150 230
156
Сумний епілог
Захід і схід. Через всю Україну
Шляху мого полотно пролягло.
Їду до тебе, мала батьківщино,
Рідний мій краю, дитинства село.
Скільки лишилося мрій нездійсненних!
Кожна – висока, наївна, проста.
Юних років заповітний щоденник
Пам’ять плаксива в дорозі листа.
Скільки всього я не встигла сказати!
О, якби зараз почути змогли.
Вже не чекають ні мама, ні тато –
Хата порожня і тиша могил.
Їду до вас, найрідніші могили…
В час безтурботний нема вороття.
Мамо і тату, ви встигли, зуміли
Доньок навчити любити життя,
Рідні простори і цю Україну,
Що підвестися не може з колін.
За перемінами йдуть переміни,
Тільки не видно до кращого змін.
Плинуть назустріч поля неозорі,
Тільки не видно комбайнів ніде.
Де традиційні в цей час хлібозбори?
Влада до чого село доведе?