413 434
Напередодні
Оглянь, народе, шлях свій трьохсотрічний!
Там доленьку твою батий північний
вже визначав без тебе наугад:
«…і не було, й нема, й не може бути!…»
Там, у кріпацтва ланцюги закутий,
хоч животіти вбого був ти рад.
Чи, може, ти забув про ту недолю,
чужого панства дикую сваволю,
що зневажала твою людську суть?
« Село неначе погоріло ,неначе люди подуріли,
німі на панщину ідуть
і діточок своїх ведуть.»
Отак ти жив під скіпетром монаршим.
Ти малоросом стати мав назавше
або ж ординцем став би мимохіть.
Найкращий цвіт і плід твоєї сили
чужинські міражі спокусливо манили,
а ти мав згинути в горнилі лихоліть.
Сини твої кров щедро проливали
за навісні імперські ідеали,
а ти голодний знебувався сил.
Від Альп і від Карпат аж до Курил далеких
твоїх дітей – солдат, засланців, зеків –
мільйони неосвячених могил.
Ще бідні ми, ще чварами роздерті,
та обминуло нас привиддя смерті:
в нас добрий корінь і душа жива!
Відходить в небуття минувшина кривава,