Було це дуже давно, ще до татаро-монгольського нашестя. Жив у Карпатах мисливець, молода дружина якого захворіла і померла. Залишились у нього три сини і одна донька. Так і зростали вони без матері. Сонце рідко тішило їх своїм промінням, бо жили вони на північному схилі гори. Раптом дівчина занедужала і з кожним днем слабшала і марніла. Коли ж одного разу приснився їй сон, ніби вона то порхає метеликом, то зів'ється вгору дивним птахом понад залитою долиною. А долина ця всіяна різнобарвними весняними квітами. Прокинулась дівчина з великим полегшенням і розповіла цей сон своїм рідним. Батько зрозумів: це знак, це знамення. Він попросив синів піти і віднайти для улюбленої сестри цей райський куточок. Згодомі старший брат повернувся з білою квіткою.

- Такі квіти ти бачила уві сні? - спитав сестру.
- Такі, але там були й інших кольорів,- відповіла та.

Середущий брат приніс голубу, як небо, квітку.

- Такі квіти ти бачила? - спитав.
- Такі, але й інших кольорів.

Наймолодший брат приніс фіолетову квітку. Такі дівчина теж бачила уві сні, але всі кольори квіток були на одній поляні, в одній долині, а не окремо білі, окремо голубі і окремо фіолетові.

Вирішили вони всі разом іти шукати ту життєдайну долину, яка наснилась дівчині. Довго йшли лісами, горами. Одного разу заночували на горі під розлогим буком. А вранці першою прокинулася дівчина від того, що її обличчя торкнувся теплий промінець сонця.

- Як сонячно! - вигукнула вона і цим розбудила всіх. Перше, що вони побачили,- це велику сонячну долину, усіяну ніжними весняними квітками, точнісінько таку, яку хвора бачила уві сні. Спустившись у цю долину, подорожні були вражені: на кожній квіточці блистіла діамантова росинка, а в кожній росинці - сонечко. Мільйони сонечок сліпили їм очі, але вони не могли відірвати очей від такої краси. Дівчина стала нахилятися, щоб назбирати собі таких сонечок. Та тільки вона доторкнеться до квітки: росинка тихенько скотиться по стеблу вниз і зникає у землі. Засумувала дівчина, що стільки сонечок сховалося у землі. Хвороба дужче підступала, і дівчина занепала духом.

Але тут до роботи взялися брати. Викопали для сестри неглибоку криницю, мовляв, сонечка повернуться. Криниця наповнилася водою. На самому її дні, весело всміхаючись відбилось з неба полуденне сонце.

Дівчина спробувала його дістати. Вона занурилась у воду, та сонце вмить перетворилось на мільйони грайливих бризгів, які зросили дівчину з ніг до голови. Бадьора і щаслива, вона підвелася, на повні груди вдихнула повітря. Здивовані батько і брати помітили, як заграв рум'янець на її щоках, як заблищали від радості її очі. Зрозуміли: хвороба сестри відступила. Вони вирішили оселитися у цій долині, бо тут знайдено здоров'я і втіху. Колись квола дівчина з часом повністю видужала, бо вона щодня йшла до криниці, занурювалась у неї на виду у сонця, яке щедро посилало цій долині світло і тепло.

Так дружня родина відкрила у цій долині перше цілюще джерело. Долину назвали Сонячною. А лікувальна вода там, згідно легенди, настояна на квітах. Вона набирається сили у Землі, енергії у Сонця і повертається до людей, щоб зцілити їх недуги.

Брати пішли по світу сповіщати людям про чудодійну силу води. Сюди стало приходити багато хворих людей, і всі вони видужували завдяки цілющим властивостям води. У дівчину закохався один принц і забрав її з собою. Старожили кажуть, що коли десь поміж будівель або уздовж дороги чи під парканами та й у самій долині розпускаються духмяні весняні первістки, саме за росою із цих квіток повертається дівчина з легенди. Лагідною рукою вона зганяє росинки із сонечками у землю. А ті, набравшись чудодійних сил у матінки-землі, повертаються, щоб покращити наше здоров'я.

А відданий своїм дітям батько після смерті став кам'яною брилою і поважно стоїть у лісі, оберігаючи чудодійні сили цього краю та постійно наповнюючи цілющою водою, збагаченою природними мінералами, срібні джерела, які безперервним потоком несуть людям живлячу енергію та здоров'я. Тому кожного, хто зупиняється в пансіонаті «Сонячна Долина», сама Матінка-природа спонукає до одужання!