51 232
51
Іродіада
«Та хто він такий, що посмів докоряти
В ганебності тих, які мала, утіх?
Як добре було з чоловіковим братом,
А цей не вгамується, каже, що гріх.
Та що ж це за правда, що голкою коле?
– О Іроде, знищити треба його!
Докори в очах – все частіше довкола,
Ще більше розпалюють люті вогонь.
Веселощі, танці і страв розмаїття,
Тілесні утіхи і сон досхочу.
Та осуд Предтечі поширився миттю.
Негоже, щоб нарід розмови ті чув.
В темницю Предтечу! О Іроде милий!
Чому ти жалієш його, не мене?
Я б спокій душі його кров’ю відмила,
Ця смерть пересуди людські прожене.
О Іроде, ще одну чашу підсуну,
Ти щедро платити за радощі звик.
А донька вже виросла, справжня красуня!
Цей танець – тобі, ти тепер – мій боржник.
Дотримався слова, о Іроде милий!
Відтята на таці лежить голова.