17 122
Зцілення любов’ю
Світлана КОСТЮК
16
* * *
І знову я біжу кудись по колу, де всі стежки – як
навісні мости…Сліпців і звірів – тьма… ну а навколо
– до вітру пришвартовані дроти… Такі міцні, що годі
обірвати, такі колючі, що не обійти… І видає лукавий
автомати… і ти уже не годен утекти… Бо всі стежки
ведуть лише до себе, бо всі дороги сходяться в
одну… І ти руками ловиш клаптик неба … і гойдалку
– легку і навісну… Здіймаєшся над буднями і пишеш…
так пишеш, аж заходишся плачем…Написаним
уже живеш і дишеш, сплітаючи любов і дикий
щем, і світла незнищенного вітрила, що потайки
торкаються небес… Ти щось таке в поезії відкрила,
що стало таємницею чудес…Що стало кодом вічної
свободи, що здатне оживляти плоть і дух… І ці таємні
надкосмічні коди – до СОНЦЯ траєкторія і рух… Твій
білий біль і сонячна молитва… Приреченість свята і
далина… Не програна іще з собою битва… Іде війна…