44 232
44
І кожен подих – тяжко, через «мушу»,
Згасає день у зламаній стеблині.
О скільки ще не встигла народити
Задуманих сюжетів! Мрія сліпне.
В агонії годин останніх липня
Горять слова – невиношені діти.
Діждатися б іще приїзду Лілі*,
Вона в дорозі, буде на світанку.
Та північ відпускає душу-бранку,
Що билася у змученому тілі.
Не треба вже ні ліків, ні бальзаму.
Завмер годинник, зойкнули пружини.
Розтануло морозиво з ожини,
Зустріло ранок чорними сльозами.
Серпень 2013