59 230
59
.
Суперниця
Здавалося, що осені не буде,
Що літу панувати повсякчас,
Але руда непрохана приблуда
Помалу підкрадається до нас.
Озброєна журби і смутку тінню,
Сміливі мрії розбиває вщент.
А що в душі – глобальне потепління,
Для не – не вагомий аргумент.
Приваблива, спокуслива, мінлива,
То вітром, то дощами заграє.
Містично-золотава діва-диво,
Спішить у долі вирвати своє.
І на моє, гульвіса, зазіхає,
До милого у вічі зазира,
Ночами попід вікнами зітхає,
Нагадує: тепер – її пора.
Та тільки зловтішатися зарано,
Невдовзі сила чар твоїх мине.
Милується тобою мій коханий,
А пригортає лагідно мене
Вересень 2015