42 434
«Мово, зроджена і плекана
віками…»
Мово, зроджена і плекана віками!
Ти – той лан, що вспадкували ми,
Здобрений і кров’ю, і кістками,
Зрошений і потом, і слізьми.
Благодатна, безвідмовна ниво,
Що кормила творчий свій народ!
Ти цвіла б усім вікам на диво
Безміром своїх багатств-щедрот.
Та занадто часто лихом бита,
Так і не зазнала ти розмай.
Чужинецькі чоботи й копита
Нівечили завжди твій врожай.
І завіщо гнів несамовитий,
Хижий шал насильства і хули?
Варвари самі не вміли жити
І тебе до згуби прирекли.
Щедрі й чесні, мирні твої діти
Берегли тебе, як волю птах,
Та прийшлось їм у неволі скніти,
З жалю гинути по всіх світах.
Заросла ти злим чортополохом
І сповилася в безмежний сум.
Вже здавалось, нене: ще лиш трохи –
Ти загинеш нелюдам на глум.
Та дихнув нарешті вільний вітер,
Сили зла ідуть у небуття.
Рідна мово, наш нетлінний світе,
Воскресай до творчого життя!
16/VI-1990.