130 434
Людина. 2
О людино, людино,
сплав із плоті й чуття,
наче сонце росину,
тебе сушить буття.
За невільні провини
й без усяких провин
тебе лихо щоднини
іспитує на згин.
А тоненька лозина
непідвладна вітрам.
Гнуча в горі людина,
непіддатна на злам.
Важко йде до змужніння,
розумом – до світил.
З космосу і коріння
набирається сил.
Обростає поволі
плетивом пут земних,
та жадає все волі,
виривається з них.
Духом лине у простір,
та стоїть на Землі.
На Землі ми не гості, –
спадкоємці її.
Тут – колиска й могила,
всього щастя огром.
Слався, творча людино!
Пам’ятай про Содом!
10/XII-1993.