Пророк
З нужди померла мати молодою,
і батько згас, розчавлений нуждою,
лишились діти з лихом сам на сам.
Брати на панщину-кріпаччину ходили,
по людях сестри в наймичках служили,
Тарас прислужував дякові й школярам.
Як міг, пручався із тенет недолі.
В тринадцять пас чужих ягнят у полі
і думав досхочу про свій талан:
ні матері, ні батька, ні родини…
Та знав: життя і долю сиротини
вирішує чужинський гордий пан.
Тараса пан той владен був продати,
на пса з сусідом-паном обміняти
чи за що-будь віддати в москалі.
Ішли роки, і з волі таки ж пана
край рідний мов розтанув за туманом, –
відкрились обрії чужинної землі.
На тій землі, у місті над Невою,
змагаючись і далі із нуждою,
Тарас душею, розумом мужнів.
Краса і велич світу чарувала,
у серці мова рідна заспівала,
і долею його ставав той спів.
«Реве та стогне Дніпр широкий», –
і був уже Тарас не одинокий,
і був уже Поет, – не сирота!
Із ним було могутнє рідне слово,
в нім предків дух озвавсь невипадково,