74 232
74
І знову – будні в гамірній столиці.
Ніхто тоді напевне ще не знав
Про те, чому призначено зміниться.
Ті мандри доленосні привели
До Джублика всього на дві години.
Я навіть не пригадую, коли
І де іще таке блаженство дивне
Наповнювало душу до країв,
Як тут, у цьому тихому куточку.
Неначе двері раю хто відкрив,
Щоб кожен зазирнув туди, хто хоче.
Усе земне побачилося враз
Лиш порохом – дрібним і тимчасовим,
Гріхи, тривоги, втрати, біль образ
Розвіялись, мов дим, цілющим словом.
Куди й подівся сторож вічний, страх,
Супутник повсякдення, смак полинний.
Коли ділився мудрістю монах.
Його слова – мов істини краплини.
Душа нап’ється мудрости ченця,
І спрагла віра, ледь жива, воскресне.
Не скоро усвідомлю до кінця,
Що він – моєї донечки ровесник.