194 230
202
Біла ворона
Літні зливи, у смуток огорнені,
Відлили-відспівали до дна…
У воронячій зграї між чорними
Народилася донька чудна.
Із родзинкою, з гордістю, з гонором,
Та «потвора!» лунало услід,
Бо була білосніжного кольору,
Не така, як воронячий рід.
І тоді браття-ворони зрадились
Засудити потворну сестру.
Сім ночей суперечка провадилась,
Очорнити зійшлися в яру...
Непідкупную, чистую, гордую
У болотнім скупали багні,
Щоб у платті негарному чорному
До останніх лишалася днів.
Приспів:
Чорні ми усі – чорна будь і ти.
Чорні ми усі – чорна будь і ти!..
А вона в голосінні забилася,
У душі не тримаючи зла...
І сльозами від бруду відмилася,
Стала знову така, як була!