359 434
Україні
Україно, земле нещаслива!
Навіть під монаршими орлами,
Що народ наш нищили віками,
Ще здоров’ям квітла твоя нива.
Ти ще берегла свої ознаки
І не тратила своєї вроди,
Хоч тебе посіли воєводи,
Королівські, царські посіпаки.
Ще текли твої пречисті ріки
Струменем цілюще-життєдайним,
І здавалось те таким звичайним
На землі, вспадкованій навіки.
Ще Дніпра поривиста могутність
Рвалась вдаль, мов з вічності дорога,
І ревти б навік його порогам,
Посланцям з минувшини в майбутність.
І завіщо стільки тобі кари,
Краю наш гостинний і не гордий?
Потоптали тебе дикі орди,
Погубили люті яничари.
Потекла отрута в чисті ріки,
Став Дніпро калюжею гнилою.
Чорна смерть витає над тобою.
Де шукати нам від неї ліки?
Ти б і сам позбувся тої кари
І зцілив поволі свої рани,
Та стоять на смерть бундючні хани
І сподвижники їх, яничари.
15/VIII-1990.