42 232
42
Пам’яті Лесі Українки
= 1 =
Була весна. Погожа тепла днина.
Цвіли сади хвилююче-духмяно.
Ніхто не чув, як плакала дитина,
Що сумувала за фортепіано.
Ніхто ніколи сліз її не бачив,
Прикутої хворобою до ліжка.
Дитини, що у віршах тихо плаче,
А на обличчі – лагідна усмішка.
= 2 =
Курортний Крим не зцілює душі.
На двох – одна любов, одна недуга.
Ще вчора – незнайомі і чужі.
Вже завтра – чи шляхи зійдуться вдруге?..
Не скасувати стукоту коліс.
І знову – наодинці з теплим краєм.
І солодко, і боляче до сліз
Плекати в серці те, що не вмирає.
У нього очі завжди у журбі,
А кольору – немов ранкове небо.
Любов – тобі. І смуток цей – тобі.
О доленько, не треба так, не треба!