43 434
«Мово рідна, щедра наша
ниво…»
Мово рідна, щедра наша ниво,
Море живодайних колосків!
Зацвітай на врожаї щасливо,
Час твого відродження наспів.
Стільки зерен-слів у тім колоссі,
Так в серцях бринять їх голоси!
Та чому ж на ниві нашій досі
Чутно свист чужинської коси?
Чом століттями ворожа сила
Зазіхала на наш древній лан,
У свій засік наш врожай носила,
Обкрадала наш гіркий талан?
Чом вона глумилася над нами,
Безпощадна, в лютості сліпа?
Ми жили, прикуті ланцюгами
До історії ганебного стовпа.
Ще й понині сили невгомонні
Нашій мові завдають журби.
Та невже ж такі ми безборонні?
Захистімо наших душ скарби!
16/VI-1990.