40 122
39
Твiй бiлий бiль i сонячна молитва...
РОЗДІЛ 1.
* * *
пір’їнку з крилець янгола зніму
таку напрочуд ніжно голубину
і обезболю серденько йому –
чиємусь закривавленому сину
торкнуся до невистиглих зіниць
і вуст що неціловані ще зовсім
як хлопчик той упав на землю ниць –
то золотом заголосила осінь
то хмари зворохоблені умить
застигли серед неба у мовчанні
а янгол зойкнув: де тобі болить?
і миттю обезкровив рани рвані
і плакала росою далечінь
відтоді дотепер і без упину
хрещатий слід...
промолене “амінь”
і сивий стогін:
сину
сину
сину