115 434
«Сонце нас гріє, і зорі нам
світять…»
Сонце нас гріє, і зорі нам світять,
досвідом служать важкі століття,
довгі епохи шукань і борні.
Душі найкращі нам шлях прокладали,
чисті серця за святі ідеали
гинули в путах, горіли в огні.
Людськість пройшла первозданну тернину,
кожну знання щонайменшу зернину
важко здобувши ціною мук.
Чим нас порадує завтрашня днина?
Кров заливає гори й долини,
зрошує щедро асфальт і брук.
Слухайте, слухайте смертний стогін,
битв безпощадних грізний гомін
з Кавказьких, Балканських гір.
Туга і мука жінок гвалтованих,
діток голодних, мужів катованих
щохвилі, щомить потрясають ефір.
Зло переплутало цілі й причини,
змішало, мов карти, кари й провини,
злоба шаленіє, мов скажений пес.
Чим завершишся, віче двадцятий?
Яких катаклізмів ще нам чекати?
Не буде, не буде чудес!
4/XII-1993.