82 232
82
Матусин рушничок
Матуся вишивала рушничок:
Два павичі, метелики і квіти,
Аби комусь із трійки діточок
Під ноги на весілля постелити.
На рукоділля рідко мала час:
Вела буденні справи бездоганно.
Вона була, мов зіронька, у нас:
Лягала пізно, а вставала рано.
Чекали недошитими птахи,
А доньки вже поволі підростали,
В життя доросле їх вели шляхи,
Що рушниками іншими встеляли.
…Ніхто не кличе горе і біду,
А прийдуть – то позбутися несила.
Матусю нашу – гарну, молоду,
Тяжка хвороба раптом підкосила.
Здавалося, що й сонця промінь зник,
Коли вона, сердешна, помирала.
Згадала перед смертю про рушник,
Закінчити мені заповідала.
Відтоді вже пройшло немало літ
Потрапив той рушник мені на очі.