151 434
Ветеранам-педагогам
Як вам живеться, любі ветерани?
Чи сняться досі поурочні плани?
Чи вам не сумно за важким «ярмом»?
Літа пройшли у поспіхах щоденних,
нервових стресах, пошуках недремних,
в невпинній боротьбі з підступним злом.
Як той сіяч, сумлінно і дбайливо
учитель засіва громадську ниву,
щоб колосилася знанням-добром,
із року в рік працює до нестями,
а лан буяє більше бур’янами,
аніж добірним колосом-зерном.
Авжеж-авжеж! Трудне у нього щастя,
і позабуть його повік не вдасться,
й не нагромаджено житейських благ.
Та час іде, життя крокує далі,
там будуть ще і радощі, й печалі,
бо так судив Господь на небесах.
Прийшла пора осмислити дорогу
і частку часу присвятити Богу,
щоб у душі вселивсь жаданий мир.
Роки тружденні не пройшли намарне,
бо проросло-таки зерно янтарне
й життя минуле – лан, а не пустир.
І будуть ще дні в клопотах спішити.
Хай доля дасть вам довго ще пожити,
щоб внукам, правнукам ще дати лад!
Удач вам, радості щодень, щомиті!
Добром спогадуйте літа прожиті,
щоб в серці квітнув щастя щедрий сад!
26/IX-1991.