33 434
злиденно, що голодував, і два рази зазнав аре-
шту, а підтримки й допомоги не мав ні від кого, а
ще й хворів».
Але поет став з лихами до бою,
бо він палав діяльною любов’ю
до світу, до Вітчизни, до людей.
Для них збагачував себе знаннями,
для них невтомно він трудився днями
й недосипляв ночей.
«Люди, люди! Я ваш брат,
я для вас рад жити,
серця свого кров’ю рад
ваше горе змити.
А що кров не зможе змить,
спалимо вогнем то!
Лиш боротись – значить жить!
Vivere memento!»
І він боровся, скільки сил ставало,
йшов за своїм високим ідеалом,
згнітивши власні кривди і жалі,
Щоб українці в націй вільних колі
творили світлий храм своєї долі
на потом предків зрошеній землі.
А як снаги було для праці мало,
синівське серце в Матері благало:
«Земле, моя всеплодющая мати!
Сили, що в твоїй живе глибині,
краплю, щоб в бою сильніше стояти,
дай і мені!
Силу рукам дай, щоб пута ламати,
ясність думкам – в серце кривди влучать,