402 434
«Імперія нам світ собою за-
туляла…»
Імперія нам світ собою затуляла,
сторіччями була жорстоким феодалом,
що в сні та наяву заглади нам жадав,
а ми були раби, покривджені холопи,
а ми не спромоглись на всенародний опір,
коли тиран і кат безвинних нас топтав.
Гаї у нас дзвінкі, в нас благодатна нива,
і вдача в русича податлива й мрійлива,
і чулість до краси йому Всевишній дав.
Якби з усім отим йому сусіди щирі,
щоб поряд з ним жили у злагоді та мирі,
щоб кожен свій врожай і сіяв, і збирав!
Та поглумилася над нами злюка-доля,
самі впустили ми на обшир свого поля
в лиху годину ордища чужі.
Вони ж, пожадливі та сповнені лукавства,
вмить присмокталися до нашого багатства,
історії, культури і душі.
Хто ще зазнав такого руйнування?
Кому ще випало таке страждання,
поміж племен землі – холодне забуття?
Сусіде злий! Не вбив ти душу нашу!
Нам – знов змагатися за долю кращу,
тобі ж покаятись! І – Бог тобі суддя!
14/X-1991.