61 434
Кобзареві
Ти навік живий в серцях, Пророче,
речник Волі, символ наш, Тарас.
Дух твій вільний із неволі ночі
до свободи й світла кличе нас.
Кличе нас і палко б’є на сполох:
«Гей, до праці, бо настала мить!
Хай лукавий і підступний ворог
душі ваші знову не приспить!»
Чом ми опинилися в неволі,
зниділи в нарузі й темноті?
Чом були чиїсь лакеї кволі?
Бо завіти зрадили святі!
Від нещадних, підлих супостатів
рідну матір ми не вберегли.
Замість волі, миру й благодаті,
натерпілись кривди та хули.
Мову предків і лани розлогі
віддали насильникам на глум.
І прокинулись окрадені-убогі,
а в серцях – сум’яття, сумнів, сум.
Ох, важке те наше воскресіння:
із ганьби, занепаду і чвар,
ідолам жорстоким поклоніння,
влади деспотів та яничар.
Нам зразків високих не шукати
сили духу, віри та добра!
Ними рід наш споконвік багатий, –
відродити їх прийшла пора!