128
Балада про своє
Сповивала мати сина
В пісню-вишиванку,
В церкву у свята носила
І навчала змалку
І молитись, і співати
Мовою тією,
Що і їй співала мати
Ранньою зорею.
Хлопчик ріс, іще з колиски
До свого завзятий –
Щиро Господу молився,
Гарно вмів співати.
Хтось казав йому: не в моді
Слово українське –
Зі шляху козак не сходив
І свого не зрікся.
А як стали чорні хмари
Понад отчим краєм,
Хтось ховався, сіяв чвари,
Цей часу не гаяв.
Мав би думати про діток,
Сіяти, орати,
Та в країну вліз бандитом
Той, хто був за брата.
Йдуть найкращі козаченьки
В бій кривавий знову
За Вкраїну – рідну неньку,
За співучу мову,
Ту, якої вчила мати
Змалечку, з колиски.
І нікому не відняти
Наше, українське.
Листопад 2014