94 122
77
Малюю твою присутність...
РОЗДІЛ 2.
2
Мерехтіла свіча…палахтіла тоді свіча…
Коли двоє зайшли…Коли просто сиділи й мовчали…
А за вікнами вперто дзеленькав розбитий час
І сірішали вмить розфарбовані сонцем причали…
Всі слова були зайві. Мовчанням була глибина…
Щось теленькало в серці надривно, а щось відчайно…
– Наша зустріч – остання – сказала тоді вона…
І застигла, затихла, як горда ріка Почайна…
– Що ж я згоден, я згоден – ледь чутно пробурмотів…
І тремтіла рука, що тримала невипиту каву…
Все навколо тьмяніло від поглядів їхніх і слів,
Від енергії звуків ховалась душа в балаклаву…
Авантюра чи подвиг – забути його ім’я?
Авантюра чи подвиг – від неї піти навіки?
Процитованим болем сходило кожне “я”
І ховалось на мить під опущені тихо повіки…
Опускалася стеля на чийсь ефемерний світ…
Затихала в маленькій кав’ярні мелодія джазу…
За вікном опадав раптово бузковий цвіт
І незграбно відлунював стукіт розбитого часу…
Вони знову мовчали… а стеля кудись пливла…
Застигала на денцях горняток кавова гуща…
І сказала ЛЮБОВ цим людям (коли вже ішла)
Що вона неподільна,
Неспіймана,
Невмируща…