228 434
й кості, що в цю землю вже лягли навік.
Тож пливтимуть звільна роки і століття,
ткатиметься важко канва тисячоліть.
Звичаї і мову заповівши дітям,
йтимуть покоління в ніч, де свіч не світять,
та цвістиме древня плодовита віть.
І даремно фатум ворожий – грізноликий
прагнутиме віть ту знищити дотла,
шарпатимуть хижо її чужі владики,
щоб забула-зрадила корінь свій великий,
для чужого плоду суцвіттями цвіла.
Ні, не зрадить русин священну пам’ять генів,
серцем прикипівши до горбистих нив.
У тім серці добрім, щирім і натхненнім
житимуть нетлінно скарби незнищенні,
що пращур-трипілець на віки творив.
Ще не раз від Сходу, мов прибій океану,
руський дух сягатиме карпатських берегів.
Древня павіть роду в стужах не зів’яне,
пронесе в прийдешність ймення полум’яне
й творчий дар любові, а не згубний гнів.
Тож квітуй в обіймах рідного народу,
краю наш прекрасний, руський споконвік!
Лихам не зламати вдачу твою горду,
не здолати духу невмирущу вроду,
поки плинуть води закарпатських рік!
20/I-1994.