192 434
Травень. 3
О, дай нам сонця, травню,
і травам, і садам,
бо потьмянів без нього
Природи вічний храм.
Бо вже закляк в землиці
святий весни посів,
і посмутніли птиці,
про це – їх щирий спів.
В гніздечку солов’їха,
cіресенька, мала,
мабуть, сумує стиха,
бо марно жде тепла.
А вірний соловейко
дивується щодень:
де взять йому натхнення
для чарівних пісень?
Он вишеньки розквітли, –
прийшов цвітіння строк –
і ронять сумовито
сльозини пелюсток.
О, дай нам сонця, травню,
бо ж ти – весни зеніт.
Хай в радіснім буянню
цвіте й співає світ!
4/V-1991.