23 232
23
Мов квітка скошена в траві
А їй ще б тільки жити й жить,
Радіючи, сміятись дзвінко.
Немов жива, в труні лежить
Ще не стара вродлива жінка.
Всі почесті – коли помер.
Як ще живеш – то шани мало.
Їй стільки квітів, як тепер,
За всі роки не дарували.
І ллються річкою слова,
Такі хвалебні! Так багато!
Чому ж, коли була жива,
Вона їх чула тільки в свято?..
Чому частіше у сльозах
Була, ніж в радості і щасті?
І що тепер ті «ох!» та «ах!»?!.
Її підняти вже не вдасться.
Мов квітка, скошена в траві,
На одрі вічности спочила.
Переглядаються живі
Волого-винними очима…
2006