165 230
171
Стація дванадцята
Чекають всі, хто йшов за Ним услід.
Не вгамувався натовп – лайка, кпини.
Чорнішого ще дня не бачив світ,
Страшніших мук не відала людина.
Не чоловік – суцільний біль і щем,
На Нім живого місця не лишилось.
Гуркоче небо, блискавка - мечем,
І ніби завмирає світ… Звершилось!
***
Хіба не я, не ти, не кожен з нас -
Краплини у Христовій чаші болю?
Чому ж її і далі повсякчас
Поповнюєм, спокусам давши волю?
Коли душа в гріховній суєті,
Чи дóкори сумління непокоять?
Він і за нас молився на хресті:
«Прости їм, бо не відають, що коять.»?