинен ані смутитися, ані зносити це з нехіттю, ані багатшому заздрити.

Але радше дивитися на Тебе і якнайбільше хвалити Твою доброту: що Ти роздаєш свої дари так щедро, так задарма і так радо, без огляду на людей.

Все від Тебе вийшло, тому треба хвалити Тебе в кожній речі.

Ти знаєш, що кожному найліпше буде дати, і чому цей має менше, а той більше; то не наша річ, а Твоя про те вирішувати, бо в Тебе записані заслуги кожного з них.

Тому-то, Господи Боже мій, я навіть вважаю це великим добродійством, щоб не мати багато такого, від чого на світі за людським звичаєм береться хвальба і слава.

Так що людина, коли подумає над біднотою і нікчемністю своєї особи, не тільки не відчуває через те ніякої прикрості, ні смутку, ані приниження, але радше втіху і велику радість.

Що, Ти, Боже убогих, покірних, якими на цьому світі погорджують, вибрав собі за своїх друзів і свою челядь.

Свідками того самі апостоли Твої, що їх настановив Ти князями над усією землею (Пс. 44,17).

А вони, такі покірні і простенькі, далекі від усякого лукавства і хитрості, прожили свій вік на сіті без нарікань та навіть радо терпіли зневаги заради ймення Твого (Ді. 5,41) і з великою радістю приймали те, що для світу осоружне.

Таким чином ніщо не повинно так тішити того, хто любить Тебе і знає Твої добродійства, як Твоя воля щодо нього і ласкаве рішення Твого вічного Провидіння.

Воно так повинно задовольняти і втішати його, що він рад би бути найменшим, як дехто бажав би стати найбільшим.

Бути спокійним та задоволеним на останньому місці, як на першому і хотіти, щоб погорджували ним і принижували його, а навіть бути без усякого доброго імені і слави, як щоб мати більше від інших поваги і більше значення на світі.

Бо Твоя воля й любов до Твоєї честі повинна все перевищувати, більше втішати його і більше припадати йому до вподоби, ніж усі добродійства, які він одержав чи має дістати.

Розділ двадцять третій: =23= Про чотири способи, як дійти до святого спокою.

до змісту

Господь. Сину, тепер хочу спрямувати тебе дорогою миру і правдивої свободи.

Слуга. Роби, Господи, як кажеш, бо мило мені послухати те.

Господь. Сину, старайся радше чужу волю чинити, ніж свою власну. Бажай завжди мати менше, ніж більше. Гляди завжди нижчого місця для себе і такого щоб усім підлягати.

Бажай постійно і молися за те, щоб воля Божа діялася з тобою в усій повноті. Отака людина увіходить у країну миру і спокою.

Слуга. Господи, та мова Твоя коротенька, але в ній міститься багато благословення. Мало в ній слів, але вона повна змісту і багата на плід.

А коли я зможу вірно її зберегти, то не повинно б так легко зчинятися в мені замішання.

Бо скільки разів відчував, що я чогось неспокійний і мені тяжко, і бачу, що я відступив від тієї науки.

Але Ти все можеш і завжди любиш душевний поступ вперед, додай мені ще ласки, щоб я зміг виконати Твої слова й довершити своє спасіння.

Молитва проти злих гадок.

Слуга. Господи, Боже мій, не віддаляйся від мене; Боже мій, пам`ятай про допомогу мені (Пс. 70,12), бо різні думки заворушилися в мені, і великий страх тривожить душу.

Як мені тут перейти? Як пробитися крізь них?

Господь. Я буду йти поперед тебе і впокорю славних на землі (Іс. 45,2). Відчиню ворота в`язниці, і виявлю тобі мої найглибші тайни.

Слуга. Роби, Господи, як кажеш, а всі погані думки хай щезнуть з-перед обличчя Твого.

Оце моя надія і єдина втіха, щоб приходити до Тебе у кожній біді, на Тебе сподіватись, Тебе з глибини серця кликати і терпеливо чекати на Твою втіху.

Молитва за просвічення розуму.

Слуга. Просвіти мене, мій добрий Ісусе, сяйвом душевного світла, вижени з клітин мого серця всю темноту. Стримай розтіч думок і задуши напасливі спокуси.

Борися мужньо за мене і побори лютих зміїв, нехай завдяки Твоїй перемозі настане мир (Пс. 121,7) і Твоя хвала хай голосно залунає у святих хоромах, цебто в чистій совісті.

Накажи вітрам і бурям, скажи морю: «Втихомирся!» - а зимному вітрові: «Не вій!» - і настане велика тиша.

Пошли своє світло і правду свою (Пс. 42,3), нехай світять над землею; бо то я, як та порожня і мертва земля, доки Ти не просвітиш мене.

Злий на мене свою ласку з висот, зроси моє серце небесною росою, пусти струмені побожності, хай зрошують лице землі, щоб родила добрий і дорідний врожай плодів.

Підніми вгору мій розум, пригнічений тягарем моїх гріхів, і все моє бажання прикуй до неба, щоб я, закуштувавши солодощів небесного щастя, бридився думати про земні речі.

Візьми мене і забери геть від усякої про минаючої світової втіхи, бо ніяке створіння не може мого бажання цілковито заспокоїти і мене втішити.

Прив`яжи мене до себе нерозривним вузлом любові, бо Ти єдиний заспокоюєш серце, а без Тебе - все марнота.

Розділ двадцять четвертий: =24= Про незацікавленість життям інших.

до змісту

Господь. Сину, не будь цікавим і не клопочися даремно.

Що тебе обходить те або інше? Ти йди за мною (Йо. 21,22).

Чого має обходити тебе, хто там такий чи сякий, або хто так чи сяк робить або говорить?

Ти не маєш відповідати за інших, але звітуватимеш лише за себе. Так чому ж ти в те втручаєшся?

Ось я всіх знаю й бачу все, що діється на світі; і я знаю, як кожна людина мається, що вона думає, чого хоче і який її намір.

Тому-то у всьому треба покладатися на мене, а ти тільки зберігай у серці спокій та облиш все – нехай непосидючий побивається скільки схоче.

Те, що він зробить або скаже, спаде на нього, бо мене він не зможе ошукати.

Не клопочися марним блиском великого імені, широкою дружбою, ні особливою любов`ю людей.

Бо такі речі родять розсіяння і велику памороку в серці.

Я радо провіщав би тобі моє слово і відкривав би свої тайни, коли б ти пильно вважав на мій прихід і відчинив мені двері свого серця.

Будь обачний, пильнуйся і молися і в усьому упокорюйся (Проп. 3,20).

Розділ двадцять п'ятий: =25= На чому основується тривалий спокій серця і правдивий поступ вперед?

до змісту

Господь. Сину, я сказав: «Мир зоставляю вам: свій мир даю вам, не так, як світ дає, я даю вам» (Йо. 14,27).

Усі люди бажають спокою, але не всі дбають про те, що належить до правдивого спокою.

Мій мир у людей покірних і лагідних серцем. Велика терпеливість принесе тобі спокій.

Коли слухатимеш мене і підеш вслід за моїм голосом, зможеш зажити великого спокою.

Слуга. То що ж я маю робити?

Господь. У кожній речі вважай на себе, що робиш і що говориш, і весь свій глузд звертай на те, щоб тільки мені єдиному подобатися, а крім мене не бажай і не шукай чогось іншого.

Також не суди легкодушно слів та вчинків інших людей і не вмішуйся у справи, які тебе не стосуються, - тільки тоді уникнеш неспокою.

Однак, щоб ніколи не зазнавати ніякого неспокою і не відчути в серці чи на тілі найменшої прикрості, - це не є доля сьогочасного життя, а стан вічного спокою.

Тому не думай собі, що ти вже знайшов правдивий мир, коли не відчуваєш ніякої трудності; бо й тоді ще не все гаразд, коли вже ніякий ворог не докучає тобі, і це не буде ще досконалістю, коли все ведеться за твоїм бажанням.

А навіть тоді ще не вважай себе великим, або особливо любим Богові, коли проживаєш у великій побожності й духовній радості.

Бо не по цьому пізнати правдивого приятеля чеснот і не на тому основується поступ вперед і праведність чоловіка.

Слуга. А на чому ж, Господи?

Господь. На тому, коли цілим серцем здаси себе на волю Божу, коли не будеш шукати своєї користі ні в малій речі, ні у великій, ні в дочасності, ні у вічності.

Так що з однаковим спокоєм на обличчі будеш повсякчас дякувати Богові і в щасті, і в біді, беручи все на одну вагу.

Коли станеш таким сильним у надії і таким терпеливим, що хоч вже не стане в серці втіхи, ти будеш готувати його на ще більші терпіння.

І не схочеш виправдовуватися, мовби то ти не повинен так багато терпіти, але радше вважатимеш мене справедливим в усіх моїх веліннях і хвалитимеш мою святість.

Тоді йдеш правдивою і простою дорогою миру і є певна надія, що знову в радості побачиш моє лице.

Якщо дійдеш до повної погорди собою, знай, що тоді заживеш миру в цілковиту розкіш, скільки лише твій земний стан зможе.

Розділ двадцять шостий: =26= Про велику красу свободи розуму, яка здобувається більше покірною молитвою, ніж начитуванням.

до змісту

Слуга. Господи, це вже діло правдивого чоловіка, щоб ніколи не опускати душу на шляху до неба, і крізь хмари прикростей переходити легко, мов без журби; не як байдужий якийсь, але завдяки особливій силі вільного розуму, що не прив`язується ні до якого створіння невпорядкованою любов`ю.

Благаю Тебе, мій наймиліший Боже, хорони мене від журб цього життя, щоб вони мене не обсіли надто; від великих пожадливостей тіла, щоб розкіш не захопила мене; від усіх душевних труднощів, щоб я, зламаний прикростями, не падав духом.

Не кажу я тільки: хорони мене від тих речей, за якими так жадібно побивається світова марнота, але від тієї недолі, що душу слуги Твого, серед загального засуду на смерть, за кару пригнітає і перепиняє її, щоб вона не змогла досягти свободи духа, як тільки того забажає.

О Боже мій, Ти невимовна солодкосте! Зроби мені гіркою усю тілесну втіху, що відтягує мене від любові до вічних дібр і лукаво заманює до себе виглядом якогось принадного дочасного добра.

Хай не перемагає мене, мій Боже, хай не перемагає тіло і кров; хай не зводить мене світ і коротка його слава; хай не підходить до мене диявол зі своїми хитрощами.

Дай мені силу противитися; терпеливість перенести; сталість – витримати.

За всі світові потіхи дай мені пресолодке намащення Твого духа, а замість тілесної любові налий мене любов`ю Твого імені.

Отак: страва, напій, одяг і всяка інша потреба, яка служить для тіла, стає тягарем для ревного духа.

Дай мені, щоб я в міру вживав тих засобів і не давав обплутати себе непомірному бажанню.

Годі все те відкинути від себе, бо треба живити свою природу; а в той же час святий закон забороняє бажати те, що приносить розкіш, бо інакше тіло бунтувалося б проти духа.

Тому благаю, нехай Твоя рука веде мене і навчає, щоб я не перебрав міри.

Розділ двадцять сьомий: =27= Любов до себе найбільше відштовхує від найвищого добра.

до змісту

Господь. Сину, треба, щоб ти все, що твоє, дав за все, що моє, і не мав нічого свого власного. Знай, що твоя любов до себе більше шкодить, ніж будь-що на світі.

Ти прив`язуєшся більше чи менше до якоїсь речі у відповідності з тим, яку маєш у ній потребу. Коли твоя любов буде чиста, щира і впорядкована як слід, ніщо не полонить тебе.

Не пожадай того, чого тобі не вільно мати; не тримай в себе того, що може стати перепоною і занапастити твою свободу серця.

Дивно, чому ти всім серцем не покладаєшся на мене, разом з усім тим, чого бажаєш, або що хочеш мати!

Чому дозволяєш марному смуткові в`ялити себе? Навіщо марудишся непотрібними журбами.

Тримайся непохитно того, в чому моє вподобання, і не зазнаєш ніякої шкоди.

Коли пильнуєш цього або того і хочеш бути там або там, щоб щось добути, або щоб задовільнити свою волю, - ніколи не матимеш спокою і не позбудешся тривоги, бо в кожній справі виявиться якийсь недолік і всюди знайдеться противник.

Тому все те, що ми собі придбаємо або ж накопичимо, не стане нам у пригоді, а придасться радше те, чим ми погордили і з корінням вирвали з серця.

Це стосується не тільки грошей і багатства, але й гонитви за почестями і бажання марної похвали. Все те минається разом зі світом.

Певне становище не гарантує безпеки, коли немає духа ревності.

І не довго триватиме такий спокій, якого шукається тільки поверхово, коли він не має правдивої основи у глибині серця, - то значить: коли не покладатимешся на мене. Можеш змінитися, але поправити себе не зможеш.

Бо як тільки трапиться нагода, і ти з неї скористаєшся, то знайдеш те, від чого втікав, а, можливо, й ще щось гірше.

Молитва за очищення серця і за небесну мудрість.

Слуга. Укріпи мене, Боже, благодаттю Святого Духа.

Дай мені силу скріпитися душею і звільнити своє серце від усякої непотрібної турботи і тривоги; нехай мене не займають різні бажання якої-небудь дрібниці чи дорогоцінної речі, але нехай я дивлюся на все, як на марнотне, й усвідомлю те, що разом з ними і я минуся.

Бо нема нічого тривкого під сонцем, де все марнота і морока духа (Муд. 1,14).

О, який мудрий той, хто так міркує!

Дай мені, Господи, небесну мудрість, щоб я вчився над усе Тебе шукати і находити, над усе Тебе розуміти і любити, а все інше пізнавати так, як воно є, за порядком Твоєї мудрості.

Дай мені вміло обминати облесну людину і терпеливо зносити противника.

Бо велика мудрість міститься в тому, щоб не давати хитати собою кожному подмухові слів і не наставляти вуха на підступну підлесливість зводителя; бо якщо вийдеться на таку дорогу, то вже йдеться далі безпечно.

Розділ двадцять восьмий: =28= Проти обмовних язиків.

до змісту

Господь. Сину, не смутись тим, коли хто не добре про тебе думає або скаже таке, чого тобі неприємно слухати.

Ти не повинен ще гірше про себе думати і нікого не вважати гіршим, ніж ти сам.

Коли живеш духовно, не будеш так зважати на швидкоплинні слова.

Неабияка це мудрість: у прикру хвилину промовчати і серцем звернутися до мене й не турбуватися людським осудом.

Хай твій спокій не основується на людських язиках: бо чи вони добре, чи зле тебе зрозуміли, то це ще не означає, що ти став іншою людиною.

Де є правдивий мир і правдива слава?

Чи ж не у мене?

А хто не дбає про те, щоб сподобатися людям і не боїться викликати в них антипатії, той зазнає великого спокою.

З невпорядкованої любові і марного страху постає весь неспокій серця і розсіяння думок.

Розділ двадцять дев'ятий: =29= Як треба Бога взивати і благословляти, коли журба-печаль надходить.

до змісту

Слуга. Нехай ім`я Твоє, Господи, буде благословенне на віки (Тов. 3,11) за те, що Ти допустив, щоб ця спокуса і журба найшла мене.

Я не можу втекти від неї, але мушу прибігти до Тебе, щоб Ти допоміг мені та все обернув на добре.

Господи, ось тепер я в журбі і на серці неспокій, бо теперішнє терпіння тяжко мучить мене.

І що ж тепер, милий Отче, я маю казати? Прийшла до мене скрута. Спаси мене від тієї години (Йо. 12,27).

Потрапив я в таку скруту, щоб Ти прославився, коли я низько впокорюся, і Ти визволиш мене.

Зволь, Господи, мене урятувати (Пс.39,14), бо що я бідний можу зробити і куди піти без Тебе?

Ще раз прошу, Господи, у Тебе терпеливості, допоможи мені, Боже мій, а я не буду боятися, хоч яке б тяжке горе не спіткало мене.

І що я маю ще сказати? Господи, хай станеться Твоя воля (Мт. 26,42). Я ж заслужив собі на смуток і негоду.

Так і годиться, щоб я витерпів; лиш би вистачило терпіння, поки буря не перейде і не настане гарніша погода!

А Твоя всемогутня рука в силі і цю спокусу відвернути від мене і послабити її напад, щоб я не впав геть цілком, - як це давніше не раз Ти чинив зі мною, Боже мій, моє милосердя! (Пс. 58,18).

І чим важча для мене, тим легша для Тебе така переміна правиці Найвищого (Пс. 76,11).

Розділ тридцятий: =30= Про молитву за Божу допомогу і про сподівання на відновлення благодаті.

до змісту

Господь. Сину! Я, Господь, зміцнюю тебе в день смутку (Наум. 1,7). Приходь до мене, коли негаразд з тобою.

Найбільше відвертає втіху з неба те, що запізно звертаєшся до молитви.

Бо ти, поки почнеш мене ревно благати, тим часом шукаєш усілякої іншої втіхи і розваги у світських речах.

Тому буває так, що все те мало що допомагає, доки не пізнаєш, що я – Той, хто спасає уповаючих на мене, і крім мене немає ні доброї поради, ані навіть ліку корисного на тривалий час.

А коли вже після бурі твій дух знову підніметься, тоді оздоровися у світлі мого змилування, бо я близько, щоб усе оновити, не тільки цілком, але в повну розкіш.

Чи є, може, щось затяжке для мене, або хіба я буду схожий на такого, що обіцяє, а не виконує?

Де твоя віра? Стій, не піддавайся і витримай!

Будь терпеливим і мужнім, а в свою пору прийде до тебе втіха.

Дожидайся мене, чекай, я прийду і стану тобі в пригоді.

Це спокуса, що нападає на тебе, і нікчемний страх, що тебе тривожить.

Навіщо клопотатися тим, що колись може трапитись? Хіба тільки для того, щоб безперестанку сумувати. Доволі дневі того лиха, що його має (Мт. 6,34).

Немає сенсу журитися або тішитися чимось прийдешнім; можливо воно ніколи й не станеться.

Але така вже людська природа, що дається ошукати себе таким марам; все-таки так легко піддаватися підшептам ворога – ознака слабкого духа.

Бо йому байдуже, чи він правдою, чи брехнею піддурює і зводить, чи він призводить до упадку замилуванням у теперішніх речах, чи страхом перед сподіваними.

Так нехай же не турбується твоє серце і не лякається (Йо. 14,27).

Віруй у мене і уповай на моє милосердя.

Коли гадаєш, що ти від мене далеко, то навіть не уявляєш наскільки я близько коло тебе.

Коли думаєш, що вже, мабуть, все пропало, тоді нераз саме більша нагода для заслуги і зиску.

Не все ще пропало, коли щось цілком інакше випаде.

Не треба судити за теперішнім своїм станом й перейматися надто тягарем, звідки б він не прийшов, і падати духом так, мов би вже вся надія на порятунок пропала.

Не думай собі, що я вже тебе навіки покинув, коли на хвилину зіслав на тебе якусь журбу або не дав тобі сподіваної втіхи, - така дорога веде до Царства Небесного.

Безсумнівно, для тебе і всіх інших моїх слуг більша користь із того, коли прикрості досвідчать вас, аніж коли б вам велося завжди так, як самі хочете.

Я знаю потаємні помисли. Яка то велика користь для твого спасіння деколи лишити тебе без втіхи, щоб ти часом не загордився у своєму добробуті і не був надто великої думки про себе.

Те, що я дав, я можу відібрати і знову дати, коли мені сподобається.

Якщо дам, то воно є моїм, а коли відберу, то твого я не взяв, бо мій є кожний добрий дарунок і всякий святий дар (Як. 1,17).

Коли зішлю на тебе якийсь тягар або прикрість, не ремствуй і не падай духом; я можу швиденько дати пільгу і весь тягар перемінити в радість.

А все-таки, навіть коли так з тобою чиню, я справедливий і достойний великої хвали.

Коли маєш досить розуму і сприймаєш все як слід, то не повинен ніколи через прикрості так тяжко смутитися, але радше тішитися і дякувати за них.

Навпаки, вважай це за єдину радість, що я не щаджу тебе і боляче б`ю.

Як Отець полюбив мене, так і я вас люблю (Йо. 15,9), сказав я своїм любим учням.

Бо ж не на дочасні радощі я послав їх, але на завзяту боротьбу; не на шанобу, а на зневаги; не на безділля, а на працю; не на спокій, а на терпеливе збирання рясних плодів.

