230 434
«Я – з русинів і дуже тим го-
рджусь…»
Я – з русинів і дуже тим горджусь, –
тих, з-за Карпат, що їх за перевали
в далеку давнину знегоди гнали,
що лихоманили князівську Русь.
Я – із горян, із тих чіпких горян,
що поселились серед гір лісистих
і вижили терплячістю і хистом,
вспадкованими в предків – подолян.
Од вбогих нив горбистої землі
не бачили й не знали благодаті.
Картопля та овес. Та трохи сіножаті.
Та плоду у садках – не рясно на гіллі.
І не тому, щоб вміння не було,
таланту чи завзяття бракувало, –
о, ні! В землиці тої – сили мало,
і сонце гір скупиться на тепло.
Та й те сказати, що громада та
опіки кревної не бачила одвіку:
чужих володарів змінилося без ліку,
вона ж була убога сирота.
Але настала радісна пора,
коли та руська, древня вітка роду
вернулась у сім’ю пісенного народу
З-над Ворскли і Десни, з-над Бугу і Дніпра.
Яких там чутно баламутів глас?
Хто каламутить правду Закарпаття?
Від Тиси й до Дінця – ми рідні браття,
і вже ніхто не роз’єднає нас!
6/IV-1991.