50 230
49
Вони танцювали…
Вони танцювали…
Тверділа земля під ногами
І чимось подібна була на могильну плиту.
Примруживши очі,
себе він від щастя не тямив,
Бо стільки вже років
тримав ув обіймах не ту…
А ця, пригорнувшись до нього,
хиталась ритмічно…
У нього з грудей
щось гаряче й липке потекло –
То в серці розтанула крига, здається, сторічна.
Яким же приємним було те раптове тепло!
Вона усміхалася зорям, далеким і тьмяним,
Йому показала – він вигукнув:
«Ну в тебе й зір!»
«Я все тепер бачу і всіх, уявляєш, коханий?»
І зовсім тихенько, ледь чутно:
«Ти вір мені, вір».
Вони танцювали –
так млосно,
так дивно,
так щемно
На сцені з двох метрів квадратних
німої плити.
Хотів закричати:
«Мені ти потрібна, не щезни!
Я справжній з тобою!