Затям собі, мій сину, ці слова!

Розділ тридцять перший =31= Про байдужість до створінь, лиш тільки б знайти Творця.

до змісту

Слуга. Господи, конче треба мені ще ласки, коли маю дійти до того стану, де вже ніхто, ніяке створіння не зможе мені стати на заваді.

Бо доки мене що-небудь спиняє, я не можу до Тебе вільно злітати.

Той хотів вгору злітати, хто казав: "Хто дасть мені крила, як голубові, хай злечу і спочину?" (Пс. 54,7).

Що спокійніше за невинне око? А хто вільніший за того, який нічого не прагне на землі?

Так треба піднятися понад усі створіння, себе цілком зректися і в такому стані свободи духа бачити, як Ти, Творець усього, не маєш ніякої схожості зі створіннями.

А поки хто не звільниться від усякого прив`язання до створінь, доти він не може пильнувати вільно Божих речей.

Тому-то так мало видно людей богомислених, бо мало хто вміє цілковито відсторонитися від проминаючих створінь.

Треба великої ласки для того, щоб вона підняла душу вгору і занесла її високо, вище неї самої.

І коли чоловік не піднесеться духом вгору, не звільниться від усіх створінь і не з`єднається з Богом увесь, - все те, що він знає, а навіть і те, що має, не має великої ваги.

Тривалий час той чоловік буде злиденним і до землі прибитим, який вважає за велику річ щось інше, а не єдине незмірне і вічне Добро.

Бо все, що не є Бог, є ніщо – і таким треба його вважати.

Є велика різниця між мудрістю просвіченого і богомільного чоловіка і знанням вченого і пильного богомольця.

Далеко вища та наука, що пливе з висоти, з Божого джерела, ніж та, яку із зусиллям здобуває людський розум.

Знайдеться чимало таких людей, що бажають богомисленного життя, але вони не намагаються вкластися в ті рамки, які воно вимагає.

Для них це велика перепона, що вони спиняються на видимих знаках і змислових речах, а мало чого дотримуються з правдивого умертвіння.

Не знаю, що це є, який дух веде нас і до чого прямуємо: ми, що, здається, називаємося духовними, а пильнуємо і дуже побиваємося за проминаючими марницями, - а проте, що діється в нашій душі, ми мало думаємо і рідко коли збираємо для цього наші думки докупи.

Та, на жаль, після такого короткого зібрання думок докупи ми знову розсіваємося і не перебираємо докладно наших справ.

Не зважаємо на те, де гніздяться наші побажання, і не плачемо над тим, яке все те нечисте.

Тому, що всяке тіло зі своєї дороги (Бт. 6,12), і наступив великий потоп.

Отож, коли наші побажання серця дуже зіпсувалися, то відповідно хибні і ті справи, які з нього випливають, засвідчуючи убогість нашої душі.

З чистого серця виростає плід праведного життя.

Потім люди цікавляться, скільки хто зробив; але як чесно вони самі це робили, того вже так старанно не розглядають.

Вони вивідують, чи хто відважний, чи багатий, чи хороший, чи спосібний, чи талановитий письменник, чи добрий співак, чи старанний робітник; але який він духом, який терпеливий та лагідний, який побожний та богомільний – про те рідко хто говорить.

Природа оглядає зовнішність людини, а ласка звертається до глибини серця.

Перша раз у раз обманюється; друга ж уповає на Бога і не ошукається.

Розділ тридцять другий: =32= Про самозречення і опір усяким пожаданням.

до змісту

Господь. Сину! Ти не можеш дійти до повної свободи, якщо цілком не відречешся себе самого.

У невільницьких кайданах є всі ті свавільні, самолюби, пристрастні, цікаві, непосидющі, що завжди шукають тільки розкоші, а не того, що належить Ісусу Христу, які часто таке придумують і лаштують, що довго не встоїть.

Бо все те, що не походить від Бога, пропаде.

Затям собі оці коротенькі, але чудові вислови: "Лиши все – і знайдеш все", "Покинь пожадання - і знайдеш спокій".

Візьми собі це на розум, а коли виконаєш, тоді все зрозумієш.

Слуга. Господи, це не справа одного дня, ані дитяча забавка – у тому короткому вислові міститься вся чернецька праведність.

Господь. Сину, ти не повинен відвертатися ані зразу падати духом, коли почуєш про дорогу праведних; але радше нехай це заохочує тебе до чогось вищого, принаймні, щоб гаряче бажати його.

О, якби то так сталося, що ти дійшов би до того, щоб не бути самолюбом, а з готовністю виконувати тільки мою волю і того вітця духовного, якого я поставив тобі перед очима! Тоді ти мені дуже припав би до вподоби і все твоє життя спливало б у радощах і спокої.

Ще багатенько маєш полишати: якщо задля мене того цілком не позбудешся, не осягнеш того, чого бажаєш.

Раджу тобі, купи собі в мене топленого-щирого золота, щоб ти розбагатів (Од. 3,18), цебто небесну мудрість, яка топче ногами всяку нікчемність.

За ніщо май земну мудрість, всяке людське і власне вподобання.

Я тобі раджу, щоб замість того, що в людських очах цінне і високе, ти набував те, що благеньке.

А дуже благенькою, маловажною і майже забутою здається правдива небесна мудрість, вона не думає про себе багато і не шукає великої слави на землі. Багато людей сповіщає її устами, але в житті їм далеко до неї.

Однак вона – то дорога перлина, яку багато людей не бачить.

Розділ тридцять третій: =33= Про несталість серця і про конечність прямування його до Бога.

до змісту

Господь. Сину, не вір своєму почуттю; те, яке тепер є, швиденько переміниться на інше.

Поки живеш, хоч би ти й не хотів, підлягаєш перемінам: то веселий, то сумний; то спокійний, то тривожний; то побожний, то розсіяний; то жвавий, то млявий; то поважний, то легкодумний.

Але чоловік мудрий, якого напоумив Дух, є вище тієї мінливості; він не зважає на те, які в нього почуття, або звідкіля віє вітер нестійкості, лиш би вся сила розуму наближала його до конечної і бажаної мети.

Бо таким чином він може непохитно залишатися спокійним, коли його око серед стількох різних пригод щиро і безперестанку прямуватиме до мене.

Чим чистіший буде його намір, тим сильнішою ходою він перейде крізь різні хуртовини.

Але в багатьох людей темніє око чистого наміру, бо вони зразу задивляються на яку-небудь спокусу, яка тільки їх спіткає. Бо рідко коли можна знайти когось, щоб був вільний від самолюбства.

Так колись жиди прийшли у Витанію до Марти і Марії не тільки ради Ісуса, але й щоб побачити Лазаря (Йо. 12,9).

Так треба очистити око наміру, щоб воно було чисте, дивилося перед собою понад усе розмаїття життя і зверталося до мене.

Розділ тридцять четвертий: =34= Тому, хто Бога любить, Бог милий понад усе і в усьому.

до змісту

Слуга. Оце Бог мій і все моє. Чого я ще хочу? Якого більшого щастя можу бажати?

О миленьке і солодке слово! – але тільки для того чоловіка, що любить Бога-Слово, а не світ і те, що є на світі.

Бог мій і все моє! Цим багато сказано для того, хто розуміє, а тому, хто любить, приємно щоразу повторювати.

Бо з Тобою все миле, а коли Тебе нема, все обридне.

Ти заспокоюєш серце, даєш йому великий спокій і святкову радість.

Ти даєш добру думку про все і у всьому Тебе хвалити, бо без Тебе ніщо не може довго подобатися. А коли щось має бути милим і приємним, то треба, щоб Твоя благодать була при ньому і Твоя мудрість додала йому смаку.

Кому лиш Ти милий, тому ніщо інше не припаде до вподоби.

А кому Ти не милий, то що зможе принести тому втіху?

Але перед Твоєю мудрістю ніщо не значать світові мудреці і приятелі тілесної втіхи, бо в них там тільки марнота, а тут смерть.

А ті, що йдуть услід за Тобою серед погорди світу і умертвіння тіла, дають докази правдивої мудрості, бо вони переходять від марноти до правди, від тіла до духа.

Таким Бог милий; а що доброго вони знаходять у створіннях, усе обертають на славу їхнього Творця.

Однак інакша, зовсім інакша, буває радість через Творця, а інакша через створіння; інакша через вічність, а інакша через дочасність; інакша через несотворений світ, а інакша через світло людської мудрості.

О, віковічне Світло, ясніше за всі створені світила. Блисни з висоти сяйвом і просвіти всю глибінь мого серця!

Очисти, звесели, проясни і оживи мого духа з усіма його силами, щоб я припав до Тебе в радісній нестямі!

Ех, коли ж прийде ця щаслива і бажана година, щоб Ти обдарував мене своїм прибуттям і став для мене всім у всьому.

Доки цього не буде мені дано, моя радість не буде повна.

Досі ще, о леле! Живе в мені той стародавній чоловік, я ще не розіп`яв його на хресті, не вмертвив раз і назавжди.

Досі ще, наперекір духові, він має сильні побажання, спричинює боротьбу в душі і не дає спокою душевному царству.

Але Ти, що володієш силою моря і втихомирюєш розбурхані хвилі, встань і допоможи мені (Пс. 88,10; 43,26). Розжени орду, що хоче війни; зітри її силою своєю (Пс. 67,31; 58,12).

Покажи, благаю, свою велич, щоб Твоя правиця уславилася, бо я не маю іншої надії, як лише на Тебе, ані пристановища, як тільки в Тебе, Господи, Боже мій!

Розділ тридцять п'ятий: =35=У цьому житті немає безпеки від спокус.

до змісту

Господь. Сину, в цьому житті ти ніколи не будеш у безпеці, але поки твого життя, тобі постійно треба буде духовної зброї.

Ти живеш серед ворогів і вони нападають на тебе справа і зліва.

Та коли не закриєшся зі всіх боків щитом терпеливості, не втримаєшся довго без рани.

Крім цього, коли не віддаси мені свого серця назавжди з рішучою постановою ради мене все перетерпіти, не зможеш витримати тієї завзятої боротьби і досягнути вінця блаженних.

Тому-то мусиш через все те мужньо пройти, руйнуючи сильною рукою всі перепони.

Бо переможцеві дають хліб небесний (Од. 2,17), а переможеному, лишається велика нужда.

Коли в цьому житті шукаєш спокою, то яким чином потім дістанешся до вічного спокою?

Готуйся не до тривалого спокою, а до великої терпеливості.

Правдивого миру шукай не на землі, а в небі; не в людей, не в інших створінь, але в єдиного Бога.

З любові до Бога ти повинен радо переносити все: боротьбу і біль, спокуси, переслідування, тривоги, лиха, слабкості, кривди, обмови, догани, приниження, зневаги, кари і погорди.

Все те допомагає у досягненні чесноти, все те досвідчує борця Христового, приносить небесний вінець.

За короткотривалу боротьбу я дам вічну винагороду, а за проминаюче терпіння нескінченну славу.

Чи гадаєш, що завжди досхочу матимеш духовні втіхи?

Навіть мої святі не мали їх завжди, зате мали багато прикростей, усіляких спокус і великих смутків.

Але вони витримали терпеливо все і уповали більше на Бога, ніж на себе, бо знали, що сьогочасні терпіння не мають тієї ціни, щоб заслужити на майбутню славу (Рм. 8,18).

Хіба ти хочеш зараз мати те, чого багато людей ледве добилися тяжкою боротьбою і великими труднощами?

Дожидайся Господа, мужньо борися (Пс. 26,14) і кріпись; не втрачай надії, не поступайся, а з готовністю жертвуй тіло і життя на славу Божу.

Я щедро заплачу, я буду з тобою у кожній скруті.

Розділ тридцять шостиий: =36= Проти немудрого людського осуду

до змісту

Господь. Сину, покладайся на Господа всім серцем і не бійся людського осуду, якщо твоя совість каже тобі, що ти чистий і невинний.

Добра і блаженна то річ так терпіти, і це неважко дається покірному серцю, котре уповає більше на Бога, ніж на себе.

Багато людей багато говорять, але тому не варто аж надто вірити. Бо ж неможливо всім догодити.

Хоч св. Павло старався всім у Господі подобатися, і став усім для всіх (І Кр. 9,22), то все-таки він вважав дуже благою річчю те, що люди осуджували його (І Кр. 4,3).

Адже ж він доклав багато зусиль для напоумлення і спасіння людей, працював скільки було треба і скільки міг, але не зміг забезпечити себе від людського осуду і зневаги.

Тому-то у всьому він поклався на Бога всезнаючого, а захистом для нього від несправедливих наклепів, від химерних і брехливих вигадок і від тих, що всяку всячину верзли як самі хотіли, була терпеливість і покора.

Але часом він відповідав своїм неприятелям, щоб своєю мовчанкою не дати згіршення людям слабшим.

Як можна тобі боятися смертного чоловіка? Нині він є, а завтра вже нема.

Бога бійся і не злякаєшся пострахів людських.

Хто зможе зробити тобі щось словами чи образою? Він собі більше шкодить, аніж тобі – хто б це не був, він не встигне утекти перед судом Божим.

Май Бога перед очима, не сперечайся й не нарікай.

А хоч би здавалося, що ти в цю хвилю повалений і терпиш зневагу, на яку не заслужив, не сердься і не зменшуй нетерпеливістю своєї нагороди.

Але радше споглянь на мене, до неба: я маю силу відгородити тебе від усякої ганьби і кривди і заплатити кожному по його справах.

Розділ тридцять сьомий: =37= Про щире і цілковите самозречення задля осягнення свободи серця.

до змісту

Господь. Сину, покинь себе і знайдеш мене.

Будь без своєї волі і всякої власності і тобі воздасться.

Бо зразу ж, як тільки зречешся себе і не відкличеш того, ще більше ласки тобі додасться.

Слуга. Господи, скільки разів я маю зрікатися себе і від чого маю утриматися?

Господь. Завжди і в кожній хвилині, як у малій, так і у великій речі.

Нічого не вилучаю, але хочу бачити тебе цілком без нічого.

Бо як інакше можеш бути моїм, а я твоїм, коли не позбудешся в серці і вчинках усякої власної волі?

Чим хутчіше так вчиниш, тим краще себе будеш почувати, і чим старанніше і щиріше, тим більше сподобаєшся мені й матимеш більшу заслугу.

Є люди, що зрікаються себе, але з деяким застереженням; вони не покладаються на Бога у всьому, а стараються самі про себе подбати.

Деякі спочатку, здається, щиро жертвуються собою; але пізніше, коли поманить спокуса, повертаються назад до свого, і тому немає в них ніякого поступу в чеснотах.

Такі не йдуть до правдивої свободи чистого серця ані до ласки милої дружби зі мною, якщо спочатку не зречуться себе і щодня не будуть жертвувати собою; без того нема і не буде блаженного з`єднання зі мною.

Дуже часто я тобі казав і тепер ще повторюю: покинь, відречися себе, і набудеш великого спокою серця.

Дай усе за все, не вилучай нічого, не домагайся нічого назад.

Тримайся непохитно тільки мене і будеш мене мати.

Будеш вільний серцем, і темнота не здолає тебе.

До того прямуй, за те молися, того бажай, щоб ти міг позбутися будь-якої власності і, мов нагий, йти за нагим Ісусом; завмерши для себе, а для мене вічно живучи.

Тоді щезнуть усі порожні ілюзії – ворожі турботи і марна журба.

Тоді також зникне надмірний страх і замре невпорядкована любов.

Розділ тридцять восьмий: =38= Про добрий лад у дочасних справах і про те, як удаватися до Бога у небезпеках.

до змісту

Господь. Сину, до того маєш пильно прямувати, щоб всюди і в кожній справі та занятті дочасними справами був у серці вільним і паном своєї волі, щоб усе тобі підлягало, а не ти підлягав.

Щоб ти був паном і орудником своїх справ, а не їхнім слугою і наймитом.

Радше визволеним і правдивим приходьком, що переймає спадщину і свободу синів Божих.

Вони одним оком дивляться на проминаючі речі, а другим на небо.

Дочасні речі не приманюють і не прив`язують їх до себе, але вони радше послуговуються ними, як Бог наказав і найвищий Творець розпорядив. Він у час сотворення нічого не залишив невпорядкованого.

Коли ти також на кожний випадок дивишся тільки поверхово, і на те, що бачиш і чуєш, не споглядаєш тілесним оком, але в кожній справі разом з Мойсеєм зразу ж увіходиш у шатро Господнє, щоб із Господом порадитися, - то нераз почуєш Господню відповідь і повернешся напоумлений про багато подій, сьогочасних і майбутніх.

Бо Мойсей завжди вдавався до шатра, коли треба було розв`язати сумніви і питання, і шукав допомоги у молитві, щоб відвернути небезпеки і переслідування людей.

Так і ти повинен забігати у потаємне місце свого серця і гаряче молитися за Божу пораду.

Бо тому-то, як читаємо, Гаваоніти увійшли в довіру до Ісуса Навина і людей ізраїльських, а ці зразу не спитали голосу Господнього, надто діймаючи віри солодким словам, далися здурити облудним милосердям.

Розділ тридцять дев'ятий: =39= Людина не повинна бути нагальною у своїх справах.

до змісту

Господь. Сину, мені завжди припоручай свою справу, а я у свою пору все добре поведу.

Зачекай на моє розпорядження, і матимеш користь із того.

Слуга. Господи, я охоче віддаю Тобі всі мої справи, бо моя голова не багато може порадити.

О, якби то я не так міцно прив`язувався до того, що випаде, але без вагань здавався на Твою волю!

Господь. Сину! Людина нерідко за тим, чого бажає, нагально побивається, але як тільки те здобуде, починає думати інакше: бо потяг до однієї речі не буває тривкий, але він радше переходить від однієї до іншої. Тому не така вже й мала річ навіть у найменшій дрібниці зректися себе самого.

Правдивий поступ людини вперед – самозречення, а та людина, що відреклася себе самої, є вельми вільна і безпечна.

Але віковічний ворог, противник всього того, що добре, не перестає спокушати, але як день, так і ніч завзято чатує, щоб зненацька схопоти когось у свої зрадливі сіті.

"Чувайте і моліться, - каже Господь, - щоб не ввійшли у спокусу…" (Мт. 26,41).

Розділ сороковий: =40= Людина сама від себе не має нічого доброго і не може нічим похвалитися.

до змісту

Слуга. Господи, хто є людина, що Ти пам`ятаєш про неї, або та людська дитина, що Ти навідуєшся до неї? (Пс. 8,5).

Чим вона заслужила собі, що Ти дав їй свою благодать?

Гсподи, як я можу жалітися, коли полишаєш мене, або що я можу на те сказати, коли даєш того, чого я прошу?

Тільки так насправді я можу подумати і сказати: "Господи, я є ніщо, нічого не здолаю, не маю нічого доброго, в усьому невдалий і завжди прямую до чогось, що є нічим".

А коли Ти мені не допоможеш і не напоумиш у серці, то я стану зовсім байдужий і ні до чого не здатний.

А Ти, Господи, завжди є однаковим і повік залишаєшся постійно добрим, справедливим і святим. Ти добре, справедливо і свято все чиниш і мудро управляєш.

Але я більше схильний до занепаду, ніж до поступу вперед, не завжди залишаюся в однаковому стані, бо сім пір року змінюються над моєю головою.

Однак зразу ж кращає, як тільки Тобі сподобається і Ти подаси помічну руку, бо Ти єдиний, без людської поради, можеш допомогти і так міцно скріпити мене, що мій зір вже не буде розбігатися на всі боки, а моє серце звернеться до Тебе єдиного і в Тобі спочине.

Та коли б я зумів як слід зректися всякої людської втіхи, чи для того, щоб набратися духа побожності, чи з потреби, що спонукає мене шукати Тебе, бо нема кому мені поради дати, тоді вже міг би напевно сподіватись на Твою благодать і тішитись даруванням нової втіхи.

Дякую Тобі, що від Тебе все те походить, коли мені щастить.

А я марнота і ніщо проти Тебе (Пс. 38,6), людина хитка та нікчемна.

Так чим я можу похвалитися або за що бажати шаноби?

Хіба за те моє ніщо? – і це є найбільший обман.

Справді, порожня слава – то люта зараза і найбільший обман, бо вона відвертає від справжньої слави і відбирає небесну благодать.

