364 434
Діаспора. 2
Покидали люди землю нещасливу,
землю підневільну, скривджену й сумну,
цілували древню прадідівську ниву
і в сльозах печалі йшли на чужину.
Ні, не забували люди свою Матір,
і вона до діток ніжність берегла,
та була слугою в своїй власній хаті, –
чим вона їм, вбога, підсобить могла?
Ні, не проклинали Неньку свою діти,
та зарадить кривдам лютим не могли.
У негодах часу, на просторах світу
честь її, і пісню, й мову берегли.
Браття – українці по краях далеких!
Морок безпощадний Правди не зборов!
Понад безмір світу, понад Часу клекіт
нас єднає знову щирість і любов.
18/Х-1990.
Діаспора. 3
Сумний святкуєм ювілей!
Та що ж, коли така в нас доля,
що не десятки, – сотні літ
і честь, і розум, кров і піт
в нас пожирала зла неволя.
Сумний святкуєм ювілей!
Та як же нам не спогадати,