227 434
Закарпатський край
Закарпатський краю, земле таємнича!
Як дістатись нині до твоїх джерел?
Ген в пра-Україну генна пам’ять кличе,
звідки наших мандрів буйний вітер свище,
звідки дух наш злинув, як прудкий орел.
Там десь предки вперше огирів гнуздали,
брали у неволю дикий норов їх,
дужі конесили до рала підпрягали
й вільні перелоги вперто підіймали,
майбуття плекали під прихистком стріх.
Не відомо тільки, з-над Десни чи Бугу,
може, від дніпровських чи дунайських плес
понесли в час горя невимовну тугу,
йшли-шукали долю, хай не кращу, – другу,
поки не узріли вершини до небес.
Тут їх прихистили таємничі гори,
стали, мов на чати, сторожкі шпилі,
і злетіла дзвінко над нові простори
пісня-чарівниця, що недолю боре
і жене від серця смутку хмари злі.
Але пісня – піснею, а життя суворе
і жадає хліба, не лише краси.
Де ж його ростити, як довкола – гори?
Холод навівають непроглядні звори,
вільгістю невпинно дихають ліси.
І в серцях ще довго плакатиме туга,
кликатиме далі за течіями рік,
та вже не відпустять гір величні дуги
і политі потом піль вузенькі смуги,