43 232
43
Немає у людей таких облич,
Таких очей. До нього серце лине.
Якби ж він жив, хай долі – врізнобіч.
Та час – не на роки, а на хвилини.
«Візьму твій біль, і поки ми живі,
Стерплю усе, багато хай чи мало…».
На двох – одна любов, а смерті – дві,
Бо разом з ним – немов сама сконала.
Зійшлися негаразди звідусіль,
Зімкнулися, немов тюремні ґрати.
І тішить цей важкий фізичний біль,
За ним не чути (майже) болю втрати.
= 3 =
Спекотно в Кутаїсі, а Сурамі
Дарує прохолоду і ожину.
Усе єство волає болем: «Гину!»,
Та сил іще стає всміхатись мамі.
Ожинове морозиво… О Доро*!
Твоя турбота – іскорка остання,
Що живить без надії сподівання.
А смерть, як ворон, кряче: «Скоро, скоро…».
Немов дарунок з рідної Волині,
Ті ягоди – бальзам на спраглу душу.