211 434
Верхнім Воротам
Верхні Ворота. Вишні Верецьки…
За назвами тими – історія наша.
В боріннях буття проминали віки, –
по вінця змаганнями сповнена чаша.
І Верхні, і Нижні… Хто їх захищав?
Кого зупиняли вони на дорозі, –
чи ворога, що з перевалів домчав,
а чи торгівця на скрипучому возі?
Дорогами тими колись-то давно
мадяри ввійшли в наших пращурів межі,
й лилась, мабуть, кров, а не мирне вино,
й не ватри горіли, – палали пожежі.
Безсилі були ті «ворота» гірські,
коли, мов нежданії хмари,
в беззахисні села, в долини вузькі
Батиєві вдерлись татари.
Життя текло далі між гір і ґрунів,
бо лихам ніяким його не здолати!
По тих же шляхах Корятович привів
своїх русинів-подолян у Карпати.
І знову сторіччя повільні текли,
і свідчать писемні скрижалі:
до Пешта й до Відня дороги вели,
до Сколього, Львова і далі.
У Відні пан Цісар про русинів «дбав»,
Марія Терезія «дбала, як мати»,
за те в бою русин відважно стояв,
за Австро-Угорщину ладен вмирати.