101 434
«І сяк і так тлумачать про
людину…»
І сяк і так тлумачать про людину,
шукаючи буття її причину
у сивій давнині історії Землі:
то, за Мойсеєм, створені ми з глини,
то, за наукою, в нас пращури-тварини,
не то примчали нас космічні кораблі.
Легенди-домисли, що змінюються в Часі…
А що ж чинити неспокійній расі,
що спромоглась на вбогі крихти знань?
Та хто ж у Всесвіті несе за те провину,
що з Істини наш рід збагнув малу зернину
за довгі мандри крізь терни страждань?
Чи винуватий вільний вибір волі?
Чом важчий шлях Добра в земній юдолі,
й привабливіша, легша стежка Зла?
Коли смиренні з голоду вмирали,
насильники жили-розкошували, –
і совість їх сліпа й глуха була.
І не даровано нам, бідним, знати,
коли Добра й Любові постулати
розсіють-проженуть невігластва туман.
Ще так в серцях людських багато пітьми,
і Всесвіт стежить, мов за злими дітьми,
за грами-війнами безпам’ятних землян.
О люди! Некерована стихія!
Високого й низького веремія…
Коли ви вступите у зрілий вік?
Щоб не ганьбили ви свою природу,