190 230
198
Реквієм
О скільки їх упало у безодню,
Що глибне вдалині!
Настане й він – останній день Господній,
Відведений мені.
Схолоне, що співало і боролось,
І грішне, і святе,-
Смарагд очей моїх і ніжний голос,
Волосся золоте.
Поллються дні, насущним хлібом ситі,
Забувши біль і зло.
Все буде так, немов на білім світі
Мене і не було!
Мінливої, мов діти, в кожнім слові,
Не відданої злу,
Тієї, що любила, коли дрова
Згорають у золу,
Віолончель і спів пташні весною,
І дзвони у селі...
Мене, такої справжньої, живої,
На лагідній землі!
До вас усіх я, що не знала міри, -
Чужі, свої, агов,