Бо як тільки чоловік стане собі подобатися, то він Тобі не до вподоби; як тільки поженеться за людськими похвалами, позбувається правдивих чеснот.

А справжня слава і святі радощі – це хвалитися ради Тебе, а не ради себе; радіти в Твоєму імені, а не своєю чеснотою; не тішитися ніяким сотворінням, хіба що задля Тебе.

Твоє ім`я нехай славиться, не моє; хай величають Твоє діло, не моє; нехай благословиться Твоє святе ім`я, а мені хай ніщо не припаде з людських похвал. Ти моя слава, Ти радість мого серця.

Ради Тебе я стану хвалитися і веселитися ввесь день, а про себе нічим не похвалюся, хіба що своїми немочами (ІІ Кр. 12,5).

Нехай собі жиди шукають слави між собою; я ж пильнуватиму тієї, що походить від самого Бога.

Бо вся людська слава, всіляка дочасна шана, всяка світова велич проти Твоєї вічної слави – марнота і мана.

О, Правдо моя і моє милосердя, мій Боже! Свята Трійце! Тобі єдиній хвала, честь, сила і слава на віки вічні!

Розділ сорок перший: =41=Про погорду над всякою дочасною шанобою.

до змісту

Господь. Сину, не бери собі того до серця, коли бачиш, як інших людей шанують і вивищують, а тобою погорджують і принижують.

Піднеси своє серце до мене до неба, і не засмутить тебе людська погорда на землі.

Слуга. Господи, ми живемо у сліпоті і марнота обманює нас.

Коли добре поміркувати, то ніяке створіння не вчинило мені кривди, тому я не маю ніякої справедливої причини на Тебе нарікати.

А тому, що я часто і тяжко проти Тебе грішив, то цілком справедливо всяке створіння піднімає проти мене свою зброю.

Так буде справедливо, мені належиться сором і погорда, а Тобі хвала, честь і слава.

А коли я не приготуюся до того, щоб охоче приймати від усіх людей і погорду, і знехтування, і те, щоб мене цілком за ніщо мали, то я не зможу ні заспокоїтися в серці, ні скріпитися, ні духовно просвітитися, ні з Тобою вповні з`єднатися.

Розділ сорок другий: =42= Не треба спокою будувати на людях.

до змісту

Господь. Сину, коли будуєш свій спокій на якійсь людині, тому що вона однієї думки з тобою і прив`язалася до тебе, не будеш мати спокою і будеш невдоволений.

Але якщо звертаєшся до живої і віковічної Правди, не засмутишся, коли приятель покине тебе або вмре.

На мені має основуватися любов приятеля, і тільки ради мене ти повинен любити того, кого маєш за доброго і хто вельми дорогий тобі в цьому житті.

Без мене ні приязнь, ні життя не має значення, і не є ані щирою, ані чистою любов, якої я не з`єднаю.

До такого прив`язання до близьких людей ти так повинен завмерти, щоб прагнути радше бути без усякого людського товариства, наскільки це від тебе залежить.

Чим ближче чоловік нахиляється до Бога, тим більше віддаляється від усякої людської втіхи.

Бо він тим вище знімається до Бога, чим глибше увіходить у себе і чим менше стає себе цінити.

А хто вважає щось добре своєю заслугою, той спиняє Божу благодать, тому що вона не може завітати до нього, бо благодать Святого Духа шукає завжди покірного серця.

Коли б ти зумів себе цілком за ніщо мати і відсторонитися від усякої земної любові, тоді я мав би завітати до тебе з великою ласкою.

Коли озираєшся за створіннями, пропадаєш з перед очей Творця.

Навчайся себе перемагати в кожній речі ради Творця – тоді зможеш дійти до пізнання Бога.

А коли якусь річ не до ладу любимо і цінимо, хай це буде і благенька дрібниця, вона стає на перепоні на шляху до найвищого добра і шкодить нам.

Розділ сорок третій: =43= Проти порожнього світового знання.

до змісту

1. (346). Сину, нехай не турбують тебе гарненькі і велемудрі слова людей, бо царство Боже не в словах, а в силі (І Кр. 4,20). Вважай на мої слова, що запалюють серця і просвічують уми, розчулюють і всіляко потішають. Ніколи не читай мого слова для того, щоб показати свою велику вченість або мудрість. Навчайся радше пороки свої умертвляти, бо це принесе тобі більше користі, аніж вивчення багатьох складних питань.

2. (347) Хоч багато читаєш і знаєш, все -таки мусиш вертатися до єдиного першоджерела. Я є той, хто навчає людину і дає малолітнім ясніше розуміння, ніж людина може навчити. До кого Я промовляю, той зразу ж стане мудрим і зробить великий духовний поступ. Горе тим, що в людей вивідують багато цікавих речей, а мало що дбають про спосіб як мені служити! Прийде такий час коли з`явиться Вчитель вчителів, Христос, Господь ангелів, щоб послухати, чого кожний навчився, цебто, щоб розгледіти совість кожного зокрема. І тоді зі свічкою перешукається Єрусалим (Соф. 1,12) і виявиться те, що в темноті ховалося, а оспорювання язиків замовкнуть.

3. (348) Я є той, хто в одну мить так піднесе вгору покірливий розум, що він більше збагне основ віковічної правди, аніж коли б вчився у вузах десять років. Я навчаю без гучних слів, без плутанини здогадів, без гордої слави і пишних похвал, без змаганнь в оспорюванні! Я є той, хто навчає погорджувати земними благами, мати нехіть до речей дочасних, шукати вічних дібр, про вічність мріяти в довіль, ухилятися від почестей, не піддаватися спокусам, всю надію покладати на Мене, крім Мене нічого більше не бажати і над усе Мене гаряче любити.

4. (349) Бо один чоловік через те, що мене сердечно любив, навчився Божих правд і провіщав чудесні речі. Він зробив більший поступ тим, що покинув усе, ніж коли б навчався велемудрих наук. Але до одних я промовляю загально, до інших докладно; декому я являюсь миленько, в знаках і образах, іншим в ясному світлі об`являю тайни. У книжках слово однакове, але не всіх воно однаково навчає, а я правди в серці навчаю, прозираю в його глибінь, читаю думки, заохочую до творення і наділяю кожного так, як пізнаю його за гідного.

Розділ сорок четвертий: =XLIV= Не треба брати собі до серця того, що діється навколо нас.

до змісту

Господь. Сину, у багатьох справах маєш бути таким, що нічого не знає і вважає себе померлим на цій землі, що для нього ввесь світ на хресті роп`яли.

Багато також треба недочувати і більше думати про те, що тобі приносить спокій.

Корисніше відвертати свої очі від того, що тобі не подобається і лишити кожному його гадку в спокої, ніж сперечатися з ним.

Коли міцно триматимешся Бога і вважатимеш на Його суд, легше буде тобі поступитись перед іншим.

Слуга. О, Господи! Де ж то ми зайшли?

Ось над дочасною втратою плачемо, ради невеликого зиску клопочемось і вганяємося, а про душевну втрату забуваємо і рідко коли пізніше її собі пригадуємо.

На те, що дуже мало або цілком ніякої користі не приносить, вважаємо, а недбайливо проминаємо те, що дуже потрібне; бо людина всім серцем прив`язується до світових речей і якщо зараз не отямиться, із вподрбанням потрапляє у видимий світ.

Розділ сорок п'ятий: =45= Не треба всім довіряти, і як легко у словах помилитись.

до змісту

Слуга. Подай мені, Господи, допомогу у журбі, бо людський порятунок марний (Пс. 59,13).

Як часто не находив я вірності там, де сподівався її знайти!

А скільки разів знайшов я її там, де навіть не гадав!

Таке марне уповання на людей, а спасіння праведних у Тебе, Боже.

Будь благословенний, Господи Боже мій, у всьому, що випадає.

Ми немічні і неспокійні, легко даємо себе обманути і змінюємося.

Хто зможе так обережно і старанно у кожній речі допильнувати себе, що ніколи не дасться ані ошукати, ані заклопотати себе?

Але хто на Тебе, Господи, уповає і Тебе щирим серцем шукає, той не так швидко занепадає.

А хоч він і потрапить у якусь скруту, то нехай вона обсяде його, як хоче, Ти хутенько визволиш його з неї або втішиш, бо Ти не полишиш навіки того, хто на Тебе уповає.

Рідко коли є такий вірний приятель, що в ніякій біді не зраджує приятеля.

Ти, Господи, Ти єдиний є найвірніший у всьому і крім Тебе іншого такого немає.

О, як добре розуміла все та свята душа, що сказала: "Моє серце утвердилось і скріпилося Христом".

Коли б так і зі мною було, то не так легко непокоїв би мене страх перед людьми і не зворушило б мене слово, яке впаде.

Хто може усе передбачити, всьому лихові запобігти?

Коли не раз сподіване лихо так допікає, то як же ж несподіване не має тяжко боліти?

Але чому ж то я не подбав краще за себе, нужденного? Чому то я так легко довіряв іншим людям?

Але ми є люди та ще й до того немічні, хоч багато людей вважають нас ангелами і так нас називають.

Кому маю вірити, Господи? Кому як не Тобі?

Ти є Правда, яка не зводить і не дасться звести.

І знову говориться: "Кожний чоловік брехливий?" (Пс. 115,2), немічний, непостійний, а найбільше у словах хибить, так, що не можна відразу вірити йому, хоч на перший погляд здається правдою те, що скаже.

Як розумно попереджав Ти, щоб стерегтися людей, бо ворогами людині домашні її (Мт. 10,17), та що не треба йняти віри, як хтось скаже: "Ось він тут", або "он там!" (Мт. 24,23; Мк. 13,21).

Навчила мене моя шкода, та лиш би то вийшло мені на більшу обережність, а не на мій нерозум!

Будь обережний, хто так скаже мені? Будь обережний! Збережи в таємниці те, що скажу!

І ось коли я мовчу і гадаю, що то таємниця, той чоловік не може змовчати про те, що прохав у таємниці зберегти, а відразу зраджує і мене, і себе і йде собі далі.

Від таких балакучих і необережних людей хорони мене, Господи, щоб я не попався їм у руки і сам ніколи того не робив.

Правдиве і певне слово вклади мені в уста, а від хитрого язика тримай мене подалі.

Чого я не можу стерпіти, того маю всіма силами остерігатися.

О, як гарно і тихомирно мовчати про інших людей і не йняти віри всьому без розбору, й не переповідати того легкодушно далі.

Рідко кому треба довірятися, а завжди Тебе шукати, Тебе, що дивишся в серце.

За кожним словом на всі боки не подаватися, але бажати, щоб усе в серці і на світі діялося за Твоєю святою волею!

Як то безпечно зберігати небесну благодать, не пишатися перед людьми і не бажати собі того, від чого люди можуть захоплюватися, але з усією пильністю прямувати до того, що веде до очищення життя і ревності!

Скільки то людям зашкодило те, що інші довідалися про їхню чесноту і завчасно їх похвалили!

А скільки то добра вчинила благодать, яку збереглося в цьому немічному житті: життя ж бо усе називають спокусою та боротьбою!

Розділ сорок шостий: =46=Треба покладати надію на Бога, коли хтось накидається на нас із лайкою.

до змісту

Господь. Сину, тримайся міцно і надійся на мене.

Бо слова не що інше, як тільки слова.

Летять у повітрі, а каменеві не шкодять.

Якщо винен, подумай собі, що ти радий би виправитися; а коли ти совістю чистий, то розваж, що ти радий би перетерпіти те заради Бога.

То мало що значить, якщо часом якесь слово стерпиш, коли ти не можеш ще витримати тяжких нападів.

А чому то такі дрібниці вражають твоє серце? Чи не тому, що ти й досі ще почуттєвий і на людей більше, ніж треба, звертаєш увагу?

Тому, що боїшся погорди, не хочеш, щоб тебе ганили за провину і шукаєш благих виправдань.

Але глянь на себе пильніше, і пізнаєш, що досі ще живе в тобі світ і пусте бажання припасти людям до вподоби.

Бо коли втікаєш перед упокоренням і доганою за свої хиби, то цілком ясно, що ти не є насправді покірний і в дійсності ще не завмер для світу, ані світ не є для тебе розіп`ятий.

Але послухай моє слово, і не зважатимеш на тисячі людських слів.

Дивись, хоч би на тебе таке наговорювали, лиш найгірша злість може вигадати, але чим це може тобі зашкодити, якщо ти пропустиш це повз вуха і не вважатимеш того за щось більше від полови?

Чи це зможе хоч один волосок із твоєї голови вирвати?

Але хто не береже свого серця і Бога перед очима не має, того легко занепокоїть слово догани.

А той, хто на мене покладається і не хоче замикатися на своїй думці, не буде мати страху перед людьми.

Бо я суддя і знаю всі тайни. Я знаю, що як сталося, я знаю, хто скривдив і кого скривдили.

Від мене вийшло таке слово і за моїм допустом так сталося, щоб виявилися думки багатьох сердець (Лк. 2,35).

Я судитиму винного і невинного, але я хотів одного й другого наперед досвідчити тайним судом.

Свідчення людське не раз підводить, мій суд правдивий – він устоїться і не зміниться.

Звичайно не видно його і мало кому в поодиноких випадках він ясний, однак він ніколи не помиляється і не може помилитися, хоч в очах нерозумних людей він видається несправедливим.

Тому-то в кожній справі, що приходиться судити, треба вдатися до мене, а не здаватися на свій власний суд.

Бо праведний не занепокоїться, коли що-небудь стріне його з рук Божих (Прип. 12,21). А хоч би йому і якийсь несправедливий докір докучав, він про те не дуже дбатиме.

Але теж і не буде нестямно тішитися, коли інші люди стануть його розумно боронити.

Бо він зважає, що Я є Той, що дивиться в серце і утробу (Од. 2,23), що не суджу з лиця і з людського виду.

Бо нераз в моїх очах є провиною те, що людський суд вважає добрим.

Слуга. Господи Боже, справедливий судде, сильний і довготерпеливий, Ти, що знаєш людську неміч і прогріхи, будь моєю силою і всім моїм упованням, бо моєї власної свідомості мені не вистачає.

Ти знаєш те, чого я не знаю, тому при кожній догані треба було мені упокоритися і дагідно знести її.

Прости мені ласкаво, бо скільки разів я так не робив, і дай мені знову благодать більшої терпеливості.

Бо краще для мене за Твоїм щедрим милосердям одержати прощення, ніж за своєю сподіваною праведністю обороняти те, що приховується на сумлінні.

І хоч я ні в чому не винен, то тим я ще не можу виправдати себе, бо коли відвернеш від нас своє милосердя не оправається перед Твоїм лицем жодна жива людина (Пс. 142,2).

Розділ сорок сьомий: =47= Задля вічного життя треба зносити всі труднощі.

до змісту

Господь. Сину, хай не зламають тебе труднощі боротьби, через які ти піднявся ради мене, ані журби хай не згинають дуже, але в усякій пригоді нехай підсилює і втішає тебе моя обітниця.

Я є в силі заплатити вчасно і надто.

Не довго тут гаруватимеш і не завжди пригнітатиме тебе біль.

Зачекай трохи і хутко побачиш кінець лиха.

Прийде одна така година, коли скінчиться вся праця і клопіт.

Благеньке і коротеньке все те, що з часом минається.

Що робиш, роби добре, працюй вірно у моєму винограднику – я буду твоєю нагородою.

Пиши, читай, співай, зітхай, мовчи, молися, мужньо знось усі труднощі і прикрощі – вічне життя варте всіх тих, та ще більших труднощів.

Прийде спокій однієї днини, що її Господь об`явить, і не буде тоді дня, ні ночі, як у теперішню хвилину, але вічне світло, нескінчена ясність, тривалий мир і безпечний відпочинок.

Тоді не скажеш: "Хто звільнить мене від цього смертного тіла?" (Рм. 7,24).

І не гукнеш: "Горе мені, що моя мандрівка така довга!" (Пс. 119,5).

Бо смерть щезне, і настане спасіння у цілковиту розкіш, без усілякої непевності серед блаженних радощів милого і світлого товариства.

О, якби ти побачив нев`янучі вінці святих у небі! А як славно веселяться тепер ті, ким світ погорджував і вважав їх за таких, що не варті жити.

Справді, ти зараз упокорився б аж до земного пороху і бажав би радше всім підлягати, ніж старшинувати хоч би над одною людиною.

І не бажав би собі в цьому житті веселих днів, але радше тішився б тим, що терпиш Бога ради, і вважав би найбільшим зиском те, що люди тебе за ніщо мають.

О, якби то ти зрозумів це і закарбував собі глибоко в серці, тоді яким чином міг би хоч раз пожалітися?

Чи не годиться задля вічного життя зносити всі труднощі?

Це не мала річ втратити або набути Царство Небесне.

Тому підніми лице своє до неба. Ось я, а зі мною всі мої святі; вони вели на цьому світі велику боротьбу, а тепер втішаються, тепер вони у безпеці, тепер мають спокій і навіки залишаться зі мною у царстві мого Отця.

Розділ сорок восьмий: =48= Про вічне життя та про недолю цього життя.

до змісту

Слуга. О, преблаженне життя в Небесному Царстві!

О, пресвітлий дню вічності, якого не затемнює ніч, а найвища Правда завжди просвіщає! Дню постійно радісний, постійно безпечний, невідмінний ніколи.

О, якби то засяяв той день і всьому дочасному прийшов кінець!

Так, святим він вже світить віковічним сяйвом-блиском, а подорожнім на землі хіба тільки здалека і неначе у дзеркалі.

Знають добре святі в небі, який радісний день, а прогнані сини Єви стогнуть, який він там гіркий і прикрий.

Дні цього віку короткі і нещасні, повні болю і недолі.

Людину поганить тут безліч гріхів, сила пристрастей обплутує її, страх скільки жахів тривожать, тягар журб гризе, тьма цікавостей розсіває, багато всякої марноти завдає їй клопоту.

Її бентежить чимало похибок, тривала боротьба виснажує, спокуси пригнічують, розкоші знесилюють, а біда б`є.

О, коли ж то прийде кінець тому лиху? Коли я визволюся з нещасної неволі гріха?

Коли, Господи, буду про Тебе єдиного пам`ятати, коли буду веселитися Тобою у цілковитій радості?

Коли без ніякої перепони опинюся на правдивій свободі, без ніякого тягаря у розумі і тілі?

Коли настане правдивий спокій, спокій вічний і безпечний, спокій у душі і з світом, спокій з усіх сторін певний?

Добрий Ісусе! Коли стану перед Тобою, щоб Тебе бачити? Коли оглядатиму славу царства Твого? Коли Ти станеш мені всім у всьому?

Коли я буду з Тобою в Твоєму царстві, що споконвіку приготував для своїх улюбленців?

Я залишився нужденний і вигнанець у ворожій країні, де повсякчас є війни і найбільші нещастя.

Потіш моє вигнання, вгамуй біль, бо за Тобою зітхає все моє єство.

Бо все те, що цей світ дає мені для втіхи, стає тягарем.

Бажаю серцем Тобою втішатися, але я не можу Тебе осягнути.

Хочу прив`язатися до небесних речей, але дочасні справи і невмертвлені пристрасті пригнітають мене.

Духом я радий знятися вище понад усе, але тіло проти моєї волі змушує мене підлягати йому.

Ось так я нещасна людина борюся з собою і сам собі я став тягарем (Йов 7,20), бо дух знімається вгору, а тіло тягне вниз.

О, скільки в серці терплю, коли розважаю про небесні речі, а нараз серед молитви вирине хмара тілесних думок! Боже мій, не віддаляйся від мене і не відвертайся у гніві від слуги Твого (Пс. 70,12; 26,9).

Вдар блискавкою своєю і порозганяй ті хмари, пусти свої стріли (Пс. 143,6), і розлетяться всі ворожі мари.

Збери докупи мої думки біля себе, дай, щоб я забув про все, що від світу, дай, щоб я зараз відкинув і згидив собі всі гріховні примари.

Віковічна Правдо, прийди мені на допомогу, щоб ніяка марнота не бентежила мене.

Завітай до мене, небесна насолодо, нехай перед Твоїм лицем щезне всяка нечисть.

Прости мені також і пробач ласкаво, скільки разів я серед молитви про щось інше гадаю, а не про Тебе.

Бо щиро признаюся, що я вже звик на всі боки розсівати свої гадки.

Часто я не тут, де тілом стою або сиджу, а більше там, куди понесли мене думки.

