207 434
Проносились над ним важкі віки,
а він не мав ніколи оборонця.
А за хребтами, що до хмар устали,
живе, бо й завжди жив, теж руський рід,
що також знемагав під тяготами бід
і рвався серцем через перевали.
Тепер ми з ним уже в одній родині,
бо мова в нас і Мати в нас одна.
Хай набирається могутніх сил вона,
щоб захистити всіх у вільній Батьківщині!
14/XII-1993.
Верховина. 2
Я до тебе палко признаюся,
краю мій в твердих долонях гір,
я в тобі безслідно розчинюся,
як мій дух полине вже до зір.
А до того щире своє серце
я до решти віддаю тобі.
Ти – захоплення моє найперше
і мій скарб у радості й журбі.
Я не знаю, як кряжі ті звуться,
що у нас щоднини на виду,
я дивлюсь на них – не надивлюся,
кращих не шукаю – не знайду.
Наче вал вселенського прибою,
тут застигли хвилі кам’яні.
Височить над ними гребінь Стоя,