13 230
11
Гостинчик
О, як воно болить, моя дитино,
Пече і не дає ночами спати.
Хоч очі і стулю – неначе гину:
Яка ж я нікудишня в тебе мати.
Оті граблі, що я на них ступала,
І на твоїй дорозі – як новенькі.
Мабуть, об них я гуль набила мало,
Якщо й тебе спіткала доля неньки.
Як зараз бачу: мудрі сірі очка,
Кирпатий в ластовинні милий носик…
І ти мені від полудня в садочку
Щодня в кишеньці печиво приносиш.
Бо в мами чай – без цукру й бутерброду.
Такі пережили ми дев’яності –
Хоч підробіток мала і роботу,
Та злодієм біда ходила в гості,
Виносила і гроші, й речі з хати…
І я міняла дім, країну, долю.
Не раз мені доводилось втікати,
Та скрізь граблів отих було доволі.
Гадала, що за всі набиті гулі
Я вимолила дітям долю кращу,
Та бачу знов тебе в моїм минулім,
Де ти, як я колись, ідеш крізь хащі.
І кожній крихті знаєш ціну… Сумно.