76 434
Василь Стус
(
Композиція
)
Василю, незабутній наш Василю,
Висот Твоєї музи не осилю, –
Вона злетіла в недосяжну вись!
Вона живе, й велична в неї доля,
Над нею вже не владна та сваволя,
Що серце Твоє мучила колись.
Над нею вже не владні супостати,
Які посміли дух Твій катувати,
Твій відданий добру, гуманний дух.
Твій дух палав поривом благородним,
Печалився приниженням народним,
Всесиллям зла, неправди і наруг.
До народу Ти звернувсь ще юним:
„Люде мій! О кріпаки комуни!”
Путь Твоя була Тобі ясна.
Вже тоді Тобі явилась доля:
„Серед закріпаченого поля
спалахнула свічка вогняна”.
Доля свічки кожному відома:
У хатині вбогій, у хоромах,
Чи у храмі скрізь на видноті –
Свічці – спалювати своє тіло,
Щоб яскраво полум’я горіло
Й не давало влади темноті.
Знав Ти: не стояти Тобі скраю:
„Караний, обкарнаний, не каюсь,” –
Ти сказав, як в давнину Тарас.
Прадіди й батьки терпіли муки,