399 434
«Нас убивав труд рабський,
підневільний…»
Нас убивав труд рабський, підневільний,
коли лиш тліє вогнище душі,
коли рабів єднають злидні спільні,
а в них за спиною пожадливі паші
стоять з нагайками і лічать бариші.
Ми тої долі бачили доволі,
вона нам душі пропекла вогнем.
Тому такі безпам’ятні ми й кволі, –
і лиш тоді красу буття збагнем,
як творчості свободою дихнем.
2/VI-1991.