Я є там, де моя думка. А моя думка раз у раз там, де є те, що я люблю.

Мені зразу приходить на думку те, що від природи справляє приємність або за звичкою припадає мені до вподоби.

Тому то Ти, Правдо, ясно сказав: "Де є твій скарб, там є і твоє серце" (Мт. 6,21).

Якщо я люблю небо, радо думаю про небесні речі.

Коли я люблю світ, радуюся світовому щастю і сумую над його недолею.

Коли я люблю тіло, часто мрію про те, що тілесне.

Коли я люблю духа, приємно мені думати про духовні речі.

Бо про те, що люблю, радо розмовляю і слухаю, і такі мрії приношу з собою додому.

Але щаслива та людина, що ради Тебе, Господи, всі створіння віддаляє від себе.

Яка ж то сила перемагає природу і пожадання тіла прибиває на хрест ревністю духа, щоб із погідною совістю могла слати до Тебе чисту молитву і щоб бути гідною стати разом з ангельськими хорами, бажанням і серцем далека від усіх земних справ.

Розділ сорок дев'ятий: =49= Про бажання вічного життя і про ті великі блага, які обіцяно тим, що за них борються.

до змісту

Господь. Сину, коли чуєш, що з висоти спливає на тебе бажання вічного щастя, а ти бажаєш вийти з домівки свого тіла, щоб мати змогу оглядати мою світлість без усякої тіні переміни, - дай серцю волю, з великою жадобою приймай те святе натхнення.

Подякуй якнайсердечніше небесній Доброті, що так ласкаво з тобою обходиться, так милостиво навідується до тебе, так гаряче заохочує, так сильно підносить угору, щоб тебе твій власний тягар не причавив до землі.

І не осягнеш того ані своєю думкою, ані зусиллям, а тільки за даром небесної благодаті і Божого милосердя, щоб зростав у чеснотах і більшій покорі та готувався до майбутньої боротьби, щоб старався прив`язатися до мене всім жаром серця і служити мені по добрій волі.

Сину! Нераз вогонь горить, але полум`я не йде вгору без диму.

Так і в декого серце підноситься до неба, а однак ті люди не є вільні від спокус тілесного побажання.

Тому вони не роблять того єдино тільки для слави Божої, про що так гаряче Його благають.

Таким нерідко буває і твоє бажання, яким так нагально запалюєшся.

Бо не є чистим і святим те, що забруднила власна користь.

Проси не те, що тобі приємне і корисне, а те, що мені подобається і честь приносить. Бо коли думаєш належно, то мусиш мою волю більше цінити, ніж своє бажання, та вивищувати її понад усі прагнення, і йти за нею.

Я знаю твоє бажання і чув твої невтомні зітхання.

Ти вже рад би засмакувати славну свободу синів Божих, вже радує тебе твоя вічна домівка і небесна батьківщина повна радощів, але ще не прийшла пора на те; бо тепер є ще інша доба – доба боротьби, праці і випробувань.

Ти бажаєш добра в усій повноті, але тепер ще не можеш осягнути його.

Я є тим добром, очікуй мене, - каже Господь (Муд. 3,8), - поки не прийде царство Боже.

Ще треба на землі досвідчувати тебе і заправляти в багатьох речах.

Деколи будеш мати втіху, але не буде тобі дано насититися нею досхочу.

Тому тримайся і будь твердий як у діях, так і в терпіннях серед прикростей.

Мусиш змінитися і стати цілком іншим.

Нерідко треба робити те, чого не хочеш, і лишити те, чого бажаєш.

В тому, що іншим людям до вподоби, буде вестися, а що тобі подобається, не піде вдало.

Що люди кажуть, те знайде слухачів, а що ти говориш, за ніщо будуть мати.

Інші попросять і дістануть, ти проситимеш і нічого не допросишся.

Інших людей величатимуть, а про тебе ніхто не згадає.

Іншим довірятимуть це й те, а тебе вважатимуть за недотепного і ні до чого нездатного.

Тим ти не раз переймешся, і велика то буде річ, коли це мовчки знесеш.

Такі й подібні пригоди звичайно випробовують вірного слугу Божого, щоб визначити наскільки він зможе зректися себе самого і в кожній речі перемогти себе.

Ледве чи є інша така річ, у якій ти повинен так конче завмерти, як та, де тобі доводиться дивитися й терпіти те, що противне твоїй волі, а найперше, коли кажуть тобі робити те, що тобі здається невідповідним або й не корисним.

А тому, що не маєш відваги опертися вищій владі, якій підлягаєш, то тобі видається жорстоким завжди слухати волю іншого і зректися всякої своєї думки.

Але зваж, сину, плід того зусилля, його недалекий кінець і превелику нагороду, і не будеш мати в тому ніяких труднощів, тільки твоя терпеливість ще більше загартується.

Бо і за таку крихітку своєї волі, якої тепер добровільно зрікаєшся, будеш колись повік мати свою волю в небі.

Там знайдеш усе, чого хочеш, усе, чого забажати можеш.

Там зможеш наживати всілякого добра без страху його втратити.

Там твоя воля завжди буде такою, як у мене; вона не забажає нічого стороннього, нічого окремішнього.

Там ніхто не спротивиться тобі, ніхто на тебе не пожаліється, ніхто і ніщо не стане на перепоні; але все, чого забажаєш, там зразу ж буде, будь-яке твоє бажання заспокою і до кінця-краю сповню його.

Там заплачу славою за зневагу, якої хтось зазнав; за смуток – кирею хвали; за останнє місце – царським престолом навіки.

Там дасть про себе знати плід послуху, тяжка покута переміниться в радість, а покірна підлеглість прибереться у вінець слави.

Тому тепер покірливо схиляйся кожному під руки і не журися тим, якщо хтось це або те сказав чи розпорядився.

Старанно дбай про те, щоб пильнувати за добрим і з щирим серцем виконувати все те, чого в тебе зажадає або що вкаже чи то настоятель, чи хтось молодший, чи рівний тобі.

Нехай один пильнує собі це, а інший інше; хай цей пишається одним, а той іншим, і нехай багато хвалять його – а ти не втішайся ні цим, ні тим, лиш погордою своєї власної особи і єдине тільки моєю вподобою і моєю честю.

Те маєш бажати собі, щоб завжди славити Бога, чи то в житті, чи у смерті.

Розділ п'ятдесятий: =50= У смутку людина має віддаватися в руки Божі.

до змісту

Слуга. Господи Боже, Отче пресвятий! Будь тепер і навіки благословенний, що сталося так, як Ти хочеш, а що Ти чиниш, те є добре.

Слуга Твій хай радується Тобою, а не собою і ніким іншим, бо Ти єдиний – правдива радість, Ти моя надія і мій вінець, Ти, Господи, моя веселість і моя честь.

Що іншого має Твій слуга крім того, що від Тебе одержав, і то навіть без своєї заслуги?

Твоє все те, що дав і що зробив для мене.

Я вбогий і в трудах від молодості моєї, а моя душа не раз аж до сліз засумує, часами навіть тривожить, коли терпіння наближаються.

Прагну радості умиротворення, благаю умиротворити синів Твоїх, яких Ти голубиш у світлі втіхи.

Коли даси спокій, коли ввіллєш у серце святу радість, тоді душа слуги Твого стане повна радощів і побожності у Твоїй хвалі.

Але коли Ти віддалишся, як це дуже часто звик робити, тоді Твій слуга вже не зможе легко ступати по дорозі заповідей Твоїх, тільки швидше коліна вгинаються йому, щоб у груди бився.

Бо йому вже не так добре, як було вчора і позавчора, коли світло Твоє світило йому над головою і коли тінь Твоїх крил хоронила його від нападів спокус.

Отче справедливий і всехвальний! Прийшла година, щоб досвідчувати слугу Твого.

Любий Отче! Годиться, щоб у ту годину слуга Твій ради Тебе трохи потерпів.

Отче повік-віки благословенний! Прийшла година, про яку Ти споконвіку вже наперед знаєш, щоб Твій слуга з виду подався на хвилину, але одночасно в серці жив з Тобою.

Нехай зазнає трохи погорди, нехай упокориться і хай перед людьми стане безпомічний; хай терпіння і неміч виснажать його, щоб знову воскрес з Тобою на зорі нового світла і засяяв у небесному сяйві.

Отче святий! Ти так розпорядив, так хотів і те сталося, що Ти сам наказав.

Бо ж це ласка для твого приятеля терпіти на світі, та журитися з любові до Тебе стільки, скільки разів і від будь-кого Ти даси зазнати того.

Без волі й Провидіння Твого і без причини ніщо не діється на землі.

Добре мені, Господи, що Ти упокорив мене; хай я пізнаю Твої справедливі суди (Пс. 118,7) і викину з серця всі гордощі та всю пиху.

Це для мене корисне, що сором покрив лице моє, щоб я радше в Тебе, ніж у людей шукав втіхи.

Тому я також навчився боятися Твого невідомого суду, бо Ти караєш і праведного, і безбожного, - і завжди як годиться й справедливо.

Дякую Тобі за те, що не пощадив моїх гріхів, але завдав мені гірких ударів, прирікаючи на біль і насилаючи скруту в пригодах і в серці.

Нема кому мене втішити, немає ніякої втіхи для мене під сонцем, окрім Тебе, Господи Боже мій, небесний лікарю душ. Ти караєш і милуєш, зводиш униз аж до аду й наверх виводиш (Тов. 13,2). Твоя караюча рука хай буде наді мною, а Твоя різка сама мене навчить.

Ось , любий Отче, я у Твоїх руках, схиляюся під різку Твоєї кари.

Бий мене по хребті й по шиї, щоб я упокорив свою впертість за Твоєю волею.

Зроби мене побожним і покірним учнем, що Ти звичайно радо робиш, щоб я ходив по тій дорозі, яку Ти мені покажеш.

Тобі для виправлення доручаю себе і все те, що маю: краще відбути кару тут, аніж у майбутньому.

Ти знаєш все і немає у людській совісті нічого недоступного для Тебе.

Ти знаєш, що настане, коли ще того немає, і Ти не потребуєш, щоб хтось Тобі доповідав або нагадував те, що діється на землі.

Ти знаєш, що придасться мені для поступу вперед, і скільки терпіння треба, щоб змити гріховні плями. Роби зі мною, що Твоя воля хоче, і не відкидай мене за моє грішне життя, котрого ніхто краще й докладніше не знає від Тебе єдиного.

Дай мені, Господи, знати те, що треба знати; любити те, що треба любити; хвалити те, що Тобі найбільше до вподоби; цінити те, що Тобі дороге; ганити те, що у Твоїх очах погане.

Не дай, щоб я судив, покладаючись на перше враження, і не вирішував з поговору недосвідчених людей.

Але дай, щоб я правдивим судом судив про речі видимі і духовні справи, а над усе, щоб завжди шукав того, чого Твоя воля бажає.

Людські помисли нерідко у суді помиляються. Помиляються також і ті, що до світу прив`язані, бо вони люблять тільки видимі добра. Чи може людина стати кращою через те, що хтось інший її більше похвалить?

Обдурює брехун брехуна, пустий пустого, сліпий сліпого, слабий слабого, коли того величає, а насправді цим він більше принижує його, коли вихваляє даремно.

Бо чим хто є у Твоїх очах, тим тільки він і є, і нічим більше, - каже покірливий святий Франциск.

Розділ п'ятдесят перший: =51= Треба зосередитись на малому, якщо не вистачає сили до великого.

до змісту

Господь. Сину, ти не в силі завжди затримувати в собі гаряче бажання чеснот, ані втриматися на вищому ступені богомислення.

Але не раз мусиш через вроджену неміч зійти вниз і нести тягар зіпсованого життя, хоч би й з неохоти та з осоружністю.

Доки носиш на собі смертне тіло, відчуватимеш осоружність і тягар на серці.

Тому годиться не раз застогнати в тілі під його тягарем, бо ти не можеш без упину віддаватися духовним вправам і богомисленню.

Тоді добре буде для тебе звернутися до непоказної і звичайної роботи і відпочити при добрих справах, зі щирим упованням очікуючи мого приходу і відвідин з високого неба.

Терпеливо зносити затемнення і посуху розуму, поки знову я не завітаю до тебе й не визволю з цієї недолі.

Бо дам тобі забути про труднощі боротьби і зажити спокою в серці.

Розстелю перед тобою благословенні ниви Святого Писання, щоб ти дав серцю волю і легко крокував дорогою моїх заповідей.

І тоді скажеш: "Страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з`явитися (Рм. 8,18).

Розділ п'ятдесят другий: =52= Хай людина вважає, що вона варта не втіхи, а тілесної кари.

до змісту

Слуга. Господи, я не гідний ні Твоєї втіхи, ні духовних відвідин, тому справедливо обходишся зі мною, коли покидаєш мене у біді і смутку.

Бо хоч би я зміг вилити море сліз, то ще не був би гідний Твоєї втіхи.

Тому-то я нічого іншого не вартий, як тільки ударів і кари, бо часто я Тебе тяжко ображав і не в одному дуже завинив.

Отже, якщо по справедливості розважити, я не гідний ні найменшої втіхи.

Але Ти, благий і милостивий Боже, не хочеш, щоб діла твої пропадали марно, а хочеш показати свою пребагату доброту до об`єктів Твого милосердя і бажаєш втішати Твого слугу, навіть без усякої його заслуги.

Бо Твої втіхи не такі, як людські.

Що я вчинив, Господи, що Ти даєш мені небесну втіху?

Я не пригадую собі ніякого доброго діла, але пам`ятаю, що завжди був схильний до гріхів і лінивий до виправлення.

Це правда, і я не можу заперечити того. Коли б я інакше говорив, Ти став би проти мене і не було б кому боронити мене.

Що я заслужив собі за свої гріхи, як не пекло і вогонь вічний?

По правді зізнаюся, що я вартий усілякої наруги і зневаги, та й не випадає зараховувати себе до Твоїх богомільних слуг.

І хоч прикро мені це слухати, однак в ім`я правди стану обвинувачувати себе за свої гріхи, щоб я цим легше заслужив собі на Твоє милосердя.

Що маю казати, я винний і осоромлений?

Я не можу своїми устами промовити чогось іншого, тільки це одне слово: "Я згрішив, Господи, я згрішив, змилуйся наді мною, прости мені!

Дай мені ще трохи часу оплакувати свій біль, поки піду в країну темноти, вкриту пітьмою смерті" (Йов 10,20-21).

Чого ж найбільше домагаєшся від винного і нещасного грішника, як не того, щоб розкаявся і упокорився за свої гріхи?

З правдивого жалю і покори серця народжується надія на прощення, неспокійна совість заспокоюється, втрачена ласка повертається, чоловік забезпечує себе від прийдешнього гніву і в святих обіймах зустрічаються Бог і розкаяна душа.

Покірний жаль за гріхи – це мила Тобі, Господи, жертва. Він далеко миліше пахне перед Твоїм лицем, аніж дим кадила.

Він є також і пахучим миром, яке Ти наказав вилити на свої святі ноги, бо серцем сокрушеним і покірливим (Пс. 50,19) Ти ніколи не гордував.

Тут є захист від гніву ворога, тут-то обновляється і очищається те, що деінде опоганилось і про що пожалівши розкаялось.

Розділ п'ятдесят третій: =53= Ласка Божа не приходить до тих, що думають про земні речі.

до змісту

Господь. Сину, моя ласка дорогоцінна, її не вдасться тобі одержати разом з почуттєвими речами чи із земними втіхами.

Тому ти повинен відкинути все те, що спиняє ласку, коли бажаєш, щоб вона наповнила твоє серце.

Шукай для себе самотності, люби бути сам на сам зі своєю душею, не пильнуй пустої розмови, але радше звертайся до Бога гарячою молитвою, щоб міг зберегти сокрушення серця і чисту совість.

Цілий світ за ніщо май, розмову з Богом став вище над усі речі.

Бо не можеш зі мною розмовляти і одночасно розкошувати в проминаючих добрах.

Треба відсторонитися від знайомих і дорогих приятелів і відвернути свій розум від усякої дочасної втіхи.

Як гаряче закликає святий апостол Петро вірних християн, щоб на цьому світі вважали себе чужинцями і подорожніми (І Пт. 2,11).

О, яку велику надію матиме той вмираючий, якого вже ніщо з цим світом не пов`язує!

Немічний розум ще не розуміє і почуттєва людина не знає, що означає мати серце від усього відсторонене і що таке свобода духовної людини.

Однак, якщо вона хоче стати насправді духовною, то хай відречеться як тих, що далекі їй, так і тих, що їй близькі, і хай нікого так не стережеться, як себе самого.

Коли зовсім переможеш себе, тоді все інше легше побореш.

Справжня перемога – це перемога над самим собою.

Бо хто упокорив себе так, що чуттєвість слухає розуму, а розум у всьому підлягає мені – той справді є переможцем над собою і паном світу.

Коли бажаєш досягти вершка перемоги, треба рішуче постановити і прикласти сокиру до кореня, щоб видерти і викорінити ту приховану і невпорядковану схильність цінувати себе та свої й земні блага.

У тому полягає його велика хиба, що чоловік себе самого дуже невпорядковано любить, і все те, на чому йому залежить, треба з коренем вирвати.

Коли це лихо переможеться і упокориться, зразу ж настане великий спокій і мир.

Але оскільки мало хто старається зовсім для себе завмерти і щиро зректися себе, люди заплутуються самі в собі і вже не в силі знятися високо духом.

А хто бажає вільно спілкуватися зі мною, той хай умертвить усі свої лихі і невпорядковані почуття і хай не прив`язується пристрасно ні до якого створіння особливою любов`ю.

Розділ п'ятдесят четвертий: =54= Одне діяння природи, а інакше – благодаті.

до змісту

Господь. Сину, пильно вважай на спосіб діяння природи та благодаті, бо вони є зовсім відмінні, і це так непомітно, що хіба тільки духовна і в серці просвічена людина їх розпізнає.

Всі люди бажають собі добра і в своїх словах чи справах прямують до чогось доброго, але тому багато з них спогляданням добра обманюється.

Природа хитра, багатьох приманює, обплутує, обдурює і завжди себе саму має на меті.

А благодать поводиться щиро, остерігається будь-якої тіні лукавства, не має на думці підступу і все чинить тільки ради Бога і в Ньому наостанку находить заспокоєння.

Природа не рада ні завмирати, ні терпіти гніву, ані датися перемогти, ані підкоритися, ані добровільно брати ярмо на себе.

А благодать старається умертвляти себе, противиться чуттєвості, пильнує того, щоб підлягати, бажає бути переможеною, не хоче вживати своєї свободи, але любить пов`язувати себе правилами і не прагне ні над ким старшувати; але бажає завжди жити, залишатися і бути під рукою Божою і ради Бога вона готова покірливо схилитися перед кожною людиною.

Природа працює для своєї користі і вважає на те, скільки зиску прибуває їй від іншої людини.

А благодать зважає більше не на те, що для неї корисне і вигідне, але на те, що громаді придасться.

Природа радо приймає почесть і шану.

А благодать усіляку честь і славу покладає на Бога.

Природа боїться осоромлення і погорди.

А благодать радіє, що за ім`я Ісусове терпить зневагу (Ді. 5,41).

Природа любить безділля і відпочинок тіла.

А ласка не може дармувати, але радо береться до праці.

Природа старається мати цікаві і гарні речі і має нехіть до того, що буденне і грубе.

А благодать кохається у простоті і маловажності; вона не цурається того, що шорстке, і не боїться одягтися у старі лахи.

Природа пильнує дочасних дібр, втішається земним зиском; вона сумує за втратою, сердиться за найменше образливе слівце.

А благодать звертає увагу на вічні добра, не прив`язується до дочасних речей, не бентежиться втратою маєтку, не ображається прикрими словами, бо вона має свій скарб і свою радість у небі, де ніщо не гине.

Природа є ласа і радше бере, ніж дає; вона любить те, що їй належить і є окремішнє.

А благодать буває щира і товариська; вистерігається окремішності і задовольняється малим, гадає, що краще давати ніж брати (Ді. 20,35).

Природа має потяг до створінь, до власного тіла і марнот.

А благодать схиляється до Бога і до чеснот. Вона відрікається від створінь, утікає від світу, ненавидить пожадання тіла, обмежує розсіяння, несмілива, щоб прилюдно показуватися.

