358 434
Ледь не явно меншість лає вбогу,
То стає у позу гнівно-строгу,
То знов менторськи глаголить, гордовита.
І мовчить сумління їх ледаче,
Виборчу забувши епопею,
Як атакою гвардійською своєю
Брали в бран населення незряче.
То яке ж у них з висот веління?
У майбутність – із вчорашнім змістом!
Що ж, у цім вони – спеціалісти,
І не їм тут позичати вміння.
Вже засвоїли вони нові лексеми,
Й Україна – то їх люба мати,
І болять їм її кривди, втрати
Й невідь-ким накликані проблеми.
Нарікати всує нам негоже.
Вже не повернути ті мандати.
Доведеться ще і ще страждати,
Поки істина не переможе…
30/V-1990.