388 434
Відродження
І знов ми на землі своїй соборній,
що вже дрімала в передсмертнім сні,
прокинулись у тузі невимовній
і прагнем скинути кайдани навісні, –
отой полон, що не одне сторіччя
вбивав у душах честі й правди дух,
і мову нашу, й гени покалічив,
і землю предків отруїв навкруг.
Проснулись мов. Але такі недружні!
Як і належить слугам і рабам.
В умах ще постулати осоружні,
що їх насильно прищепили нам.
Всі цінності позбавлені опори
або й забуті в летаргічнім сні.
Ще рабська звичка мрію волі боре,
і сумнів боре волю до борні.
Невже дарма історія нас вчила,
невже даремно вчили нас кати,
що тільки в єдності спасенна сила,
що над життя слід гідність берегти?
20/II-1991.