Природа рада мати світові втіхи, щоб ними у чуттєвий спосіб втішатися.

А благодать шукає втіхи тільки в єдиного Бога і бажає веселитися найвищим Добром, яке вище за всі видимі блага.

Природа все робить задля власного зиску і користі; вона не може нічого робити даром, а за свої добродійства сподівається дістати щось рівноцінне або краще, похвалу або ласку, й бажає щоб її вчинки і дарунки високо цінували.

А благодать не шукає нічого дочасного і не жадає іншої винагороди, крім єдиного Бога; а в дочасних потребах не бажає більшого, окрім того, що потрібне для осягнення вічних дібр.

Природа радіє великою громадою приятелів і рідні. Вона чваниться славною батьківщиною і високим родом, схиляється перед вельможними, підлещується до багатих, захвалює свою рідню.

А благодать і ворогів любить, і не пишається гуртом приятелів; не зважає ні на місце народження, ні на рік, якщо не має в тому більшої чесноти.

Вона більше рада вбогому, ніж багатому, співчуває більше невинному, ніж могутньому, тішиться з правдомовним, а не з брехуном.

Вона завжди заохочує добрих людей ревно старатися про кращі дарування (І Кр. 12,31), щоб Сина Божого вірно наслідувати в чеснотах.

Природа зразу ж нарікає на нестатки і прикрості.

Благодать терпеливо все зносить.

Природа все тягне до себе, бореться і захищає себе.

А благодать у всьому покладається на Бога, бо від Нього все походить, вона нічого, що добре, не вважає своєю заслугою, не є зухвало певною в собі; не сперечається і не ставить свої думки вище над чужі, але у кожній думці піддається вічній Мудрості і Божому судові.

Природа прагне пізнати таємниці і почути якусь новину; вона хоче показуватися на людях і багато чого спробувати своїми почуттями; бажає визнання і таких вчинків, які приносять славу і зачудування.

А благодать не дбає про те, щоб довідатися цікаву новину, тому що все те походить від первородного гріха, бо на землі немає нічого нового, ані тривалого.

Вона навчає керувати своїми почуттями, вистерігатися пустого себелюбства і показності; скромно приховувати те, що гідне похвали і правдивого подиву, а в кожній речі, в кожній науці шукати мудрості, хвали та честі Божої.

Вона не хоче сама себе хвалити і щоб її хвалили, але бажає благословляти Бога в Його дарах, бо Він усім щедро наділяє з чистої любові.

Благодать – це надприродне світло і особливий Божий дар, вона є питомою ознакою вибраних і запорукою вічного спасіння; вона піднімає людину від земної любові до небесної і з почуттєвої, робить її духовною.

Тому, чим більше упокорюється і перемагається природу, тим більша благодать спливає на душу і новими відвідинами серце людини оновлюється за Божим образом.

Розділ п'ятдесят п'ятий: =55= Про зіпсуття природи й силу Божої благодаті.

до змісту

Слуга. Господи Боже мій, Ти, що створив мене за своїм образом і подобою, дай мені цю велику і так потрібну для спасіння благодать, щоб я переміг свою зіпсуту природу, яка тягне мене до гріхів і на загибель.

Бо чую у своєму тілі закон гріха, який противиться законові мого розуму, і полонить мене (Рм. 7,21), щоб я слухав радше почуттів; а я не можу противитися пристрастям, якщо Твоя пресвята благодать не прийде мені на допомогу і не увіллється з жаром у моє серце.

Мені треба Твоєї благодаті, і то великої, щоб я поборов природу, яка постійно має потяг до злого.

Бо коли вона через першого чоловіка Адама впала у гріх, і через це зіпсувалася, кара за це лихо переходить на всіх людей так, що навіть саму природу, яку Ти створив доброю і правдивою, вважається вже грішною і немічною через її схильність до злого і до того, що гірше.

Бо та дрібка сили, що ще в ній залишилася, є мов та іскорка, що тліє в попелі.

Вона є тим природним розумом, який оточила моторошна темрява; у нього все ще збереглося розуміння добра й зла, та різниці між правдою і неправдою, але він не має сили виконати все те, що вважає добрим, і не володіє вже повним світлом правди, ні чистотою своїх відчуттів.

Звідси походить, Боже мій, що я серцем кохаюся у Твоєму законі (Рм. 7,22), знаючи, що Твоя заповідь добра, справедлива і свята, і осуджую всяке зло, знаючи, що гріха треба остерігатися.

Але тілом я є раб гріховного закону, слухаючи більше відчуттів, ніж розуму.

З цього випливає, що бажати чогось доброго в мене вистачає сили, але довершити того я не спроможний (Рм. 7,18).

Нерідко багато дечого доброго постановляю собі, але при найменшій перешкоді я подаюся назад і занедбую його, бо благодать не допомагає у моїй немочі.

Тому таке буває, що знаю дорогу праведності й досить виразно бачу, як маю діяти, але прибитий до землі тягарем власної гріховності, я не можу піднятися вгору до праведності.

О, як дуже й дуже потрібна мені Твоя, Господи, благодать, щоб добру річ зачати, повести далі й довершити!

Бо без неї я не можу нічого зробити; а в злуці з Тобою, коли Твоя благодать скріпляє мене, я все зможу.

О, це справді небесна благодать, без неї є нічим усі власні заслуги й ніякі природні дари не мають значення!

У Тебе, Господи, без благодаті нічогісінько не значить ні хист, ні багатство, ні краса,, ні відвага, ні талант, ні красномовність.

Бо природні блага мають і добрі і злі люди, а питомим даром вибраних є благодать або любов. Ті, що нею наділені, стають гідними вічного життя.

Ця благодать така висока, що ні дар пророцтва, ні чудотворна сила, ні будь-яке велемудре розумування не має ніякого значення без неї.

Але ні віра, ні надія, ні інші чесноти Тобі не милі без любові й благодаті.

О, небесна благодате, що вбогу духом людину робиш багатою на чесноти, а багату на всяке добро – покірною у серці.

Прийди, зійди на мене, наповни мене вранці Твоєю втіхою, щоб моя душа не охляла з утоми і немочі розуму.

Благаю Тебе, Господи, щоб я в Твоїх очах найшов благодать, бо хоч би й не одержав всього того, чого бажає природа, то Твоєї благодаті мені вистачить (ІІ Кр. 12,9).

Коли хмари журб стануть мене спокушати і непокоїти, я не злякаюся лиха, щоб тільки Твоя благодать була при мені.

Вона є моєю силою, вона дає мені пораду і допомогу.

Вона сильніша за всіх ворогів і мудріша за всіх мудреців.

Вона вчителька правди і провідниця ладу, світло серця, втіха в горі, вона розгонить смуток, віддаляє страх, голубить побожність, витискає сльози жалю.

Що я без неї, як не всохле дерево чи гнила колода, яку треба викинути?

Так, Господи, Твоя благодать хай завжди і випереджає мене, і йде вслід за мною, і хай дасть мені те, щоб я завжди пильнував добрих діл за прикладом Ісуса Христа, Твого Сина. Амінь.

Розділ п'ятдесят шостий: =56= Треба від себе самого відрікатися і наслідувати Ісуса Христа у хресті-терпінні

до зміст

Господь. Сину, наскільки зможеш відректися від себе, настільки встигнеш увійти в мене.

Як нічого не бажати на світі приносить серцю спокій, так сердечне самозречення єднає з Богом.

Йди вслід за мною (Мт. 9,9). Я дорога, правда і життя (Йо. 14,6). Без дороги годі йти, без правди годі щось пізнати, без життя годі жити.

Я дорога, якою ти повинен йти, правда, якій ти повинен вірити, життя, на яке ти повинен сподіватися.

Я дорога безпечна, правда непомильна, життя нескінченне.

Я дорога найпростіша, правда найвища, життя правдиве, життя не сотворене.

Коли лишишся на моїй дорозі, пізнаєш правду, і правда дасть тобі волю і ти осягнеш життя вічне.

Коли хочеш зажити вічного життя, додержуй заповіді (Мт. 19,17). Коли хочеш пізнати правду, вір мені.

Коли хочеш стати праведним, продай усе (Мт. 19,21).

Коли хочеш стати моїм учнем, відрікайся від себе самого.

Коли хочеш набути щасливого життя, погорджуй життям дочасним. Коли хочеш дійти до високої слави в небі, упокорюйся на світі.

Коли хочеш зі мною панувати, неси хрест зі мною. Бо одні лише слуги хреста знаходять дорогу до життя і правдиве світло.

Слуга. Господи Ісусе! Тому, що Твоє життя було тісне, і Ти погорджував світом, дай мені, щоб я наслідував Тебе в тій погорді.

Бо слуга не більший від свого пана, а учень за вчителя свого (Мт. 10,24).

Нехай Твій слуга привчається до Твого життя, бо в ньому його спасіння і правдива святість.

Коли що-небудь я крім нього читаю або чую, воно не розважає мене і не веселить у повну розкіш.

Господь. Сину, коли це знаєш і все те перечитав, будеш щасливий, якщо так робитимеш.

Хто знає мої заповіді й додержує їх, той любить Мене, і Я полюблю його, і явлюся йому (Йо. 14,21) і дам посісти разом зі мною у царстві Отця мого.

Слуга. Господи Ісусе! Як Ти сказав і обіцяв, нехай так і станеться, і нехай я на це заслужу собі.

Я прийняв, так, я прийняв із Твоїх рук хрест і нестиму аж до смерті, нестиму його, тому що Ти його на мене поклав.

Справді, життя доброго ченця є хрестом, але й дорогою в рай.

Початок зроблений, годі повертатися назад і не належить покидати.

Нумо, браття, ходімо разом, Ісус буде з нами!

Задля Ісуса ми взяли на себе цей хрест. Задля Ісуса витриваймо під хрестом!

Він нам допомагатиме, бо Він наш провідник. Ось наш володар іде попереду, Він буде за нас боротися.

Мужньо ідімо услід за Ним, хай ніхто не страхається. Будьмо готові навіть полягти у бою хоробро, а не завдаймо сорому нашій славі, що втікаємо від хреста!

Розділ п'ятдесят сьомий: =57= Нехай надто не падає духом людина, коли часом де в чому схибить.

до змісту

Господь. Сину, терпеливість і покора в нещасті мені більше до вподоби, ніж велика втіха і побожність у щасті.

То чому ж смутить тебе та дрібниця, яку про тебе сказали?

Коли б воно було навіть і щось більше, ти не повинен непокоїтися.

А тепер дай тому спокій, це не вперше і не новина, та й не в останнє буде, якщо довго проживеш.

Ти досить відважний, доки тебе не стріне якась прикрість.

Навіть даєш добрі поради, і вмієш інших підбадьорити, але як тільки у твої двері загляне несподівано скорбота, стаєш безпорадний і безсилий.

Вважай на свою велику неміч, що так часто відчуваєш у дрібничках; однаково ж воно діється для твого добра, коли це або інше трапляється.

Як тільки можеш, вибивай її з серця, а коли тебе вразила, то нехай же не пригнічує і не обплутує на довгий час.

Принаймні зноси терпеливо, коли не можеш охоче зносити.

А навіть коли тобі не приємно таке почути і відчуваєш у собі обурення, вгамуйся, не допусти, щоб якесь слово не до речі вийшло з твоїх уст і згіршило невинних.

Неспокій скоро притихне, біль серця осолодить привернена благодать.

Я ось живу, каже Господь, готовий тобі допомогти і надзвичайно ще потішити тебе, коли уповатимеш на Мене і побожно призиватимеш Мене.

Будь врівноважений і приготуйся на ще більшу терпеливість.

Не все ще пропало, коли частіше відчуватимеш неспокій або тяжку спокусу.

Ти ж людина, а не Бог; тіло, а не ангел.

Яким чином ти міг би постійно перебувати в тому самому стані чесноти, коли цього бракувало ангелові в небі й першому чоловікові в раю?

Я той, хто в смутку розвеселить і порятує, а тих, що пізнають свою неміч, підношу аж до мого божества.

Слуга. Господи, хай благословиться Твоє слово, солодше від меду і патоки в устах моїх.

Що б я зробив у таких великих моїх бідах і журбі, коли б Ти не кріпив мене Своїми святими словами?

Щоб тільки нарешті прибитися мені до пристані спасіння, і тоді байдуже, що й скільки прийдеться терпіти.

Дай мені добрий кінець; дай щасливо з цього світу піти.

Пом`яни мене, Боже мій, і веди простою дорогою до Свого царства. Амінь.

Розділ п'ятдесят восьмий: =58= Не годиться досліджувати те, що зависоке для нас, і невідомих присудів Божих.

до змісту

Господь. Сину, остерігайся мудрувати над високими питаннями і над високими судами Божими: чому то цього так відкинено, а той дійшов великої ласки, чому цей нещасливий, а того так високо поставлено.

Все те незбагнене і нічий розум, нічиє мудрування не в силі збагнути суду Божого.

Тому-то, коли ворог тобі таке підсовує, або дехто з цікавих людей ламає собі над тим голову, відповідай словами Пророка: "Господи, Ти справедливий і праві суди Твої" (Пс. 118,137), "Присуди Господні правдиві, виправдалися самі собою" (Пс. 18, 10).

Моїх присудів треба боятися, а не досліджувати, бо для людського розуму вони невідомі.

Не досліджуй того і не сперечайся, які у святих заслуги, хто за кого святіший, або хто більший у Царстві Небесному.

Бо такі питання нерідко доводять до сварки і непотрібних суперечок, та ще й збільшують гордість і пусту чванливість. З того виростає заздрість і незгода, бо той одного святого, а інший іншого гордовито намагається поставити вище.

А знати і хотіти досліджувати такі речі не приносить ніякої користі, а тільки святим воно не миле, бо я не є Бог незгоди, але миру (І Кр. 14,33); а той мир основується радше на правдивій покорі, ніж на самовільному вивищенні.

Декого щира любов прихиляє більше до одних або до інших святих, але це потяг більше людський, ніж Божий.

Я – Той, хто створив усіх святих; Я дарував їм благодать; Я вінчав їх славою.

Я знаю заслуги кожного зокрема; Я наперед поблагословив їх своїми солодощами.

Я перед віками вже наперед знав своїх улюблених; Я вибрав їх на світі, а не вони Мене вибрали.

Я покликав їх з ласки, притягнув до себе з милосердя; Я досвідчував їх різними спокусами.

Я злив на них чудові втіхи; Я дав їм силу витримати; Я увінчав їх терпеливість.

Я розпізнаю першого і останнього; Я обіймаю усіх моїх святих; Мене над усе треба благословити і в кожному зокрема треба Мені віддавати честь за те, що Я так славно їх звеличив і без ніяких попередніх їхніх заслуг призначив їх для слави.

Так, хто погорджує одним із моїх найменших, той не шанує і великого, бо Я створив маленького і великого.

А хто віднімає честь у котрогось із святих, той віднімає її і в Мене і в усіх інших у Царстві Небесному.

Завдяки союзові любові вони всі є одне; одне й те саме думають, того самого бажають і всі вони один одного люблять.

А крім того – і це є далеко важливіше – вони більше люблять Мене, ніж себе і свої заслуги.

Бо, полинувши вище самих себе і очистивши себе від власної любові, вони зовсім переходять на мою любов і находять у ній блаженний спокій.

Ніщо не може їх від того відвернути ні засмутити, бо вони, повні віковічної правди, горять вогнем невгасаючої любові.

Так хай замовкнуть тілесні і почуттєві люди, що нічого іншого не знають, як тільки любити свою власну приємність, перемовлятися про стан святих. Вони віднімають і додають по своїй прихильності, а не так, як віковічній Правді до вподоби.

Багато буває несвідомих, а найбільше таких, що непросвічені як треба і рідко коли вміють любити когось чистою духовною любов`ю.

До одних чи до інших приманює їх завеликий природний потяг і людська приязнь і, як буває в них на землі, так вони уявляють собі святих у небі.

Але є непорівняльна різниця між тим, що думають собі нетямущі, і тим, що добачають мужі просвічені об`явою з висот.

Тому остерігайся, сину, мудрувати про те, що перевищує твоє знання, а більше за тим побивайся і до того прямуй, щоб ти міг стати хоч найменшим у царстві Божому.

А коли б хто й знав, котрий є святіший за іншого, або хто більший у Царстві Небесному, то на що придалося б йому таке знання, коли б через нього не упокорився переді Мною і не став ще більше хвалити Моє ім`я?

Той робить діло далеко миліше Богові, хто роздумує над тим, які великі його гріхи, та які маленькі чесноти і як далеко йому до праведності святих, ніж той, хто сперечається про більшу чи меншу їхню святість.

Краще молитися до святих побожно, зі сльозами і з покірливим серцем благати їхнього славного заступництва, ніж пустими здогадами досліджувати їхні таємні заслуги.

Вони були б навіть дуже вдоволені, коли б тільки люди змогли вгамуватися і полишити свої теревені.

Вони не чваняться своїми заслугами, бо все, що добре, вважають не своєю заслугою, а моєю, бо все те Я подарував з моєї безмірної любові.

Вони так повні Божої любові і радощів, що для слави і для щастя нічого їм не бракує й нічого не може бракувати.

Всі святі, чим вищі вони у славі, тим покірніші в серці, а мені тим ближчі і миліші.

Тому написано, що вони клали свої вінці перед Богом, поприпадали ниць перед Ягнятком і поклонилися Тому, що живе віки вічні (Од. 5,12).

Багато людей питається, хто більший у царстві Божому, а самі не знають, чи будуть гідні того, щоб належати хоч до найменших.

Велика річ бути хоч найменшим у небі, де всі є великими, бо всі синами Божими зватимуться (Мт. 5,5) і будуть ними.

Найменший стане за тисячу, а столітній грішник згине (Іс. 60,22; 65,20).

Бо коли учні питалися, хто буде більший у Царстві Небесному, почули таку відповідь: "Якщо ви не навернетеся і не будете, як ті діточки, не ввійдете в Царство Небесне" (Мт. 18,3).

"Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Царстві Небесному" (Мт. 13,4).

Горе тим, хто не хоче добровільно упокоритися з малолітками, бо низенькі ворота Небесного Царства не дадуть їм увійти всередину.

Горе також багатим, що вже тут мають свої втіхи: бо коли убогі входитимуть у Царство Боже, вони стоятимуть надворі і ридатимуть.

Тіштеся покірливі і веселіться убогі, бо ваше є Царство Боже (Лк. 6,20), якщо тільки по правді живете.

Розділ п'ятдесят дев'ятий: =59= Всю надію і все сподівання треба покладати тільки на єдиного Бога.

до змісту

Слуга. Господи, на кого я маю у цьому житті уповати, у кому найбільша втіха для мене з усього, що бачу під небом?

Хто ж, як не Ти, Господи Боже мій, милосердя якого не має меж.

Де буде мені добре без Тебе? Коли могло мені бути зле з Тобою?

Волію ради Тебе бідувати, ніж без Тебе багатіти.

Хочу радше з Тобою по землі тинятися, ніж без Тебе мати небо.

Де Ти, там небо; де Тебе немає, там смерть та пекло.

Ти моє бажання, і тому мушу до Тебе возносити молитву, кликати і благати Тебе.

Я не можу ні на кого з упевненістю уповати, що він стане мені в пригоді саме в потрібний час, як тільки на Тебе, мій Боже єдиний.

Ти моя надія, Ти моє уповання, Ти моя втіха і завжди вірний заступник.

Кожен пильнує тільки свого, а Ти бажаєш лиш мого спасіння, мого поступу вперед та все обертаєш мені на добре.

Навіть тоді, коли часом виставляєш мене на різні спокуси і прикрості, все це чиниш для моєї користі, бо Ти звичайно своїх улюблених випробовуєш у тисячу способів.

Серед цих випробувань Тебе треба не менше любити і хвалити, як коли б Ти наповняв моє серце небесними втіхами.

Тому-то на Тебе, Господи Боже, покладаю всю мою надію і на Тебе уповаю; Тобі поручаю всю свою журбу і скруту, бо я переконався, яке слабке і непевне все те, з чим крім Тебе стикаюсь.

Бо ні на що не здасться гурт приятелів, ані могутні помічники не зможуть допомогти, ані розумні порадники не зможуть дати доброї поради, ані книги вчених розважити. Ніяким великим скарбом не викупити, ніяка затишна схованка не зможе захистити, якщо Тебе самого не буде при тому, якщо Ти не допоможеш, не скріпиш, не потішиш, не навчиш і не охорониш.

