238 434
Слово. 1
Нерідко, ні, слова – немов полова,
Що сіється за вітром без зерна.
І недоступна нам їх сила загадкова,
Закладена у них краса і таїна.
Та раптом хлинуть в серце, мов обнова,
І задзвенять співзвуччями в глуші.
Благословенна мить кипіння Слова,
Коли, оновлене, пливе воно з душі.
Благословенна материнська мова,
Що стільки тих скарбів дарує нам, –
Нетлінна, невичерпна, веселкова,
Цілюща для сердець, немов бальзам.
26/V-1990.
Слово. 2
Як слово спить, не клич даремно теми
І шпорами не докучай Коню!
На всю глибінь розкриються проблеми,
Та судження про них – то будуть мертві схеми,
А не прозріння творчого вогню.
Я тільки-тільки подружила з Словом,
Та знаю вже, що то – химерний друг.
Живе в серцях, у книгах загадково,
Приходить в гості наче випадково
І все висвічує, мов лазером, навкруг.
О друже рідкісний, не надто вірний,