389 434
Перебудова
1. «Зневірених сердець су-
цільний біль…»
2. «Буття суспільності – не-
впинний вир…»
Перебудова. 1
Зневірених сердець суцільний біль,
і нервів крайня, болісна напруга,
і просвітку надії нізвідкіль…
Яка безмірна над людьми наруга!
Десятки літ катовано народ –
тіла і душі, розум і сумління,
лиш підлість знала радість нагород,
лиш Зло зазнало слави й поклоніння.
Десятки літ творили антисвіт,
де для Добра – ні честі ні опори,
де Правда – екзотичний дивоцвіт,
і де в достатку – тільки горе, горе!
Як небокрай, нарешті, прояснів,
на мить війнуло леготом-весною.
Та налетіла громовиця слів
і пролилась не манною, – маною!
Буяють знов суспільності лани
вже звичними для неї бур’янами,
ті ж наймані раби, і ті ж пани,
і ті ж до гідності закриті брами.