Бо все те, що нібито повинно принести спокій і щастя, без Тебе не має ніякої вартості і насправді не дає ні крихітки щастя.

Так, Ти найвище з усіх добро, повний розквіт щастя і глибина мудрості, а на Тебе єдиного уповати – це найбільша втіха для Твоїх слуг.

До Тебе звернені мої очі, на Тебе уповаю, Боже мій, Отче милосердя (ІІ Кр. 1,3).

Поблагослови і освяти мою душу благословенням небесним, щоб вона сталась Твоїм святим храмом і престолом віковічної Твоєї слави і щоб у тій святині Твоєї достойності не було нічого, що могло б разити очі Твоєї величності.

Зглянься на мене по великій доброті Твоїй і по щедрому милосердю Твоєму та вислухай молитву Твого бідолашного слуги, що далеко від Тебе блукає по темній країні смерті.

Заступи і спаси душу слуги Твого серед стількох небезпек цього немічного життя і за допомогою Своєї благодаті веди її дорогою миру до батьківщини віковічного сяйва. Амінь.

Книга четверта

 

Розділ перший: =1= Про таїнство св. Причастя

до змісту

Про таїнство св. Причастя
Передмова

Побожне заохочення до святого Причастя.

ГОЛОС ХРИСТА

Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас, – каже Господь (Мт. 1128).

Хліб, що його Я дам, це – тіло моє за життя світу (Йо. 6,51).

Беріть, їжте: це моє тіло. Воно за вас дається. Це робіть на мій спомин. (Мт. 26,26; І Кр. 11,24).

Хто споживає тіло моє і кров мою п`є, той у мені перебуває, а я – в ньому. (Йо. 6,56).

Дух – ті слова, що їх я вимовив до вас, вони й життя. (Йо. 6,63).

Розділ 1

З якою ж великою шаною треба приймати Христа.

СЛОВА УЧНЯ

Це Твої слова, Христе, віковічна Правдо. Хоч Ти не промовив їх одночасно й хоч не записані вони в одному місці.

Але тому, що вони Твої слова, вони правдиві. Я мушу їх усі прийняти вдячно і вірно.

Вони Твої, і Ти їх сказав, але ці слова також і мої, бо Ти промовив їх для мого спасіння.

Радо приймаю їх із Твоїх уст і бажаю, щоб вони міцно закарбувалися у моєму серці.

Такі милі слова, повні насолоди і любові, заохочують мене, але гріхи тривожать мене і нечиста совість не допускає до того, щоб приймати такі великі Таїнства.

Твої солодкі слова закликають мене, але велика сила гріхів мене пригнічує.

Наказуєш, щоб я з упованням приступив до Тебе, якщо хочу мати в Тебе свою частку, і щоб прийняв поживу безсмертності, коли бажаю вічного життя та слави.

Приходьте, кажеш, до Мене всі втомлені і обтяжені, а Я вас облегшу (Мт. 11,28).

О, яке солодке і миле слово для вуха грішника, яким Ти, Господи Боже мій, запрошуєш нужденного бідолаху до Причастя Твого Найсвятішого Тіла!

Але, Господи, хто я такий, щоб смів приступити до Тебе?

Ось високі небеса не можуть обняти Тебе, а Ти кажеш: "Прийдіть до Мене всі!" Що значить така премилостива ласкавість і ці приятельські запросини?

Яким чином я зважуся приходити до Тебе, коли й так нічого доброго за собою не відчуваю, щоб міг насмілитися на це?

Яким чином міг би ввести Тебе у свою домівку, коли я так часто ображав Твоє наймилостивіше лице?

Ангели і архангели віддають Тобі поклони, бояться Тебе святі і праведні, а Ти кажеш: "Прийдіть до Мене всі".

Коли Ти, Господи, не казав би того, хто йняв би віри, що це правда?

А коли Ти не велів би, то хто зважився б приступити?

Ось Ной, чоловік праведний, сто років працював на будові корабля, щоб із кількома своїми близькими родичами врятуватися.

А я, яким чином зможу лише за одну годину так приготуватися, щоб міг побожно прийняти Творця світу?

Мойсей, Твій великий слуга і Твій єдиний приятель, збудував ковчег завіту з непорохнявіючого дерева і позолотив його щирим золотом, щоб скласти в ньому таблиці закону.

А я, порохняве створіння, зважуся так легко приймати Тебе, Законодавця і Творця життя?

Соломон, наймудріший між ізраїльськими царями, сім років будував величний храм на хвалу Твого імені і вісім днів святкував празник його посвячення.

Він приніс тисячу мирних жертв і під звуки труб та зі співами велично поставив ковчег завіту на місце, яке було приготоване для нього.

А я, нещасний і найбільший бідолаха з усіх людей, в який спосіб маю вести Тебе у свою домівку, коли я ледве пів годинки вмію провести побожно. О, якби я хоч раз тих пів годинки був побожний, як треба!

О, Боже мій! Скільки то вони старалися і натрудилися, щоб Тобі сподобалось!

Ой, леле! Яке малесеньке те, що я роблю! Яку малу хвилинку я віддаю для того, щоб приготуватися до Святого Причастя!

Рідко коли я можу зібрати свої думки докупи, і ще рідше буваю вільним від усілякого розсіяння думок.

І певно, що перед милостивим лицем Твого Божества не повинна в мене виринати ніяка негідна думка, також ніяке створіння не повинно займати мене, бо я маю приймати на гостину не ангела, але Господа ангелів.

Та ще й дуже велика є різниця між ковчегом завіту, з його святощами і Пречистим Твоїм Тілом, з його невимовною силою, між тими старозаконними жертвами, прообразами прийдешнього, і правдивою жертвою Твого Тіла, що сповнила всі старозавітні жертви.

Так чому ж я перед Твоїм пресвятим Лицем ще більше не запалююся жаром побожності?

Чому я не приготовляюся з ще більшою пильністю до прийняття Твоїх, Господи, пресвятих Дарів, коли ті старозавітні святі патріархи і пророки, царі й князі з усім народом виявили таку гарячу побожність для богослужіння.

Вельми побожний цар Давид танцював з усієї сили перед ковчегом Божим, згадуючи про добродійства, які були зазнали колись батьки.

Велів справити всякого роду інструменти, написав псалми і казав їх співати з веселістю, і сам раз у раз співав, граючи на арфі, натхнений благодаттю Святого Духа.

Він навчив ізраїльський народ всім серцем хвалити Бога, день у день благословляти і величати Його гармонійно, мов одними устами.

Коли тоді процвітала така велика побожність і була пам`ять про Божу хвалу перед ковчегом завіту, яку ж велику честь і побожність мушу мати тепер я і весь християнський народ перед лицем Таїнства, у хвилині прийняття найсвятішого Тіла Христового!

Багато людей бігає по всіх усюдах, щоб поклонитися мощам святих та із зачудуванням слухають оповідь про їхні вчинки, оглядають величні будівлі їхніх храмів і цілують святі їхні кості, обвиті шовком і золотом.

А ось тут, переді мною на престолі, перебуваєш Ти, Боже мій, Найсвятіший, Творче людей і Господи ангелів!

При таких оглядинах не раз буває тільки людська цікавість та небачена ще новина, тому вони приносять невеличкий плід переміни на краще, а найбільше тоді, коли буває така легкодумна біганина без правдивого сокрушення серця.

А тут, у Таїнстві Святого Причастя, перебуваєш увесь, мій Боже і людино Христе Ісусе; скільки то разів тут достойно і побожно приймається Тебе, збирається рясний плід вічного спасіння.

Але сюди не приваблює ніяке легкодумство, ні цікавість, ані почуттєвість, тільки сильна віра, побожна надія і щира любов.

О, невидимий Боже, Творче світу, як чудово Ти з нами чиниш! Як любенько і ласкаво Ти дбаєш про своїх обранців, що їм даєш Себе Самого у Таїнстві споживати!

Бо це перевищує всілякий розум, це нечуваною силою притягає до себе побожні серця і запалює їхню любов.

Бо ті правдиві вірні Твої раз у раз черпають велику ласку побожності й любов чесноти.

О, чудова і таємна ласка Таїнства! Тебе знають тільки Христові вірні, а невірні і гріховні прислужники не можуть Тебе зазнати!

У цьому Таїнстві дається духовна благодать, а втрачена сила душі оновлюється, і краса її знівечена гріхом повертається знову.

Та благодать не раз буває така велика, що з усією повнотою тієї побожності, влитої в душу, не тільки розум, але і немічне тіло відчуває, що прибуло йому більше сили.

Однак треба бути дуже м`яким серцем і жаліти за нашу байдужість і недбайливість, що надто мале бажання спонукує нас до того, щоб приймати Христа. А на ньому основується вся надія і заслуга тих, що прагнуть спастися.

Бо Він наше освячення і спасіння, Він потіха для мандрівників на дорозі життя і вічна розкіш святих.

Так, треба сприймати все серцем, хоч багато людей так мало зважає на це спасенне Таїнство, що звеселяє небо і увесь світ спасає.

Ой леле! Сліпото і закам`янілосте людського серця, що так мало пильнує того невимовного дару, та ще й у щоденній буденності виявляє байдужість до нього.

Бо коли б це найсвятіше Таїнство тільки в одному місці правилося і тільки один однісінький на світі священик освячував його, як гадаєш, чи не бажали б люди всім серцем дістатися до того місця і до того священика, щоб могли побачити, як відправляються Божі Таїнства?

А тим часом священиків є багато і в багатьох місцях Христос приноситься в жертву, щоб благодать і любов Божу до людини тим більше видно було, чим далі Святе Причастя поширене у світі.

Дяка Тобі, преподобний Ісусе, віковічний пастирю, за те, що зволив Ти нас, бідолашних і вигнанців, покріпляти своїм дорогоцінним Тілом і Кров`ю, і до приймання того Таїнства ще заохочуєш словами зі своїх власних уст, коли кажеш: "Прийдіть до Мене всі втомлені і обтяжені, і я вас облегшу".

Розділ другий: =2= Про маловажність власної особи.

до змісту

Кожний чоловік вже від природи прагне до знань, але що дає знання без страху Божого?

По правді, покірливий селянин, що служить Богу, кращий, ніж гордий мудрець, що не дбає про себе, а спостерігає за рухом небесних планет.

Хто добре пізнає себе, той стає меншим у власних очах і не тішиться людськими похвалами.

Коли б я знав усе, що є на світі, а не мав у собі любові (1Кр.13,2), як воно помогло б мені перед Богом, який колись буде судити мене за мої вчинки?

Лиши ту непомірковану жадобу знання, бо в ньому буває велике розсіяння думок і баламутство.

Вчені дуже хочуть, щоб люди їх бачили і вважали за мудрих.

Багато є таких речей, про які їх знання або недостатні, або таки ніякої користі душі не приносять.

І дуже нерозумний той, хто пильнує щось інше, а не те, що веде до його спасіння.

Велика сила слів не наситить душі. Тільки праведне життя оживляє розум і чисте сумління, дає велику надію на Бога.

Чим більше й краще ти щось знаєш, тим тяжче за те будуть тебе судити, якщо не будеш святіше жити.

Тому не чванься великим хистом ані наукою, але радше бійся за те знання, що тобі дано.

Якщо тобі здається, що багато знаєш і досить добре все розумієш, то знай, що ще далеко більше є такого, чого ти не знаєш.

Не гордись (Рм.11,20), але радше признавай своє неуцтво.

Чому хочеш ставити себе вище іншого, коли є більше таких, що розумніші від тебе і досвідченіші в законі.

Якщо хочеш знати й навчитися чогось корисного, люби те, щоб ніхто не знав і за ніщо тебе мав.

Найвища і найправдивіша наука - правдиве пізнання і маловаження своєї власної особи.

Себе за ніщо мати, а інших завжди добре і високо цінити - це велика мудрість і праведність.

Якщо б ти навіть бачив, що хтось явно грішить, або що він допускається якогось тяжкого злочину, то ти ще не повинен уважати себе за кращого, бо не знаєш, як довго зможеш витримати в праведності.

Всі ми немічні, але не вважай нікого більш немічним, ніж ти сам.

Розділ третій: =3= Дуже корисно часто причащатися.

до змісту

СЛОВА УЧНЯ

Ось я приходжу до Тебе, Господи, щоб із Твого дару мені добро сталося і щоб я звеселився при Твоїй святій вечері, що Ти, Боже, справив за милістю Твоєю убогому (Пс. 67,11).

Ось у Тебе є все те, чого я можу і повинен бажати. Ти моє спасіння і мій викуп, моя надія і сила, моя краса і слава.

Тому звесели нині душу слуги Твого, бо до Тебе, Господи Ісусе, я підношу душу мою (Пс. 85,4).

Бажаю прийняти Тебе тепер побожно і з честю. Прагну ввести Тебе у свою домівку, щоб я заслужив собі, як Закхей, на Твоє благословення і на те, щоб належати до синів Авраамових.

Моя душа жадна Твого Тіла. Моє серце прагне з`єднатися з Тобою.

Дай мені себе, і буде з мене. Бо крім Тебе, ніяка втіха нічого не варта.

Я не можу обійтися без Тебе і без Твоїх відвідин не можу жити.

Тому мені треба часто приступати до Тебе для мого спасіння, щоб я часом не знемігся в дорозі, коли хто відніме від мене хліб небесний.

Бо Ти, наймилосердніший Ісусе, коли навчав народи і зціляв усілякі недуги, одного разу сказав: "Не хочу відправляти їх додому голодних, щоб, бува, не охляли десь по дорозі" (Мт. 15,32).

Зроби ж так тепер зі мною, коли Ти лишив Себе в Таїнстві на втіху вірним.

Бо Ти є мила насолода душі, а хто достойно споживатиме Тебе, той буде мати свою частку і спадкоємство у вічній славі.

Принаймні для мене, що так часто падаю і грішу, так хутко холону і слабну, конечно треба чистими молитвами, сповідями і святим прийманням Твого Тіла оновлятися, очищатися і зігріватися, щоб я часом, якщо на довший час занедбаю це, не кинув своєї святої постанови.

Бо чуттєвість людини вже змалку має нахил до злого і, коли Божий лік не допоможе їм, вони зразу ж падають у ще гірші гріхи.

Так Святе Причастя відвертає від злого і скріпляє у доброму.

Бо якщо тепер я так часто буваю недбайливий і байдужий, коли причащаюся або служу, то що було б зі мною, якби я не приймав того ліку і не шукав такої великої допомоги?

І хоч я не є щодня гідний святої відправи, ані як слід приготовлений, однак буду старатися за кожної нагоди приймати Божі Таїнства і ставати учасником такої великої благодаті.

Бо доки вірна душа у смертнім тілі мандрує далеко від Тебе, для неї одинокою і найважливішою втіхою є те, що часто пам`ятаючи про свого Бога, може побожним серцем приймати свого Улюбленого.

Яка дивна ласкавість Твоєї любові до нас, що Ти, Господи Боже і Творче, який всі духи оживляєш, волієш приходити до маленької душечки і з цілим своїм божеством і чоловіцтвом її голодну насичувати.

О, щасливе те серце і блаженна та душа, яка гідна того, щоб Тебе, Господа Бога свого, побожно прийняти і, приймаючи Тебе, натішитися у цілковиту розкіш духовними радощами!

О, якого великого Господа вона приймає! Якого миленького гостя вітає! Якого приємного товариша пригощає! Якого вірного приятеля знаходить собі! Якого гарного і чесного нареченого обіймає – нареченого, котрого повинна любити більше за всіх і за всі улюблені бажання!

Перед обличчям Твоїм, найсолодший мій любий, хай замовкне небо і земля з усією своєю красою; бо вся та хвала і окраса, яку вони мають, походять зі щедрої ласкавості Твоєї, і вона ніколи не досягне величності Імені Твого, мудрість якого невимірна.

Розділ четвертий: =4= Багато ласк набувають ті, що достойно причащаються.

до змісту

СЛОВА УЧНЯ Господи Боже мій, поблагослови слугу свого наперед своєю солодкою благодаттю, щоб я був гідний достойно і побожно приступити до Твого величного Таїнства.

Приваб моє серце до Себе і визволи мене з тяжких лінощів. Завітай до мене спасінням Твоїм (Пс. 105,4), щоб я духом скуштував Твоєї солодкої любові, що у цьому Таїнстві, неначе у джерелі, міститься.

Просвіти також очі мої, щоб я міг споглядати на таке велике Таїнство і скріпи мене, щоб я непохитною вірою вірував у нього.

Бо це Твоє діло, а не людська сила; Твоя свята постанова, а не людська вигадка.

Ніхто не може сам собою збагнути і зрозуміти того, що навіть перевищує ангельський розум.

То як же ж я, негідний грішник, земля і попіл, зможу збагнути і зрозуміти таку високу і святу тайну?

Господи, у простоті серця свого, в добрій і сильній вірі та на Твоє веління приступаю до Тебе з упованням і поклоном і вірую по правді, що Ти перебуваєш тут у Таїнстві, як Бог і чоловік.

Таким чином хочеш, щоб я прийняв Тебе і в любові з`єднався з Тобою.

Тому благаю Твою ласкавість і молю Тебе, дай мені особливішу благодать для того, щоб я розчинився в любові і увесь занурився у Тебе, і вже більше не дбав ні про яку іншу втіху.

Бо це найвище і найсвятіше таїнство є спасінням для моєї душі й тіла, лік на всяку духовну неміч; воно зціляє мої хиби і гнуздає мої пристрасті, перемагає або зменшує натиск спокус, вливає більше благодаті, прибільшує початки чесноти, скріплює віру, підсилює надію, запалює і поширює любов.

Бо велику силу всякого добра дав Ти своїм улюбленим, що побожно причащаються, і все ще частіше даєш, мій Боже, опікуне моєї душі, зцілителю людської немочі і подателю всієї сердечної втіхи.

Бо на всякі журби Ти наливаєш їхні серця великою втіхою і підіймаєш їх з глибини розпуки до уповання на Твою допомогу, оживляєш і просвічуєш їх новою особливою ласкою.

Так, що ті, які спершу були неспокійні і перед Причастям не чули в собі тепла любові, пізніше, підкріпившись хлібом і питтям небесним, бачать, що зайшла в них переміна на краще.

Тому ти з таким помислом обходишся зі своїми вибраними, щоб вони справді пізнали і вочевидь пересвідчилися, скільки немочі вони мають самі по собі, а скільки доброти і благодаті вони дістають від Тебе.

Бо самі по собі вони холодні, тяжкі і ледачі до молитви, а з Твоєї ласки стають ревними, охочими і побожними.

Бо хто, приступаючи покірно до джерела солодкої втіхи, не зачерпне з нього хоч трохи тепла любові?

Або хто, стоячи коло великого вогню, не зігріється хоч трохи?

І Ти є те джерело, яке завжди повне, аж переливається, Ти вогонь, що вічно горить і ніколи не вгасає.

Тому, коли мені ще не вільно черпати з повної криниці і напитися досхочу, то я таки прикладу уста свої до краю небесної цівочки, щоб хоч маленьку крапельку з неї дістати та вгасити спрагу, щоб не зів`янути до останку.

І хоч я не можу ще стати увесь небесним ні таким полум`яним з любові, як херувими і серафими, однак буду старатися гаряче молитися і так приготувати своє серце, щоб за покірним прийняттям живого Таїнства я дістав хоч невеличку іскорку Божого полум`я.

А чого мені бракує, Ти, предобрий Ісусе, найсвятіший Спасителю, з милості і ласки Своєї за мене надолуж, бо Ти зволив всіх закликати до себе словами: "Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, і я вас облегшу" (Мт. 11,28).

Бо я гарую у поті чола, біль серця мучить мене, гріхи мене обсіли, спокуси не дають спокою, безліч недобрих пристрастей обплутало і придавлює мене.

І нема кому допомогти мені, нема кому визволити і врятувати мене, крім Тебе, Господи, Боже, Спасителю мій! Тобі віддаю себе і все, що маю, щоб Ти стеріг мене і запровадив у вічне життя.

Прийми мене на хвалу і славу імені Твого, Ти ж дав мені Тіло своє і Кров на страву і пиття.

Учини, Господи Боже Спасителю мій, щоб за частим прийманням Твого Таїнства зростало тепло моєї побожності.

Розділ п'ятий: =5= Про високу достойність Таїнства і про священичий стан.

до змісту

ГОЛОС УЛЮБЛЕНОГО Коли б ти мав чистоту ангельську і святість святого Йоана, то й тоді б ще не був гідний цього Таїнства ані приймати, ані сповняти.

Бо це не належиться людям за їхні заслуги, що чоловік може освячувати і жертвувати Христове Таїнство і приймати на поживу хліб ангельський.

Висока та служба і велика гідність священиків! Їм дано те, чого не вділено ангелам.

Бо тільки священики, висвячені у Церкві за правилами, мають владу приносити жертви і освячувати Тіло Христове.

Однак священик є тільки слугою Божим, що вживає слово Боже за Його наказом і настанові Бога, а Бог Сам безпосередньо діє і невидиме творить; Йому підлягає все, що Він хоче, і слухає все, кому накаже.

Так у цьому найсвятішому Таїнстві повинен більше вірити всемогутньому Богові, ніж своїм почуттям або якимсь видимим ознакам.

Тому треба приступати до того святого діла із страхом і говінням.

Будь обачний і вважай, чию службу віддано тобі положенням рук єпископа.

Ось тебе поставлено священиком і висвячено для здійснювання Таїнства; гляди ж тепер, щоб ти вірно і побожно у свій час приносив Богові жертву і сам поводився бездоганно.

Ти не полегшив свій тягар, а ще тісніше став прикований до закону і зобов`язаний прямувати до більшої праведності і святості.

Священик повинен прикрашуватися всіма чеснотами і іншим людям давати приклад праведного життя.

Він має поводитися не по-простацьки і посполитим звичаєм людським, а приставати з ангелами в небі або з праведними мужами на землі.

Священик, одягнений у святі ризи, заступає місце Христа, щоб щиро і покірно благати Бога за себе і за весь народ.

На грудях і на плечах він носить знак хреста Господнього, щоб постійно пам`ятати про муки Христові.

Спереду на ризі він носить хрест, щоб пильно глядіти слідів Христових і ревно старатися в них ступати.

На плечах має знак хреста, щоб лагідно ради Бога зносити всякі прикрості, які хто зробить йому.

Перед собою носить хрест, щоб каятися у своїх гріхах, за собою – щоб жалісливо плакати і над провинами інших людей, і усвідомлювати, що він посередник, який стоїть між Богом і людьми.

І щоб не переставав молитися і приносити святу жертву, аж поки не виблагає благодаті і милосердя.

Коли священик приносить жертву, він віддає честь Богові, звеселяє ангелів, будує Церкву, допомагає живим, вимолює померлим упокій і сам стає присутнім у всіх ласках.

Розділ шостий: =6= Про приготування до Святого Причастя.

до змісту

Коли подумаю про Твою, Господи, достойність і про свою нікчемність, тремчу, як листок, і сам себе соромлюся.

Бо, коли не приступлю до Тебе, втрачу життя, а коли негідно підійду, тяжко провинюся.

Що ж мені робити, Боже мій, Ти мій помічник і порада у потребі?

Навчи мене простої дороги, порадь, як гідно приготуватися до Святого Причастя.

Бо для мене корисно знати, як маю побожно і з говінням приготувати для Тебе своє серце, щоб прийняти Твоє Таїнство для свого спасіння, і для того, щоб принести таку велику і Божу жертву.

Розділ сьомий: =7= Про іспит совісті й постанову виправитися.

до змісту

ГОЛОС УЛЮБЛЕНОГО Священик Божий має перш за все приступати до освячування, ламання і споживання цього Таїнства з якнайбільшою покорою в серці і побожним говінням, з сильною вірою і щирим наміром на славу Божу.

Пильнуй за своєю совістю і скільки зможеш, очисти її та заспокой щирим жалем і покірною сповіддю, так, щоб ти вже не мав ані не був свідомий ніякого тяжкого гріха, який би непокоїв тебе і перепиняв тобі вільний доступ.

Кайся у всіх своїх гріхах загалом, а за щоденні прогрішення жалкуй і переймайся більше зосібна.

І коли час дозволяє, відкрий Богові глибини серця і всю свою недолю через свої пристрасті.

Сприймай серцем і жалій про те, що ти досі ще такий почуттєвий і марнотний, що ти так мало ще умертвив пристрасті і так багато в тебе неспокійних побажань.

Так мало спротиву на тілесні почуття, так часто захоплюєшся всілякими пустими мріями.

Так схильний до світових речей, а такий недбайливий до душевних справ.

Такий похопний до сміху і розпусти, а такий тяжкий до плачу і сокрушення серця.

Такий охочий до сваволі і до вигоди, а такий лінивий до швидкого послуху і ревності.

Такий цікавий, послухати щось нове і щось гарне побачити, а так нерадий братися до того, що непоказне і упокоряюче.

Такий жадний усього, а такий скупий щось давати і скнара.

Такий нерозважний у бесіді, такий непоміркований у мовчанні. Такий непорядний у звичках, такий загонистий у діях.

Такий ласий на їжу, такий глухий на слово Боже.

Такий квапливий до спочинку, а такий повільний до праці.

Такий невсипущий до байок, а такий сонливий на нічних молитвах. Такий поквапний до кінця, а такий розсіяний.

Такий недбайливий у відмовлянні молитовних часів, такий холодний при відправі Слави Божої, такий сухий при Причасті.

Такий будь-чого розсіяний, а так рідко коли цільний у собі.

Такий сердитий, такий швидкий комусь гидоту вчинити.

Такий осудливий, такий суворий у даванні догани.

Такий радісний у щасті, а такий слабкий у нещасті.

Такий багатий на добрі постанови, а так мало що виконуєш.

Якщо ти ті й ще інші свої хиби з болем серця і великим жалем через свою неміч визнаєш на святій Сповіді і оплачеш, тоді щиро постанови постійно виправляти своє життя і поступати вперед у чеснотах.

Потім із цілковитим самозреченням і щирою волею пожертвуй себе в честь мого імені на жертовнику серця свого, як безустанну жертву цілопалення – цебто, щиро віддаючи мені своє тіло і свою душу.

Щоб ти таким чином став гідним приступати до принесення Богові жертви і прийняти Таїнство мого Тіла для свого спасіння.

Бо немає достойнішої жертви і більшого надолуження за відпущення гріхів над те, коли з жертвою Тіла Христового в Службі Божій і у Святому Причасті щиро і цілковито жертвуєш Богові себе самого.

Скільки разів чоловік прийде до мене за прощенням і благодаттю і зробить усе те, що йому належиться, та щиро покається, - "Як я живу, - каже Господь, - то я не хочу смерті грішника, але радше хай навернеться і хай живе" (Єз. 33,11), "бо я вже більше не буду пам`ятати його гріхів" (Єв. 10,17), - все буде йому прощено.

Розділ восьмий: =8= Про жертву Христову на хресті і про самозречення.

до змісту

ГОЛОС УЛЮБЛЕНОГО Коли я з розп`ятими на хресті руками і нагий добровільно жертвував себе Богу Отцю за твої гріхи, так, що нічого вже в мене не залишилося, чого б я не віддав геть чисто на жертву поєднання з Богом, так і ти повинен добровільно приносити мені себе щоденно у Службі Божій у жертву чисту і святу, найщиріше, як тільки зможеш, з усіма своїми силами і почуваннями.

Нічого більше від тебе не жадаю окрім того, щоб ти прагнув весь віддатися мені.

Якщо крім себе даси мені щось, на те я не зважаю, бо шукаю не дарунку твого, але тебе.

Як тобі не вистачило б чогось, коли б ти все мав, а мене ні, так і мені ніяк не може сподобатися те, що мені даси, коли себе не принесеш у жертву.

Себе мені пожертвуй і віддайся весь Богові, і твоя жертва буде мила.

Я ж себе весь жертвував Отцеві за тебе і дав ще й Тіло своє і Кров на поживу, щоб я став увесь твій, а ти, щоб був мій.

А коли лишишся при собі і не пожертвуєш себе добровільно моїй волі, твоє жертвування не буде повне і не настане між нами одностайне з`єднання.

Тому всі твої справи повинно попереджати добровільне пожертвування себе в руки Бога, коли хочеш досягти свободи і благодаті.

Бо тому так мало буває просвічених і вільних у серці людей, що вони не вміють цілковито відректися від себе.

Моє слово незмінне: "Хто не відречеться всього, той не може бути моїм учнем" (Лк. 14,33).

Отже, коли бажаєш стати моїм учнем, пожертвуй себе мені з усіма своїми почуваннями.

Розділ дев'ятий: =9= Ми повинні жертвувати Богові себе, всі наші справи й за всіх молитися.

до змісту

СЛОВА УЧНЯ Господи, все Твоє: і те, що на небі, і те, що на землі.

Бажаю добровільно пожертвувати Тобі себе самого і залишитися Твоїм назавжди.

Господи, у простоті серця свого нині жертвую Тобі себе на дочасного слугу, щоб увесь вік Тебе слухати і приносити Тобі жертву хвали.

Прийми мене з цією святою жертвою Твого святого Тіла, яку приношу Тобі сьогодні перед лицем ангелів, що тут невидимо служать, щоб це прислужилось для спасіння мого і всього Твого народу.

Господи, кладу перед Тобою на Твоєму жертовнику примирення всі свої гріхи і провини, яких я допустився перед Тобою і Твоїми святими ангелами від дня, коли перший раз згрішив, аж до цієї години.

Щоб Ти спалив все те вогнем своєї любові, повиводив усі плями моїх гріхів й очистив мою совість від усякої провини.

І повернув мені знову свою благодать, яку я втратив через гріх, прощаючи мені все і ласкаво приймаючи мене до мирного поцілунку.

Що ж інше я можу робити за гріхи мої, як тільки покірно визнавати їх, плакати над ними та без упину благати Твого змилування?

Благаю Тебе, вислухай мене ласкаво, коли стану перед Тобою, Боже мій.

Всі мої гріхи мені надто остогиділи. Вже не хочу їх ніколи більше допускатися, каюся в них і буду каятися, доки буду жити; я готовий покутувати за них і надолужити, скільки буде в мене сили.

Прости мені, Боже, прости мені гріхи мої ради імені Твого святого. Спаси мою душу, що її відкупив дорогою Своєю Кров`ю. Ось я здаюся на Твоє милосердя, вручаюся Тобі в руки. Чини зі мною по Своїй доброті, а не по моєму лукавству і по моїй неправоті.

Жертвую Тобі також усі мої добрі вчинки, хоч їх так мало і вони такі недовершені. Ти виправ і освяти їх, щоб вони стали добрими і сподобалися Тобі; приводь їх завжди до кращого стану й мене, лінивого і бездарного слугу, доведи до блаженного і славного кінця.

Жертвую Тобі також усі побожні бажання богомільних душ усі потреби батьків, приятелів, братів, сестер, усіх дорогих мені осіб і тих, що мені чи іншим людям з любові до Тебе вчинили щось добре.

І тих, що бажали собі і просили мене, щоб я за них і за всіх їхніх осіб молився і жертвував Служби Божі, чи вони ще живуть на світі, чи вже цей світ покинули.

Щоб усі вони почули в собі підмогу благодаті Твоєї, допомоги Твоєї втіхи, охорону від небезпек і звільнення від кар; хай вони, вийшовши з усіх бід, з веселим серцем складають Тобі величну подяку.

Жертвую Тобі також молитви і жертви примирення особливо за тих, що мене чим покривдили, засмутили або зневажили, або зробили мені якусь шкоду чи прикрість.

А ще й за тих усіх, що я їх коли-небудь засмутив, образив, утискав і згіршив словами чи вчинками, свідомо чи несвідомо. Щоб Ти всім нам простив наші гріхи і взаємні образи.

Віддали геть із наших сердець усіляку підозріливість і все те, що може образити любов і зменшити братню милість.

Змилуйся, змилуйся, Господи, над усіма тими, що благають Твого милосердя, подай благодать тим, що її потребують, і дай нам так жити, щоб ми гідні були тішитися Твоєю благодаттю і йшли вперед дорогою до вічного життя. Амінь.

Розділ десятий: =10= Не треба через будь-що маловажити Святим Причастям.

до змісту

ГОЛОС УЛЮБЛЕНОГО Мусиш раз у раз прибігати до джерела благодаті і Божого милосердя, до джерела доброти і всієї чистоти, щоб ти міг очистити себе від пристрастей і від гріхів і наповнитися силою і стійкістю проти всіх спокус і хитрощів диявола.

Ворог знає плід і величезну цілющу силу Святого Причастя, тому він усіма способами і при кожній нагоді старається, як тільки може, відтягнути і не допустити до нього вірних і побожних людей.

Бо не один саме тоді, коли хоче приготуватися до Святого Причастя, зазнає тяжких спокус від диявола.

Той злий дух, як пише книга Йова, йде між синів Божих, щоб своїм звичайним лукавством занепокоїти, перелякати і потривожити їх і щоб тим самим ослабити їхнє бажання або своїми напастями відібрати в них віру, щоб вони або зовсім відступили від Святого Причастя, або приступали до нього з холодним серцем.

Але не треба звертати ніякої уваги на його хитрощі і мани, які б вони не були погані і страшні, але все це треба відкинути геть від себе.

Ним, нужденним, треба погордити і кпити собі з нього, а через його напади і неспокої, якими він хоче нас занапастити, не треба відступатись від Святого Причастя.

Не раз на перепоні стає також завелика турбота про те, чи маємо таку побожність, як треба, і якийсь ляк перед сповіддю.

Роби так, як радять мудрі люди, і відганяй від себе страх і неспокій совісті, бо він перепиняє Божу благодать і нівечить побожність серця.

Не полишай Святого Причастя через якийсь маловажний неспокій чи прикрість, але йди чимшвидше висповідайся і радо прости іншим людям усі їхні образи. А коли ти кого образив, проси покірливо прощення, то й Бог радо простить тобі.

Для чого тобі зволікати із сповіддю або відкладати Святе Причастя?

Очисти себе чимшвидше і виплюй миттю із себе гріховну отруту, чимдуж приймай лік і почуєшся значно краще, ніж коли будеш довго відкладати.

Коли сьогодні відступаєш через ту причину, завтра може появитися якась ще більша, і так можеш тривалий час не приступати до Святого Причастя і ще більше зледащіти.

Чимдуж стряси з себе свою теперішню безвладність і лінь, бо не варто надто турбуватися, довго побиватися і через щоденні перепони відсторонитися від Божих дарів.

Навпаки, дуже шкодить довго відкладати Святе Причастя, бо це призводить до великої байдужості.

О, леле! Деякі байдужі і легкодумні радо зволікають зі сповіддю і бажають відкладати Святе Причастя, щоб більше не потребувати пильнувати себе.

Ох, як мало любові і яку слабеньку побожність мають у собі ті, що так легко відступаються від Святого Причастя.

Який щасливий і який Богу милий той, хто так живе і таку чисту совість зберігає, що готовий навіть щодня причащатися, і побожно до того приготувався б, коли було б дозволено йому, і він міг робити це бездоганно.

Коли часом хто стримується від Святого Причастя з покори або із законної причини, то за таке пошанування треба його похвалити.

Але коли найде на нього байдужість, він повинен підбадьорити себе і робити все те, що в його силі, а Господь ради доброї волі, яку Він особливо цінить, допоможе його бажанню.

Коли ж існує законна перепона, то все-таки залишається добра воля і святе бажання причащатися і тому не втратиться плодів Таїнства.

Бо кожний богомільник може кожного дня і кожної години для свого спасіння без перепони приступати до духовного Причастя Христового.

Однак у певні дні і у визначений час вони повинні зі сердечним говінням приймати в Таїнстві Тіло Спасителя свого і більше зважати на хвалу і честь Божу, ніж шукати для себе втіхи.

Бо скільки разів побожно роздумується над тайною втілення Христового і суками його і запалюється більшою любов`ю до Нього, стільки разів причащається тайною і невидимо оживляється.

А хто не готується інакше, як тільки тоді, коли настане свято, або коли звичай того вимагає, той не раз буде не приготований.

Не розтягуй дуже відправу Служби Божої і не спішися, а зберігай добрий звичай тих, з котрими живеш.

Ти не повинен чинити іншим людям прикрості ані осоружності, але маєш зберігати загальну міру за звичаєм предків і більше турбуватися про користь інших людей, аніж про свою побожність чи свій настрій.

Розділ одинадцятий: =11= Тіла Христового і Святого Письма побожна душа якнайбільше потребує.

до змісту

СЛОВА УЧНЯ О, Найсолодший Господи Ісусе, які то великі солодощі у побожній душі, що разом з Тобою споживає Твою вечерю, де дають скуштувати їй не якусь страву, а тільки Тебе, єдиного її Улюбленця, жаданого понад усі бажання серця.

І мені теж солодко було би перед лицем Твоїм виливати з глибини серця сльози і разом з побожною Магдалиною омивати ними Твої ноги.

Але де та гаряча побожність? Де ті потічки святих сліз?

Справді, моє серце повинно б перед лицем Твоїм і святих Твоїх ангелів загорітися і заплакати з радості.

Бо ж я маю Тебе тут, у Таїнстві, справді присутнього, хоч і закритого чужим видом.

Бо мої очі не могли б знести того, щоб побачити Тебе у дійсному Божому сяйві, але навіть і увесь світ не витримав би блиску слави Твоєї величності.

Так ти укритий у Таїнстві, щоб допомогти моїй немочі.

Я дійсно маю Тебе і поклоняюся Тобі, якому ангели в небі віддають поклін, однак я це у вірі роблю, а вони – на образ Твій без покривала дивляться.

Мені треба задовольнитися світлом правдивої віри і в ній жити доти, доки не завітає день вічного сяйва та тіні видів зникнуть.

А коли настане завершення (І Кр. 13,10), тоді скінчиться вживання Таїнств, бо святим у небесній славі не треба ліку Таїнства.

Вони бо веселяться без кінця-краю перед лицем Бога, оглядаючи Його славу лицем у лице і переходячи з ясності в ясність, у незмірні глибини Божества, розкошують у Слові Божім, що тілом стало, як було споконвіку і буде навіки.

Як згадаю ті чудеса, стає мені вже надто важкою всяка, навіть духовна, втіха, бо поки явно не бачу Господа мого в Його славі, за ніщо маю все те, що на світі бачу і чую.

Ти, Боже, мені свідком, що ніяка річ не може втішити мене, ніяке створіння не в силі заспокоїти, лише Ти, Боже мій, якого бажаю оглядати повіки вічні.

Але це не можливо, поки я підвладний смерті.

Тому мені треба зберегти велику терпеливість і упокоритися Тобі у кожному моєму бажанні.

Бо й святі Твої, Господи, що вже з Тобою веселяться в Царстві Небесному, поки тут жили, з вірою і великою терпеливістю очікували на прихід Твоєї слави.

У що вони вірували, в те й я вірю; на що вони надіялися, на те і я надіюся; туди, куди вони потрапили, і я маю надію за Твоєю Благодаттю потрапити.

Тим часом хочу жити у вірі і кріпитися прикладом святих.

Також буду мати перед собою Святе Письмо на втіху і як те дзеркало життя, а над усе – це Твоє найсвятіше Тіло на особливий лік і притулок.

Бо в цьому житті, як відчуваю, мені найбільше треба двох речей і без них це нужденне життя було б мені нестерпне.

Як довго я сидітиму в цьому тілі, наче у в`язниці, потребуватиму двох речей, а саме – хліба і світла.

Тому то Ти дав мені, немічному, Своє святе Тіло на поживу душі і тіла і поставив слово Твоє за світило ногам моїм (Пс. 118,105).

Без тих двох речей я не міг би праведно жити, бо слово Боже є світлом душі моїй, а Твоє Таїнство – хліб життя.

Їх можна назвати теж двома столами, які стоять у скарбниці святої Церкви по один і другий бік.

Другий стіл закону Божого, що містить у собі святу науку, навчає правдивої віри і нехибно вводить нас аж всередину, за завісу, де є Святиня Святині.

Дяка Тобі, Господи Ісусе, Світло відвічного Світла, за стіл святої науки, що його поставив нам через своїх слуг, пророків, апостолів, інших учителів.

Дяка Тобі, Творче і Відкупителю людей, за те, що Ти, бажаючи показати всьому світові свою любов, справив велику вечерю, в якій подав на стіл не праобразне ягня, але Своє найсвятіше Тіло і Кров.

Всіх вірних звеселяєш святою вечерею і напоюєш їх чашею спасіння, в якій містяться всі райські радощі, а з ними бенкетують святі ангели, але з більшою розкішшю і більшим щастям.

О, яка то велика і яка достойна влада священиків! Їм дано святими словами освячувати Господа величної слави, величати Його своїми устами, тримати своїми руками, споживати своїми устами і подавати іншим людям!

О, які чисті повинні бути ці руки, які невинні уста, яке святе тіло, яке непорочне має бути серце священика, в якому стільки разів оселяється Творець чистоти!

Із уст священика, що так часто приймає Христове Таїнство, не повинно виходити інше слово, як тільки святе, як тільки чесне і добре.

Очі його, що так часто споглядають Тіло Христове, повинні бути невинні і сором`язливі.

Чисті і підняті до неба руки, що так часто дотикаються Творця неба і землі.

Священиків особливо стосуються слова Закону: Будьте святі, бо Я є святий, Господь Бог ваш (Лев. 19,2).

Всемогутній Боже! Твоя благодать хай допомагає нам, що прийняли священичий обов`язок, щоб ми могли достойно і побожно служити Тобі у святості й чистій совісті.

А якщо ми не в силі жити в такій невинності, як повинні б, то дай нам хоч сердечно плакати над гріхами, яких ми допустилися, і дай нам у покорі серця та з щирою постановою волі відтепер ревніше служити Тобі.

Розділ дванадцятий: =12= З великим старанням треба готуватися до причастя з Христом.

до змісту

ГОЛОС УЛЮБЛЕНОГО Я люблю чистоту і всяку святість.

Я шукаю чистого серця і в ньому є місце для мого миру.

Прибери для мене світлицю велику вистелену (Мк. 14,15), а я справлю в тебе паску зі своїми учнями.

Якщо хочеш, щоб я завітав до тебе і перебував у тобі, вимети старий квас і вичисти для мене домівку в своєму серці.

Викинь з нього все, що від світу, і увесь натовп грішних пристрастей, сядь, як пташка самітна на покрівлі (Пс. 101,8), і роздумуй з болем серця над своїми провинами.

Бо кожний, хто любить, прибирає своєму любому приятелеві найкраще місце, бо цим пізнається любов того, хто приймає свого милого приятеля.

Але знай, що ти не в силі своїми власними вчинками приготуватися до цього як годиться, хоч би ти готувався цілий рік і нічого іншого не мав на думці.

Тільки моя любов і ласка допускає тебе до мого столу, неначе б багач закликав жебрака на гостину, а той не мав чим іншим відплатитися йому за добродійства, як тільки тим, що упокориться і подякує.

Роби те, що у твоїй силі, і роби старанно не зі звички, не з примусу, але зі страхом, говінням і любов`ю приймай Тіло улюбленого Господа Бога твого, що зволив прийти до тебе.

Я закликав тебе, я так наказав чинити, а чого тобі бракує, я те доповню, приходь і приймай мене.

Коли даю тобі ласку побожності, дякуй Богові твоєму не тому, що ти гідний того, а тому, що я змилувався над тобою.

Якщо не маєш її, але чуєшся висохлим у серці, берися до молитви, зітхай та стукай до мене, і не переставай поки не дістанеш хоч крихітку, хоч крапельку спасенної благодаті.

Ти мене потребуєш, не я тебе.

І не ти приходиш освячувати мене, але я приходжу освятити і виправити тебе.

Ти приходиш, щоб від мене освятитися і з`єднатися зі мною, щоб отримати нову благодать і щоб знову дістати духу для виправлення.

Не занедбуй тієї благодаті, а приготовляй з усією старанністю своє серце і приводь до себе свого любого Приятеля.

Але треба, щоб ти не тільки перед Причастям приготовлявся до говіння, але щоб ти і після прийняття Причастя старанно в ньому утримував себе.

Треба не менше берегти себе опісля, чим побожно приготовлятися перед тим.

Бо пильне оберігання опісля є кращим приготуванням для одержання ще більшої ласки.

Бо якщо хтось стає надто запопадливим до світових втіх, тим він робить себе дуже несприйнятливим для благодаті.

Остерігайся балакучості, залишайся на самоті й утішайся Богом своїм.

Бо маєш Того, якого цілий світ не зможе від тебе забрати.

Я є Той, кому ти повинен віддаватися увесь, так, щоб ти вже більше не жив сам собою, а в злуці зі Мною, вільний від усякої журби.

Розділ тринадцятий: =13= Побожна душа повинна всім серцем бажати злуки з Христом.

до змісту

СЛОВА УЧНЯ Хто дасть мені те, Господи, щоб я Тебе єдиного найшов (Пісня. 8,1) і розкрив Тобі моє серце і щоб я тішився Тобою, як того душа бажає; нехай уже ніхто не докоряє мені, хай ніяке створіння не ворушить ані не займає мене, тільки Ти, Єдиний, промовляй до мене, а я до Тебе, як звичайно розмовляє улюблений з улюбленим, і як приятель пристає з приятелем?

Того благаю, того бажаю, щоб я увесь з`єднався з Тобою і щоб відірвав своє серце від усіх створінь і зі Святим Причастям, і частим приношенням жертви вчився мати щораз більше вподобання в небесних і вічних речах.

Ах, Господи Боже! Коли ж я увесь з`єднаюся з Тобою і ввійду в Тебе, а про себе геть забуду?

Ти будь у мені, а я в Тобі, і так зроби, щоб ми обидва з`єдналися.

Справді Ти є мій улюбленець, вибраний з поміж тисяч (Пісня. 5,1), в якому моїй душі мило проживати всі дні мого життя.

Справді Ти є мій миротворець, в якому буває найбільший мир і правдивий спокій; поза Тобою є тільки боротьба, біль і безмежне горе.

Справді Ти є Бог невидимий (Іс. 45,15). Щоб показати свою солодку любов до дітей, зволяєш частувати їх солодким хлібом, що падає з неба.

Справді немає іншого такого великого народу, до якого боги так наблизилися, як Ти, наш Боже, (Втор. 4,7) приходиш близенько до всіх вірних своїх і даєш їм споживати себе й тішитися Тобою, щоб їх день у день втішати і серця їх підіймати до неба.

Бо який інший народ такий славний, як християни?

Або котре створіння на землі таке миле, як побожна душа, до якої сам Бог приходить, щоб нагодувати її своїм пресвятим Тілом?

Яка невимовна благодать! Яка дивна ласкавість! Яка незмірна любов, що таким особливим способом прихиляється до людини!

Але як я маю відплатитися Господові за ту ласку, за таку превелику любов?

Я не можу нічого милішого принести в дар, як тільки те, що своє серце віддам Богові моєму і якнайщиріше з Ним з`єднаюся.

Тоді розвеселиться ціле моє серце, коли душа моя зовсім поєднається з Богом.

Тоді Він скаже мені: „Коли хочеш бути зі мною, то й я хочу бути з тобою”. А я відповім Йому: „Зволь, Господи, перебувати зі мною, я дуже радий бути з Тобою”.

Оце є моє найсокровенніше бажання, щоб своїм серцем бути у злуці з Тобою!

Розділи чотирнадцятий: =14= Про гаряче бажання Тіла Христового деякими побожними душами.

до змісту

СЛОВА УЧНЯ Яке велике багатство Твоєї, Господи, ласкавості, що її Ти зберігаєш для тих, що бояться Тебе! (Пс. 30,20).

Як згадаю про деякі побожні душі, що приступають до твого, Господи, Таїнства з якнайбільшою побожністю і говінням, тоді не раз сам себе стидаюся і від сорому паленію, що я такий млявий і такий холодний приступаю до Твого вівтаря і до престолу Святого Причастя.

Що я лишаюся таким сухим і без тепла в серці і що я не горю увесь перед Тобою, Боже мій.

Що я не маю в собі такої сильної жадоби і жару серця, як багато побожних людей, що з превеликого бажання Причастя і з гарячої любові в серці не могли стриматися від сліз.

Але серцем і устами з глибини душі прагнули Тебе, Боже, живе джерело, і не могли інакше свого голоду ані заспокоїти, ані носити, аж поки з великою втіхою і духовною жадобою прийняли Твоє Тіло.

Яка то справді гаряча віра в них, певний доказ Твого святого буття! Такі то по правді пізнають Господа свого по ламанню хліба (Лк. 24,35), в кого серце так сильно горить, коли Ісус іде разом з ними. Мені не раз далеко до такого сердечного почуття й такої побожності, до такої сильної любові і жару.

Змилуйся наді мною, мій добрий, солодкий і ласкавий Ісусе, і дай мені, своєму бідному жебракові, хоч деколи скуштувати якусь маленьку крапельку своєї сердечної любові у Святому Причасті.

Щоб моя віра ще більше скріпилася, моя надія на Твою доброту росла, а любов, коли вже раз добре розгорілася і закуштувала небесної манни, ніколи не вгасала.

А Твоє милосердя теж зможе мені дати бажаної ласки, і як настане день Твоєї святої волі, ласкаво завітати до мене в дусі гарячої любові.

Бо, хоч я не горю такою великою жадобою тих вибраних Твоїх побожних душ, однак за Твоєю благодаттю маю бажання так само гаряче прагнути і благаю Тебе ревно, щоб я теж став товаришем усіх тих гарячих Твоїх поклонників і належав до їхнього святого гурту.

Розділ п'ятнадцятий: =15= Ласка побожності набувається покорою і самозреченням.

до змісту

ГОЛОС УЛЮБЛЕНОГО Ласку побожності маєш без упину шукати, за неї гаряче благати, терпеливо і з уповзанням на неї чекати, з вдячністю приймати її, покірно берегти і пильно працювати разом з нею, а Богові лишити час і спосіб небесних відвідин.

Над усе маєш упокоритися тоді, коли в серці обмаль, або таки ніякої, побожності не відчуваєш, але не треба надміру падати духом і марно у тугу вдаватися.

Бог нерідко в одну мить дає те, у чому довший час відмовляв: Він часом дає при кінці молитви те, що спочатку відкладав.

Коли б благодать давалася завжди, і вона приходила на кожне бажання, то немічному чоловікові не легко було б це знести.

Тому-то треба дожидатися дару побожності у добрій надії й терпеливій покорі. А коли тобі не дається її або нерозважно відбирається, то приписуй це собі і своїм гріхам.

Нерідко буває, що й маленька дрібничка перепиняє і неначе ховає благодать. Коли взагалі можна назвати чимось малим, а не радше чимось великим те, що не допускає такого великого добра.

А коли ту саме малу, чи пак велику, перепону відкинеш і цілком переможеш, тоді станеться те, про що ти просив.

Бо зразу ж, як тільки цілим серцем віддаси себе Богові і не будеш шукати цього або того за своєю волею або уподобанням, але радше цілком здаси себе на Нього, відчуєш, що ти з Ним з`єднався і заспокоївся; бо ніщо не буде тобі так миле і так подобатися, як любов і виконання волі Божої.

Так, хто щирим серцем стане прямувати й зніматися вгору до Бога і очистить себе від усякої невпорядкованої любові чи від схильності до будь-якого створіння, той стане якнайбільше здатний до того, щоб одержати благодать, і буде гідний дару побожності.

Бо Господь там дає своє благословення, де знаходить чисту посудину.

І чим докладніше хто відрікається від того, що земне, і чим більше хто завмирає сам для себе, нехтуючи собою, тим швидше приходить благодать, тим достатніше її прибуває й вище вона підіймає вільне серце.

Тоді гляне і наповниться, і з дива заб`ється й розшириться серце (Іс. 60,5) у його грудях, бо рука Божа з ним, і він увесь навіки віддав себе Йому в руки.

Ось так благословляється чоловік (Іс. 127,4), що цілим серцем шукає Бога і не прив`язує душі своєї до марноти.

Він, приймаючи Святу Євхаристію, заслуговує собі на велику ласку з`єднання з Богом, бо він не дивиться на свою власну побожність і втіху, але на Божу славу і честь, яка вище понад усяку побожність і втіху.

Розділ шістьнадцятий: =16= Ми повинні звірятися Христові в усіх наших потребах і благати Його ласки.

до змісту

СЛОВА УЧНЯ О, найсолодший і наймиліший Господи! Бажаю прийняти Тебе нині з говінням. Ти знаєш мою неміч і біду, яку терплю, в якій великій недолі і гріхах я перебуваю, як часто терплю тягарі, спокуси, напасті й гидоту.

Приходжу до Тебе за ліком, благаю в Тебе втіхи і пільги.

Я промовляю до Тебе, Всюдисущого, якому явне ціле моє серце, що єдиний можеш мене цілком втішити і допомогти.

Ти знаєш, яких ласк мені над усе треба, який я убогий на чесноти.

Ось стою перед Тобою, убогий і нагий, благаю в Тебе ласки і молю Твоє милосердя.

Укріпи спрагненого старця свого, зігрій моє холодне серце вогнем своєї любові, просвіти мою сліпоту блиском своєї присутності.

Переміни мені всю земну любов на гіркість, усі тягарі і прикрості на терпеливість, усе, що нікчемне і створене, на погорду і забуття.

Підійми моє серце до Себе, до неба і не дай, щоб я блукав по землі.

Ти єдиний маєш відтепер вже і аж повіки стати моїми солодощами, бо Ти єдиний є моєю поживою і моїм напоєм, моєю любов`ю і моєю радістю, моєю насолодою і всім моїм добром.

О, якби то Ти мене своїм прибуттям цілком розпалив, розтопив і перемінив на себе, щоб я став одним з Тобою духом, завдяки благодаті внутрішнього з`єднання з Тобою і завдяки розтопленню в гарячій любові!

Не дай, щоб я відходив від Тебе голодним і холодним, лише обійдися зі мною милосердно, як Ти неодноразово чудово обходився зі своїми святими.

Яке в тім диво, що я при Тобі увесь вогнем палаю і для себе завмираю, коли Ти є тим вогнем, що завжди палає і ніколи не вгасає; любов, що очищає серця і просвічує розум?

Розділи сімнадцятий : =17= Про гарячу любов і велике бажання прийняти Христа.

до змісту

СЛОВА УЧНЯ З якнайбільшим говінням, гарячою любов`ю, з усією жагою і жаром серця бажаю прийняти Тебе, Боже, як багато святих і богомільних душ Тебе прагнули у Святім Причасті. Вони завдяки святості життя були Тобі у великій вподобі й жили в якнайгарячішій побожності.

О, Боже мій, віковічна любове, все моє добро, щастя без кінця-краю! Бажаю прийняти Тебе з якнайсильнішим прагненням і якнайдостойнішою честю, яку тільки хто-небудь із святих коли мав і зміг відчути.

І хоч я не гідний мати всі ті почуття побожності, однак жертвую Тобі все гаряче бажання мого серця, наче б тільки я один мав за Твоєю благодаттю те гаряче прагнення.

Але також і все те, що тільки побожний розум може подумати і побажати, приношу і жертвую Тобі з найнижчим поклоном і найгарячішою любов`ю.

Не хочу нічого затримати для себе, але хочу пожертвувати Тобі добровільно і якнайохочіше і себе, і все те, що маю.

Господи Боже мій, мій Творче і Відкупи телю! З таким бажанням, говінням, з такою хвалою, честю, вдячністю, гідністю і любов`ю, з такою вірою, надією і чистотою бажаю нині прийняти Тебе.

Як прийняла і як бажала Тебе Твоя пресвята Мати, преславна Діва Марія, коли ангелові, що благовістив їй тайну Воплочення, відповіла покірно і побожно: „Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” (Лк. 1,38).

І як Твій святий Предтеча, найвизначніший між святими Йоан Хреститель, у радості Духа Святого весело здригнувся перед Тобою, коли ще був у лоні матері, а потім, бачачи, як Ти, Ісусе, ходиш між людьми, низько упокорився і з побожним говінням мовив: „Дружба ж молодого, що стоїть та й слухає, вельми на голос молодого радіє”. (Йо. 3,29).

Так і я бажаю розгорітися великим і святим бажанням і відкрити перед Тобою ціле своє серце.

Тому жертвую Тобі усі радощі богомільних сердець, їхні гарячі почуття, захоплення розуму, надприродні просвічення і небесні видіння і приношу Тобі їх з усіма чеснотами і хвалами, що ними славило і славитиме Тебе усяке створіння на небі і на землі, за себе і за всіх тих, що вручили себе моїм молитвам, щоб усі достойно хвалили Тебе і навіки прославляли.

Прийми, Господи Боже, мої обітниці і моє бажання вічно хвалити Тебе і благословити без кінця-краю, як це Тобі справедливо належиться по великій силі Твоєї невимовної величності.

Оце вручаю Тобі і бажаю приносити Тобі кожного дня і кожної хвилини мого життя з милим проханням, та сердечно запрошую і благаю всіх небесних духів і всіх вірних Твоїх, щоб разом зі мною дякували Тобі і славили Тебе.

Всі народи, племена й мови нехай хвалять Тебе, а святе і як мед солодке ім`я Твоє нехай величають із найбільшою веселістю і гарячою побожністю.

А всі ті, що з честю і говінням освячують і з повною вірою приймають найсвятіше Таїнство, хай сподобляться знайти в Тебе благодать і милосердя і хай моляться покірно за мене грішного.

І коли вони досягнуть цієї бажаної побожності і спасенного з`єднання, і з щедрою втіхою та чудовим покріпленням вернуться від святого престолу небесного, щоб зволити згадати про мене бідного!

Розділ вісімнадцятий: =18= Людина повинна досліджувати це Таїнство не з цікавості, а покірно наслідувати Христа, покладаючись на святу віру.

до змісту

ГОЛОС УЛЮБЛЕНОГО Остерігайся з цікавості і без потреби досліджувати це невідоме Таїнство, коли не хочеш загрузнути у безодні непевності.

Хто досліджує величності Божі, того придавить слава (Прип. 25,27).

Бог може більше зробити, ніж чоловік зрозуміти.

Допустиме є побожне і покірне доходження правди, з готовністю кожної хвилі датися повчити і з увагою йти за здоровою наукою святих Отців.

Блаженна простота, що не ступає на складні дороги дослідів, а йде рівними і певними стежками заповідей Божих.

Багато людей втратили побожність, бо хотіли дійти до пізнання вищих речей.

Віри й праведного життя очікується від тебе, а не велемудрого розуміння і проникання у глибину таїн Божих.

Коли не можеш зрозуміти ані збагнути того, що нижче від тебе, яким чином збагнеш те, що вище.

Піддайся Богові і впокори свій розум перед вірою, а світла знання дасться тобі стільки, скільки буде тобі корисно і потрібно.

Деякі люди мають тяжкі спокуси щодо віри і Таїнства, але за те треба звинувачувати не їх, але радше ворога.

Не звертай на те уваги, не сперечайся зі своїми думками і не давай відповіді на ті сумніви, що підсуває тобі диявол.

А вір словам Божим, віруй святим Його і пророкам, а ворог лукавий відчепиться від тебе.

Нерідко це велика користь, що слуга Божий мусить отаке лихо терпіти.

Бо диявол недовірків і грішників не спокушає, тримаючи їх міцно у своїх руках, але побожних і віруючих він усілякими способами спокушає і занапащує.

Так тримайся й далі щирої і непохитної віри і з покірним говінням приступай до Таїнства.

А чого не можеш зрозуміти, те спокійно віддай на всемогутнього Бога.

Бог не обманює тебе: помиляється той, хто забагато собі довіряє.

Бог пристає з простенькими, покірливим об`являється, малолітнім дає розуміння, чистим умам відкриває таємне значення, а перед цікавими і гордими Він приховує свою благодать.

Розум людський слабий і може помилятися, але правдива віра помилитися не може.

Всякий розум і всяке природне дослідження повинно йти вслід за вірою, а не перебігати і не підкопувати її.

Бо віра й любов у тому найсвятішому і найвеличнішому Таїнстві проявляється якнайбільше і таємничими способами діють в ньому.

Вічний і неосяжний Бог, сила якого безмірна, творить великі і невідомі діла в небі і на землі, і предивних Його діл годі збагнути.

Коли б діла Божі були такі, що людський розум міг легко їх зрозуміти, тоді вже не можна було б назвати їх ані предивними, ані невимовними.

--------------------------------------------------------------------------------

Кінець і Богу слава!

------------------------------------------ Мукачево. "ДКЗ", 2009 р. --------------------------------------------

Матеріал в іншій версії подачі на сайті : http://kempis.ucoz.de